Справа № 428/11129/21

Провадження №3/428/236/2022

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2021 року                                                        м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Олійник В.М., за участі секретаря Рудік О.С., 

розглянувши матеріали, які надійшли зі Сватівського районного відділу поліції ГУНП в Луганській області про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП: 

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , працючого: ПП «Комфорт Авто», водій, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 713623 від 15.11.2021, 15 листопада 2021 року о 08-36 годині на автодорозі Н 26, 131км ОСОБА_1 , рухаючись по маршруту м. Сєвєродонецьк – м. Харків, здійснював перевезення пасажирів не маючи сертифікату про вакцинацію від COVID-19 або ПЛР тесту, чим порушив вимоги п.п. 22 пункту 3-1 Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 року.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, причин неявки суду не повідомлено, про день, час та розгляд адміністративної справи повідомлено належним чином телефонограмою, письмових пояснень, заяв про відкладення розгляду справи чи розгляд справи за його відсутністю не надходило.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України», «Олександр Шевченко проти України» (Заява N 8371/02) від 26.04.2007 (п.27) «Трух проти України» (заява N 50966/99) від 14 жовтня 2003 року наголошено на тому, що особа в розумні інтервали часу має вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження.

З огляду на те, що при повідомленні судом про місце і час розгляду справи, та вжиття заходів щодо унеможливлення порушення процесуальних прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , будучи обізнаним про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, з моменту складання протоколу по день винесення постанови суду, не дивлячись на достатність часу для того, щоб з`явитися до суду та дізнатися про рух справи, не вжив заходів для явки до суду, не подав письмових заперечень проти протоколу, тому суд вважає, що наведена поведінка учасника процесу є такою, що направлена на затягування розгляду справи, з метою спливу строку притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченого ст. 38 КУпАП та уникнення відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.

Ураховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень статті 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 р. та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною 17.07.1997 р. передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.

Так, згідно п. 4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.

В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов`язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.

Крім того, у п. 21 свого рішення у справі «Надточий проти України від 15 травня 2008 року» ЄСПЛ зазначив, що українське правительство визнало кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р., з наступними змінами, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП протоколи про адміністративні правопорушення складають уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ (Національної поліції).

Протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 713623 від 15.11.2021 року відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП складений поліцейським СРПП Сватівського РВП ГУНП в Луганській області старшим сержантом поліції Овчаренком С.О. Дана особа за своєю посадою та функціональними обов`язками повноважна складати протоколи про адміністративні правопорушення, а тому суд приходить до висновку про складення протоколу уповноваженою на те посадовою особою патрульної поліції.

Відповідно до статті 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст.ст. 245, 252, 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну оцінку, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 44-3 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

Вказана норма є бланкетною, тобто відсилає до нормативно-правових актів, які регулюють правила карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм та є обов`язковими для виконання.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби.

За правилом ст. 41 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» особи, винні в порушенні законодавства про захист населення від інфекційних хвороб, несуть відповідальність згідно із законами України.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (даліЄСПЛ) як джерело права.

Санкція ч. 1 ст. 44-3 КУпАП передбачає досить суворе стягнення у виді штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а тому в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява N7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.

Серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов`язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, порушивши тим самим законодавчі приписи.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 ставиться у провину та обставина, що він, рухаючись по маршруту м. Сєвєродонецьк – м. Харків, здійснював перевезення пасажирів не маючи сертифікату про вакцинацію від COVID-19 або ПЛР тесту, чим порушив вимоги п.п. 22 пункту 3-1 Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 року.

Крім того, у протоколі зазначено, що ОСОБА_1 порушив вимоги п.п. 22 п. 3-1 Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020

Слід зазначити, що п. 3-1 Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 взагалі не містить жодного підпункту, а складається лише з абзаців.

Тобто, кваліфікація зазначена в адміністративному протоколі (а саме п.п. 22 п. 3-1 Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020) не відповідає суті адміністративного правопорушення.

Отже, у протоколі про адміністративне правопорушення вказано невірне посилання на конкретну норму нормативно-правового акта щодо дотримання вимог в умовах карантину, що є обов`язковою складовою об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, що в свою чергу прямо суперечить принципу правової визначеності, згідно якого «закон має бути доступним та передбачуваним, що стосується його наслідків, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку».

З даного приводу слід зазначити, що за положеннями КУпАП, розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, при цьому суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини викладені у протоколі про адміністративне правопорушення та перекваліфіковувати адміністративне правопорушення.

Указані вимоги закону також узгоджуються з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яку національні суди повинні враховувати при здійсненні правосуддя.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини («Малофеєв проти Росії» та «Карелін проти Росії»), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу. У такому випадку справа про адміністративне правопорушення має бути закрита у зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

З огляду на те, що безпосередньо саме норма нормативно-правового акту встановлює об`єктивну сторону правопорушення, тому в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному відносно ОСОБА_1 , не розкрита суть інкримінованого правопорушення.

Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Склад правопорушення наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу загалом.

Виходячи з положень статей 8, 62 Конституції України дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачено встановлення судом інших обставин адміністративного правопорушення, ніж ті, що зазначені в протоколі, оскільки це б погіршувало становище особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Враховуючи, що постанова КМУ №1236 від 09 грудня 2020 року, зі змінами та доповненнями, порушення якої ОСОБА_1 ставиться в вину, не містить підпункту 22 пункту 3-1, тому в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Оцінивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні не знайшло підтвердження вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, та в діях ОСОБА_1 за обставин зазначених в протоколі, відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, тому відповідно до п. 1  ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП підлягає закриттю.

Суд враховує, що п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм ч. 2 ст. 284 та ст. 247 КУпАП, не вбачає підстав для звернення судового збору.

Керуючись статтями 1, 7, 9, 23, 26, 33-35, 44-3, 247, 268, 278 КУпАП      

                                                ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передбаченої  ч. 1 ст. 44-3 КУпАП – закрити на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя                                                                                В. М. Олійник