Справа № 147/46/22
Провадження № 1-кп/147/36/22
ВИРОК
іменем України
24 січня 2022 року смт Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
із секретарем ОСОБА_2 ,
розглянувши без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження обвинувальний акт та додані до нього матеріали у кримінальному провадженні, що внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021025120000208 від 07.12.2021, по обвинуваченню
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Тростянець, Гайсинського району Вінницької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України,
в с т а н о в и в :
04.12.2021 близько 12 год. 00 хв., ОСОБА_3 перебував в якості запрошеного у кімнаті-кухні квартири, належній ОСОБА_4 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , де також знаходився ОСОБА_5 , з яким у ОСОБА_3 виник конфлікт на грунті неприязних особистих відносин. В ході раптово виниклого конфлікту у ОСОБА_3 виник умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 .
Так, ОСОБА_3 підійшов до ОСОБА_5 та реалізуючи свій протиправний намір, спрямований на умисне спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи небезпеку своїх дій для життя і здоров`я потерпілого, та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, наніс кулаком правої руки один удар в ділянку лівого ока ОСОБА_5 . Своїми діями ОСОБА_3 спричинив ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді синця в ділянці верхньої повіки лівого ока, забійних ран в ділянці лівої брови, внутрішнього кута нижньої повіки лівого ока, які відповідно до висновку судово-медичного експерта №164 від 10.12.2021 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Досудовим розслідуванням дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ч. 2 ст. 125 КК України, а саме – умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
Зазначені обставини були встановлені органом досудового розслідування, учасниками судового провадження не оспорюються, про що подана відповідна заява обвинуваченим ОСОБА_3 за участю захисника - адвоката ОСОБА_6 , в якій обвинувачений беззаперечно визнав свою вину у вчинені кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та повідомив, що ознайомлений з обмеженням права на апеляційне оскарження. Крім того, обвинувачений та захисник не заперечували та надали згоду на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
До обвинувального акту також додано письмову заяву потерпілого ОСОБА_5 , в якій він погоджується із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлений з обмеженням права на апеляційне оскарження та дає згоду на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
Обвинувальний акт розглядається у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, на підставі вивчення обвинувального акта та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин відповідно до ч.2 ст. 382 КПК України.
Такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Відповідно до ч.4 ст. 107 КПК України у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Суд, дослідивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали кримінального провадження, дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та правильної кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 125 КК України, а саме - умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
Відповідно до частини 1 статті 1 КК України цей кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.
Частиною 1 статті 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Відповідно до частини 2 статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
При призначанні покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Обвинувачений ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно із ст. 12 КК України є кримінальним проступком, раніше не судимий, неодружений, непрацюючий, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо.
Обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_3 , суд визнає щире каяття.
Обставини, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
З урахуванням обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, суд вважає, що останній відповідно до принципу індивідуалізації покарання необхідно призначити покарання у виді штрафу в межах санкції ч.2 ст. 125 КК України, що відповідає загальним засадам призначення покарання, викладеним у ст. 65 КК України, та є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень відповідно до вимог ст. 50 КК України.
Приймаючи таке рішення суд, серед іншого враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004.
Вимога додержуватись справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року), статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні від 17.09.2009 в справі «Скополла проти Італії» зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
На переконання суду, захід примусу визначений судом, є співмірним тяжкості і характеру вчиненого діяння та його наслідкам, забезпечить виконання завдань кримінального судочинства, слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст.2 КПК України, та буде відповідати одному із основних принципів Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - пропорційності обмеження прав людини і легітимної мети покарання та невідворотності покарання, тобто необхідним, справедливим та достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Майнова шкода кримінальним проступком не заподіяна.
Цивільний позов в ході досудового розслідування не заявлявся.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
У кримінальному проваджені витрати на залучення експертів відсутні.
Запобіжний захід не обирався, підстави для його обрання до набрання вироком законної сили відсутні.
Керуючись ст. ст. 374, 381, 382 КПК України, суд
у х в а л и в :
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 60 (шістдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1020 (одна тисяча двадцять) гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку суду за результатами розгляду обвинувального акту щодо вчинення кримінального проступку не пізніше наступного дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасниками кримінального провадження.
Суддя ОСОБА_1