Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 755/17656/18

провадження № 61-14687св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

відповідачі: ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Нежури В. А., Сержанюка А. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на іпотечне майно та виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 12 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством (далі - ЗАТ) «ОТП Банк», правонаступником якого за всіма правами та обов`язками є Акціонерне товариство (далі - АТ) «ОТП Банк», процесуальним правонаступником якого у свою чергу є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», був укладений кредитний договір № МL-004/395/2007.

За умовами кредитного договору банк надав позичальнику кредит у розмірі 82 243,31 три долари США, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути банку зазначені кредитні кошти у строки, передбачені договором, а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов`язання, визначені договором. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 грудня 2013 року у цивільній справі № 755/26868/13-ц за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами від 12 листопада 2007 року задоволено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 114 348,80 доларів США, що еквівалентно 913 989,96 грн за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату проведення розрахунку заборгованості та 3 162 733,7 грн пені.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2018 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва було змінено в частині визначення розміру пені, а саме зменшено її розмір до 913 989,96 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 12 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № РМL-004/395/2007, за умовами якого іпотекодавець надав іпотекодержателю в іпотеку належне йому нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

У 2017 році воно отримало інформацію щодо зареєстрованих осіб за адресою предмета іпотеки, згідно якої у вищезазначеній іпотечній квартирі зареєстровані наступні особи: ОСОБА_3 ; ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Малолітній ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були зареєстровані в іпотечній квартирі в період після укладення договору іпотеки та боржник не звертався до банку за відповідним дозволом.

На адресу вказаних осіб було надіслано вимоги про добровільне звільнення квартири, проте вони залишилися без належного реагування.

20 липня 2011 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого банк передав та відступив фактору сукупність прав за договором іпотеки, включаючи, але не обмежуючись, правом звертати стягнення на заставне майно.

Ураховуючи наведене, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд: звернути стягнення на підставі договору іпотеки від 12 листопада 2007 року № РМL-004/395/2007 на нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій у порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження», у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № МL-004/395/2007, що складає: заборгованість за кредитом - 647 033,03 грн, заборгованість по відсоткам - 266 956,33 грн, заборгованість по пені - 913 989,96 грн, та разом становить 1 827 979,32 грн на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна»; виселити з незаконно займаної квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_3 ; ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки від 12 листопада 2007 року № PML-004/395/2007, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження» у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № M -004/395/2007 у розмірі 1 827 979,32 грн.

Ухвалено, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості є обґрунтованим, оскільки ОСОБА_1 належно не виконує своїх обов`язків з повернення кредитних коштів.

При цьому, суд дійшов висновку, що рішення в указаній частині не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а позовні вимоги про виселення є передчасними, оскільки на вимогу іпотекодержателя або нового власника квартири відповідачі мають можливість у добровільному порядку звільнити квартиру.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд, встановивши, що боржник ОСОБА_1 основне зобов`язання, забезпечене іпотекою, виконував неналежно, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у загальному розмірі 1 827 979,32 грн, дійшов правильного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення цієї заборгованості шляхом продажу на прилюдних торгах.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що рішення в указаній частині не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки було встановлено, що предметом іпотеки є однокімнатна квартира, загальною площею 28,9 кв. м, виступає як забезпечення зобов`язання громадянина України (позичальника та майнового поручителя) за споживчим кредитом, наданими йому кредитною установою - резидентом України, в іноземній валюті. Нерухоме житлове майно використовується іпотекодавцем як місце постійного проживання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, ТОВ «ОТП Факторинг Україна», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не перевіряються.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог про виселення, оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дію норм матеріального права, а є підставою для відстрочення виконання того, чи іншого рішення суду.

Також, суди не врахували тих обставин, що норми вказаного закону не можуть бути застосовані в даному випадку до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки ОСОБА_1 є суб`єктом Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», як засновник та керівник декількох юридичних осіб.

Крім того, суди не врахували даних про те, що ОСОБА_1 на праві власності належить інше житлове нерухоме майно.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

08 грудня 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк» був укладений кредитний договір № МL-004/395/2007. Згідно з умовами кредитного договору банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 82 243,31 доларів США, де цільовим призначенням кредиту було придбання нерухомого майна зі сплатою фіксованого відсотку 3,49 % річних. Кредитний договір укладений строком до 12 липня 2028 року .

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 12 листопада 2007 року, між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № PМL-004/395/2007, відповідно до умов якого банку передано в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_4 .

20 липня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладений договір про відступлення права вимоги, згідно з яким останнє набуло право вимоги за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ML-004/395/2007 та за іпотечним договором від 12 листопада 2007 року № PML-004/395/2007.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 06 грудня 2013 року у справі № 755/26868/13-ц позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитними договорами від 12 листопада 2007 року № МL-004/395/2007 у розмірі 114 348,80 доларів США, що еквівалентно 913 989,96 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та 3 162 733,70 грн, суму заборгованості за кредитним договором від 21 травня 2008 року № СL-004/229/2008 у розмірі 26 942,52 доларів США, що еквівалентно 215 351,56 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та 741 647,53 грн, суму заборгованості за договором № 004/2625/07/1 про кредитування поточного рахунку (овердрафт) у розмірі 2 387,86 грн, витрати на оплату судового збору в розмірі 3 441 грн.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , задоволено частково.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 грудня 2013 року змінено в частині визначення розміру пені, зменшено її розмір за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № МL-004/395/2007 з 3 162 733,70 грн до 913 989,96 грн, за кредитним договором від 21 травня 2008 року № СL-004/229/2008 з 741 674,53 грн до 215 351,56 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ТОВ «ОТП Факторинг Україна» вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 756/9904/15 (провадження № 61-10066св20), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині не відповідають.

Щодо вимог про виселення

Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд, за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Суд першої інстанції не врахував вказану норму права та помилково вказав, що вимоги про виселення відповідачів з кватири є передчасними, не розглянувши належно вказану вимогу по суті та не надавши їй належної правової оцінки.

При вирішенні вказаної вимоги позивача суду необхідно встановити, за які кошти придбано предмет іпотеки, тобто за кредитні чи за власні кошти. Залежно від встановлених фактичних обставин суду необхідно вирішити питання про врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).

Щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»

Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі

№ 6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 ЖК Української РСР.

З огляду на зазначене, помилковим є й висновок суду апеляційної інстанції про те, що, оскільки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»не підлягає виконанню рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, то положення цього Законупоширюються й на вимоги про виселення осіб з цього предмета іпотеки, що є підставою для відмови в позові про виселення.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що дія чинного на час розгляду судами справи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»є підставою для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог, не перевіривши їх на предмет обґрунтованості та по суті не розглянувши їх.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який був чинним на час розгляду судами справи, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці;

- у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Крім того, відповідно до пункту 6 вказаного Закону, редакція якого діяла до 20 березня 2020 року, дія цього Закону не поширюється на осіб, які є суб`єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

У статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» було визначено, що суб`єктами відповідальності за корупційні правопорушення є, зокрема, особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону (пункт 3 вказаної статті).

У зв`язку із прийняттям 14 жовтня 2014 року Закону України «Про запобігання корупції», який введений у дію 26 квітня 2015 року, Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» втратив чинність.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що до приведення у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом (у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції» від 12 лютого 2015року).

04 березня 2020 року прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про запобігання корупції», який набрав чинності 20 березня 2020 року, і яким у пункті 6 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» слова «Про засади запобігання і протидії корупції» замінені словами «Про запобігання корупції».

Таким чином, зазначення у пункті 6 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитівв іноземній валюті» про не поширення Закону на осіб, які є суб`єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», не суперечить нормам Закону України «Про запобігання корупції».

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 756/9904/15 (провадження № 61-10066св20).

Зупиняючи виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, взагалі не перевірив, чи поширюються норми вказаного Закону в даному випадку.

Зокрема, судами не було перевірено та надано належної правової оцінки доводам позивача про те, що ОСОБА_1 на праві власності належить інше житлове нерухоме майно, а також те, що він є суб`єктом Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», як засновник та керівник декількох юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з пунктом 1 частини третьої, частиною четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені обома судами, які не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то справу в оскаржуваній частині необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про виселення і застосування норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитівв іноземній валюті» скасувати.

Справу в указаній частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк