Справа № 521/1520/22

Провадження №2/521/2356/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2022 р.  м. Одеса

Суддя Малиновського районного суду м. Одеси Громік Д.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКНН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Одеський морський торгівельний порт» (код ЄРДПОУ 01125666, 65026, м. Одеса, пол. Митна, 1) про скасування наказу, поновлення па роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, –

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Одеський морський торгівельний порт» про скасування наказу, поновлення па роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

З позовної заяви вбачається, що представником позивача заявлено наступні вимоги:

- скасування наказу;

- поновлення на роботі;

- стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- відшкодування моральної шкоди.

Разом з цим, представник позивача у якості ціни позову зазначає - немайновий характер та просить звільнити від сплати судового збору на підставі п.п.1, 13 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

Перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали, приходжу до висновку, що позовна заява подана з порушенням вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України, у зв`язку з чим підлягає залишенню без руху виходячи з наступного.

Згідно із ч. 4 ст.177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати – це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

Припинення та розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання ним оплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Ураховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Виявлені недоліки не можуть бути залишені поза увагою суду та перешкоджають встановленню всіх обставин справи.

Вказаний правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 та постанові КЦС ВС № 369/10046/18 від 10.10.2019 року.

Таким чином, вважаю, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на день ухвалення судового рішення є вимогою майнового характеру, за яку позивач ОСОБА_1 повинен сплати судовий збір відповідно до ціни позову.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня 2022 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2481 гривня.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 176 ЦПК України, ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів – сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Згідно ч. 2 ст. 176 ЦПК України та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому ціна позову не відповідає дійсній вартості майна, або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

У своєму позові ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.12.2021 року по день поновлення на роботі.

До матеріалів позовної заяви додано копію наказу №388К 3-1 від 21.12.2021 року, з якого вбачається, що середньомісячний оклад ОСОБА_1 складав 7270,75 грн., а тому, відповідно до приписів ч. 2 ст. 176 ЦПК України, суд попередньо визначає позивачу суму судового збору, що підлягає сплаті в розмірі 992 грн. 40 коп., які позивач повинен сплатити за реквізитами для сплати судового збору до Малиновського районного суду м. Одеси (https://ml.od.court.gov.ua/sud1519/gromadyanam/tax/).

Крім цього, позивачем також зазначено вимогу щодо стягнення з відповідача суми моральної шкоди у розмірі 50000 грн., проте судовий збір за дану вимогу не сплачено.

Відповідно до вимог пп.5 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви про відшкодування моральної шкоди ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Пунктом 2.2. Узагальненого науково-консультативного висновку стосовно визначення належності позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди до вимог майнового чи немайнового характеру, викладеного в Листі ВАСУ від 01.01.2015 року, зазначено, що майновий чи немайновий характер позовної вимоги про відшкодування (компенсації) моральної шкоди залежить від наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном або в інший спосіб.

Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб.

Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою.

За позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди має справлятися судовий збір в розмірі, встановленому Законом.

На підставі викладеного, позивачу необхідно сплатити судовий збір окремо за стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 992,40 грн. та окремо за відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 481 грн. 00 коп. за реквізитами для сплати судового збору до Малиновського районного суду м. Одеси (https://ml.od.court.gov.ua/sud1519/gromadyanam/tax/).

Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.

Виходячи з вищезазначеного, вважаю, що дана позовна заява подана з порушення вимог ст. 175 ЦПК України, у з в`язку з чим підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Керуючись ст. ст. 133-140, 175, 185, 353 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву  ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКНН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Одеський морський торгівельний порт» (код ЄРДПОУ 01125666, 65026, м. Одеса, пол. Митна, 1) про скасування наказу, поновлення па роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - залишити без руху.

Повідомити позивача про необхідність виправити зазначені недоліки позовної заяви в десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.

Роз`яснити, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк, виконає вимоги, визначені статтями175,177 ЦПК України, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ч.3ст.185 ЦПК України).

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху направити позивачу до виконання.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Д.Д. Громік