Справа № 310/606/22

2-о/310/73/22

РІШЕННЯ

Іменем України

26 січня 2022 року                                                                м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді Черткової Н.І.,

за участю секретаря судового засідання  - Димової Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа: Бердянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бердянському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про встановлення факту народження, -   

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про встановлення факту народження дитини, посилаючись на наступне.  Заявники вказали, що вони перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають спільну дитину ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .  Факт народження дитини підтверджується довідкою про народження. 18.01.2022 вони звернулися до Бердянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Бердянському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) з метою державної реєстрації народження дитини, однак їм було відмовлено та рекомендовано звернутися до суду. У зв`язку з чим просять встановити факт народження ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини чоловічої статі ОСОБА_3 , в м. Севастополь, АР Крим, Україна.  

В судове засідання заявники  не з`явилися, надали судові спільну заяву про розгляд справи за їх відсутності та підтримання вимог, викладених в заяві, у повному обсязі. 

Представник заінтересованої особи - Бердянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Бердянському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) в судове засідання не з`явився, надав судові заяву про розгляд справи у відсутності їх представника, не заперечував проти задоволення заявлених вимог.

Суд,  вивчивши матеріали справи, дослідивши надані письмові докази у сукупності, вважає, що заява підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту народження дитини в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.

В судовому засіданні встановлено, що заявниця ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Севастополь народила хлопчика.

Факт народження дитини підтверджується довідкою про народження №Р-03376, наявною в матеріалах справи.

Відповідно до свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 30.12.2021.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.    

Так, згідно принципу 3 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, дитині має належати з його народження право на ім`я та громадянство. Відповідно до ч.1 ст.7 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, дитина має бути зареєстрована одразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.                                      

При цьому, в практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», згідно яких, якщо невизнання документів, виданих окупаційною владою, веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, такі документи повинні визнаватися. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).                                                                                                                                  

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження дитини, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження дитини на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт народження особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.            

18.01.2022 ОСОБА_2 звернулася до Бердянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Бердянському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), однак, у реєстрації народження дитини їй було відмовлено у зв`язку із відсутністю медичного документу, який є підставою для проведення державної реєстрації народження (лист № 16/21.23-06-176 від 18.01.2022).                

Згідно з положенням п. 4 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження дитини, а в разі їх відсутності рішення суду.      

Таким чином, суд дійшов висновку, що є передбачені законом підстави для задоволення заяви щодо встановлення факту народження дитини.                             

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 18, 293, 259, 263- 265, 268, 273, 315-319, 354 ЦПК України, суд

           УХВАЛИВ :

Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа: Бердянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бердянському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про встановлення факту народження, - задовольнити повністю.                       

Встановити факт народження дитини чоловічої статі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у місті Севастополь, Україна від батьків:

- матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянки України,

-батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянина України, з метою подальшої реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного свідоцтва про народження.

Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.                                                                                                    

Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку.                                                                                               

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.                                                  

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.                                                                                                                                  

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження,  якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя                                        Н. І. Черткова