У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

              Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого-судді          Григор'євої І.В.,    

суддів    Швеця В.А., Єленіної Ж.М.,

за участю прокурора        Казнадзея В.В,.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 18 січня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Апеляційного суду Волинської області від 15 жовтня 2010 року щодо нього.

Вироком  Луцького міськрайонного суду від 09 серпня 2010 року

                            ОСОБА_6,

                           ІНФОРМАЦІЯ_1,

                           не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України на 5 років позбавлення волі, за ч. 1    ст. 286 КК України – на 1 рік обмеження волі без  позбавлення права керувати транспортними засобами, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів  остаточно визначено 5 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов’язку, передбаченого п. 2 ст. 76 КК України.

           Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 5000 гривень моральної шкоди, на користь держави 2444 гривень за проведення автотоварознавчої експертизи автомобіля Мерседес-Бенц та 91,27 гривень – за проведення автотоварознавчої експертизи автомобіля ВАЗ-21112.  Цивільний позов ОСОБА_8 залишено без розгляду.

            Вироком Апеляційного суду Волинської області від 15 жовтня 2010 року скасовано вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання та цивільного позову ОСОБА_8 і ОСОБА_7 ОСОБА_6 визнано винним у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання  за ч. 2 ст. 289 КК України - 5 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 286 КК України –1 рік обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів  остаточно визначено 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

            На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов’язку, передбаченого п. 2 ст. 76 КК України.

            Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 60000 гривень матеріальної шкоди та 10000 гривень завданої моральної шкоди, на користь ОСОБА_7 - 10000 гривень моральної шкоди.

            В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.                  

            ОСОБА_6 засуджено за те, що він 27.11.2008, близько 20 години, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, незаконно заволодів автомобілем ВАЗ-21112 д.н.з. НОМЕР_1 ( в подальшому за текстом – автомобіль ВАЗ), власником якого є ОСОБА_7, рухаючись вказаним автомобілем по вул. Гнідавській   м. Луцьк порушив вимоги    п.п. 2.3(б), 2.9(а), 11.2, 12.3, 12.4, 12.9(б) Правил дорожнього руху України, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем Мерседес-Бенц д.н.з. НОМЕР_2 ( в подальшому за текстом – автомобіль Мерседес), під керуванням водія ОСОБА_9, володарем якого є ОСОБА_8 В  результаті дорожньо-транспортної події потерпілий ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, а потерпілій ОСОБА_7 заподіяно матеріальний збиток від ушкодження її автомобіля.

              У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 за її змістом просить  скасувати вирок апеляційного суду в частині призначення йому додаткового покарання, змінити в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_8, залишивши його без розгляду, та зменшити розмір моральної шкоди, стягнутої з нього на користь ОСОБА_7, посилаючись на те, що суд призначив йому надто суворе додаткове покарання, безпідставно стягнув шкоду на користь ОСОБА_8, та  не врахував поведінку ОСОБА_10, вирішуючи питання відшкодування шкоди. Крім того,  вказує на порушення апеляційним судом порядку виклику його в судове засідання.

            В своїх запереченнях цивільний позивач ОСОБА_8 та потерпіла  ОСОБА_7 просять залишити касаційну скаргу ОСОБА_6 без задоволення, а вирок апеляційного суду без змін.  

             Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який вважав касаційну скаргу необґрунтованою, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

              Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 і кваліфікації  його дій за  ч. 2 ст. 289 та ч. 1 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оскаржуються.

              Як основне, так і додаткове покарання ОСОБА_6 призначено з додержанням вимог ст. 65 КК  України, і за своїм розміром повністю відповідає особі засудженого, встановленим обставинам, при яких скоєно злочин, та наслідкам що настали. Судом касаційної інстанції будь-яких підстав, передбачених ст. 398 КПК України, для скасування або зміни вироку щодо ОСОБА_6 не встановлено.

              Посилання ОСОБА_6 на те, що апеляційним судом було порушено порядок виклику його до суду, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки з матеріалів справи вбачається, що він був присутнім у судовому засіданні.  

             Ст. 398 ЦК України передбачено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

             Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»  від 27.03.1992 року №6 у п. 4 роз’яснено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав ( договору оренди, довіреності тощо).

             Отже, для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відшкодування шкоди за ст. 1187 ЦК України суду необхідно визначити дві основні ознаки володільця транспортного засобу: юридичну та матеріальну (фактичну), тобто, виявити того, хто фактично володіє цим транспортним засобом (а саме, здійснює його експлуатацію, використання, зберігання та утримання) та відповідні правові підстави такого володіння.            

                    Посилання  ОСОБА_6 на те, що відсутність в матеріалах справи тимчасового реєстраційного талону за встановленою ДАІ формою позбавляє можливості ОСОБА_8 звертатися з позовними вимогами до нього по цій справі, колегія суддів визнає непереконливими. Талон є лише додатковим реєстраційним документом до іншого, також передбаченого підзаконним актом реєстраційного документу – свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. На думку колегії суддів, наявність або відсутність  такого тимчасового талону не має ніяких правових наслідків при вирішенні питання про відшкодування шкоди у цій кримінальній справі, адже з матеріалів справи, а саме - свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.104) - вбачається, що власником  автомобіля Мерседес є     ОСОБА_11, а ОСОБА_8  на підставі  належними чином оформленої  нотаріальної довіреності (а.с.141), виданої на його ім’я власником автомобіля, у законний спосіб, передбачений ст.398 ЦК України, володіє цим транспортним засобом з 24 січня 2008 року до 24 січня 2018 року. Таким чином, згідно ст. 28 КПК України, він є особою, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, і вправі пред’явити до обвинуваченого цивільний позов. Тому, суд касаційної інстанції вважає, що висновок апеляційного суду про необхідність  розв’язання цивільного позову  ОСОБА_8 є обґрунтованим і законним, а розмір стягнень з відповідача на користь позивача є таким, що відповідає принципу справедливості.  

           Доводи, викладені  в касаційній скарзі ОСОБА_6 про те, що недбалість ОСОБА_10 сприяла неправомірному заволодінню транспортним засобом, а тому мала бути врахована апеляційним судом при розв’язанні цивільних позовів у справі, є неприйнятними для суду касаційної інстанції з наступних підстав.            

           Згідно з ч. 3 та ч. 4 ст. 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах, а також, якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

            Відповідні роз'яснення містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року №6, з подальшими змінами, згідно з якими володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т.п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

     Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що обставини справи не свідчать про те, що ОСОБА_10 проявив недбалість та якось сприяв неправомірному заволодінню керованим ним автомобілем ВАЗ, в розумінні ч. 4 ст. 1187 ЦК України, оскільки матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_10  та засуджений ОСОБА_6, до скоєння останнім злочину, знаходились в тривалих приятельських стосунках, про що свідчать їх пояснення  (а.с.47, 134), це давало ОСОБА_10 впевненість, в сукупності з тим, що покидаючи на короткий час та на недалеку відстань салон автомобіля, в якому продовжували знаходитися декілька знайомих йому дорослих людей, що він обґрунтовано  міг розраховувати на те, що транспортний засіб знаходиться під наглядом, адже поведінка ОСОБА_6 та інших пасажирів, на кануні незаконного заволодіння автомобілем ВАЗ, не вказували на наміри будь-кого з них вчинити протиправні дії. Заволодіння автомобілем ВАЗ було здійснено без  чийогось підбурювання або сприяння, тобто виключно на підґрунті індивідуальної зухвалості ОСОБА_6, викликаної вжитим ним в цей день алкоголем. Тому, суд не приймає до уваги доводи ОСОБА_6 і не застосовує ч. 4 ст. 1187 ЦК України. В  цьому конкретному випадку слід застосувати ч. 3 ст. 1187 ЦК України, згідно якої особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання зобов’язана відшкодовувати її на загальних підставах.  Судом також враховується, що відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.  

            Таким чином,  цивільні позови вирішено судом апеляційної інстанції з урахуванням всіх обставин справи та відповідно до вимог закону, сума відшкодованої матеріальної шкоди підтверджується матеріалами справи, при визначенні розміру моральної шкоди,  апеляційним судом обґрунтовано взято до уваги характер і тривалість моральних страждань, істотні вимушені зміни у життєвих стосунках цивільного позивача та потерпілої. Отже,  передбачених законом підстав для зміни судового рішення в частині вирішення цивільних позовів немає.

    Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.394-396 КПК України, колегія суддів,

                                                        ухвалила:

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без  задоволення, а вирок Апеляційного суду Волинської області від 15 жовтня 2010 року щодо нього  - без зміни.

  Судді:

               Григор’єва І.В.                  Швець В.А.                 Єленіна Ж.М.