Справа № 426/2754/21

РІШЕННЯ

іменем України

20 січня 2022 року ,                                                                        м.Сватове

Сватівський районний суд  Луганської області у складі:

головуючого судді Реки А.С.

за участю секретаря судового засідання Філіпенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача банківських послуг,

за участі представника позивача – адвоката Фесенка Р.В.,

представника відповідача – Шишелової Н.В.,-        

Встановив:

        ОСОБА_1 звернулася до Сватівського районного суду Луганської області з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача банківських послуг. В обґрунтування позовних вимог вказала, що 07 липня 2010 року у відділенні АТ КБ «ПриватБанк» нею було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк». Згідно із вказаною заявою їй було надано кредит у вигляді встановленого на картковий рахунок кредитного ліміту. За час користування рахунком, з 2010 року та по час звернення до суду, банком неодноразово було збільшено розмір кредитного ліміту, який зараз складає 19300 грн. Використовуючи кредитний ліміт вона неодноразово сплачувала кошти в рахунок наявної перед банком заборгованості та за її підрахунками повністю повернула надані їй у борг кошти. АТ КБ «ПриватБанк» звернулися до Сватівського районного суду Луганської області із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та просили стягнути з неї заборгованість у розмірі 25398,16 грн. Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 18 травня 2021 року, постановленим у цивільній справі № 426/395/21, у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» було відмовлено у повному обсязі та встановлено, що банк не має права стягувати з неї відсотки за користування кредитом, оскільки порядок та умови їх стягнення з нею жодним чином не узгоджувалися. АТ КБ «ПриватБанк» погодилися з рішенням та його не оскаржували. Згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 за договором б/н, станом на 11.12.2020 року вона використала кредитні кошти надані банком на загальну суму 162470,18 грн., а внесла на даний рахунок грошові кошти у сумі 186806,11 грн., тобто нею було надлишково сплачено 24335,93 грн. Просить суд зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» повернути їй безпідставно стягнені грошові кошти у сумі 24335,93 грн.

Представник позивача – адвокат Фесенко Р.В. у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав та просив їх задовольнити з огляду на те, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір кредитування та вона добровільно здійснювала платежі та погашення кредитного ліміту, а банк самостійно відносив ці кошти на погашення відсотків без її повідомлення, у той час як вона вважала, що погашає тіло кредиту. Зобов`язання погашати відсотки в неї не було. Окрім того, рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 18 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у повному обсязі та встановлено, що банк не має права списувати з ОСОБА_1 відсотки за користування кредитом, оскільки порядок і умови їх погашення з позивачем жодними чином не узгоджувалися. Вважає, що банк не мав обґрунтованих законних підстав для списання коштів з поточного карткового рахунку позивача, на якому знаходилися кошти у вигляді кредитного ліміту, тому просить повернути ОСОБА_1 безпідставно списані АТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти у сумі 24335,93 грн., які самовільно списані відповідачем у рахунок погашення заборгованості за відсотками.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог та суду пояснила, що грошові кошти у цивільному законодавстві можуть мати статус «безпідставно сплачені», якщо підпадають під ознаки, передбачені ст. 1212 ЦК України. Однак, набуття однією із сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним. Підставою виникнення прав та обов`язків сторін: набуття позивачем можливості користуватися грошовими коштами, які не є її власністю (кредитні кошти), а також підставою набуття АТ КБ «ПриватБанк» коштів від ОСОБА_1 є кредитний договір, укладений між позивачем та Банком, та в частині неузгоджених договором умов – норми діючого законодавства. В матеріалах справи відсутні докази того, що такий договір був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку. Позивач не заперечує, що користувалася кредитним лімітом та використовувала кредитні кошти АТ КБ «Приватбанк». Отже, АТ КБ «ПриватБанк» було надано, а ОСОБА_1 протягом 9 років використовувалися кредитні кошти банку. Для того, щоб кредитування банківського рахунку, укладеного між юридичною та фізичною особою вважалося безоплатним, необхідно у договорі встановити норму, що відсотки за договором не нараховуються або інший рівнозначний вислів. 24335,93 грн., сплачені позивачем, були зараховані на погашення відсотків, оскільки юридична особа не може кредитувати фізичну особу безвідсотково, у разі якщо відсотки не передбачені договором, у такому разі відсотки стягуються за ставкою НБУ, передбаченою чинним законодавством. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07 липня 2010 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір б/н про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви (а.с. 8).

Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 18 травня 2021 року, ухваленим у цивільній справі № 426/395/21, яке набрало законної сили 24 червня 2021 року, в задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було відмовлено та встановлено, що 07.07.2010 року між ОСОБА_1 та позивачем був укладений кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 19300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Станом на 09 грудня 2020 року позивачем щомісячно, починаючи з 01 липня 2015 року до 30 червня 2019 року погашалися (списувалися) відсотки за рахунок кредитну і додавалися до тіла кредиту. Такий порядок погашення заборгованості по відсоткам, з якого виходив позивач, за користування кредитними коштами між сторонами, в письмовій формі не погоджувався, а односторонні дії позивача щодо погашення (списання відсотків за рахунок кредиту і додавалися до тіла кредиту) не відповідають суті кредитних правовідносин, оскільки проценти є платою за використання кредитних коштів. Таким чином, відповідач (АТ КБ «ПриватБанк») безпідставно збільшив тіло кредиту шляхом перетворення відсотків у тіло кредиту. При цьому, ОСОБА_1 не знаючи постійно сплачувала кошти, які позивач безпідставно направив на погашення тіла кредиту (а.с. 5-7).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також, рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 18 травня 2021 року, що набрало законної сили, встановлено, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» не дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Такі висновки суду також відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Тобто виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами за кредитним договором. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 , від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц. та у постанові від 17 грудня 2020 року №278/2177/15-ц.

Таким чином, згідно матеріалів справи списання проводилося банком примусово та безпідставно, оскільки умовами договору оплата відсотків не передбачена, що встановлено вищевказаним рішенням суду від 18.05.2021. У виписці по рахунку наявні відомості про зарахування коштів на картку позивача призначенням платежу «поповнення готівкою своєї картки в терміналі самообслуговування» або перерахування на рахунок ОСОБА_1 коштів від сторонніх осіб з призначенням платежу «переказ з картки ПриватБанку через Приват24». Добровільно кошти на погашення відсотків за кредитом позивачем не вносились, а списувалися банком примусово, що підтверджується деталями операцій по картковому рахунку, наявному у виписці (а.с. 18-27).

Отже банком були безпідставно списані кошти відповідача в сумі 24335,93 грн. в якості погашення відсотків за кредитом, які вона отримувала у якості переказів та зарахування на свою картку.

Частиною першою статті 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.

Відповідно до частини третьої статті 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені ст. 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» у цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні: «списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом, або згідно з умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку».

Згідно з пунктом 26.1 статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі - Інструкція від 21 січня 2004 року) кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг (пункт 6.1 Інструкції від 21 січня 2004 року).

Договір має містити інформацію, яка потрібна для належного виконання банком доручення платника, зокрема:

- умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання;

- номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання;

- назву отримувача;

- номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника;

- перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі) (пункт 6.2 Інструкції від 21 січня 2004 року).

Якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника.

Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання (пункт 6.5 Інструкції від 21 січня 2004 року).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

На підтвердження виконання умов договору, а саме сплачених в якості погашення кредиту коштів банком не були надані: первинні платіжні документи, що підтверджують сплату Позичальником заборгованості по кредиту, простроченої заборгованості по кредиту та нарахованих із зазначенням призначень проведених платежів (нарахування/погашення боргу по кредиту, відсоткам, комісії, пені, штрафів тощо).

Тобто вищезазначене свідчить про безпідставне списання коштів без достатніх правових підстав. Правові висновки, що містяться в Постановах Касаційного господарського суду Верховного суду від 06 березня 2019 року, постановленої у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 року, постановленої у справі № 910/16664/18 щодо повернення безпідставно набутих коштів: «Предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. За таких обставин, з урахуванням того, що підстава, на якій відповідач стягнув з позивача грошові кошти відсутня, суд касаційної інстанції погоджується з правильним висновком про наявність правових підстав для задоволення позову у цій справі. Таким чином, вимоги позивача про повернення зазначених коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є обґрунтованими та правильно задоволені судом першої інстанції» (правові висновки, що містяться в Постановах Касаційного господарського суду Верховного суду від 06 березня 2019 р. у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 р. № 910/16664/18).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Абзацом 2 п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз`яснено, що суди повинні з`ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Аналогічні правовідносини розглянуті Верховним Судом Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: (Постанова від 11 вересня 2019 року у справі № 751/631/17) .

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, підставою звільнення від доказування є преюдиціальність обставин, існування або не існування якої встановлене судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі (ч. 5 ст. 82 ЦПК України), обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки суд встановив своїм рішенням від 18 травня 2021 року, що банк не мав правових підстав для нарахування та списання відсотків, то вимога про повернення безпідставно списаних банком коштів є такою, що підлягає задоволенню, оскільки підстава, на якій відповідач стягнув з позивача грошові кошти відсутня і всі дії по примусовому списанню банком грошових коштів, належних позивачу на погашення відсотків за користування кредитом є незаконними, і підлягають до повернення.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про безпідставне списання відповідачем коштів із карткового рахунку ОСОБА_1 в розмірі 24335,93 грн., що в силу положень статті 1073 ЦК України покладає на АТ КБ «ПриватБанк» обов`язок негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про повернення безпідставно списаних з карткового рахунку грошових коштів в сумі 24335,93 грн. підлягають задоволенню.

Судом також враховано, що позивач просить суд зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» повернути їй безпідставно стягненні грошові кошти у сумі 24335,93 грн. та співставивши способи захисту, згідно ч. 2 ст. 5 ЦПК України вважає, що більш ефективним способом захисту порушеного права буде саме стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно списаних кошів, що не суперечить закону.

Згідно вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином суд вважає, що 908 грн. підлягають стягненню з відповідача в дохід держави на рахунок спеціального фонду Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 207, 526, 1048, 1071, 1073, 1212 ЦК України, ст.ст. 1-13, 76-83, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів»,-

Ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача банківських послуг – задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»(ідентифікаційний код юридичної особи 1436070) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_1 ) безпідставно списані кошти у розмірі 24335 (двадцять чотири тисячі триста тридцять п`ять) грн. 93 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»(ідентифікаційний код юридичної особи 1436070) в дохід держави на рахунок спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Луганського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складено 26 січня 2022 року.

Суддя                                                        А.С. Река