Справа № 2-1474/2010  року

  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня  2010 року Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим в складі:

       Головуючого, судді – Старової Н.А.,

       при секретарі –             Лешко Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Джанкой цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до колективного підприємства кафе «Уют»  про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановив:

             ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом колективного підприємства кафе «Уют»  про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення недоплаченої заробітної плати, доплат за роботу в нічний час, святкові та вихідні дні, понаднормових,  компенсації за невикористані відпустки.

    Позивач неодноразово збільшувала та уточнювала позовні вимоги та остаточні позовні вимоги мотивувала наступним. Вона була прийнята на роботу в КП «Уют» 25.02.1995 року. 07.04.2008 року була звільнена наказом директора №44 від 07.04.2008 року за систематичне невиконання нею без поважних причин посадових обов’язків, за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України. Наказом №43 від 21.03.2008 року їй була оголошена догана за невиконання постанови Джанкойської СЕС  №46 від 26.02.2008 року. Згідно змісту зазначеної постанови відповідальність за виконання була покладена на директора КП кафе «Уют» ОСОБА_2 Вважає, що накази про оголошення догани та звільнення є незаконними, оскільки директор КП кафе «Уют» не мала права покладати на неї обов’язок щодо виконання постанови Джанкойської СЕС, через те, що виконання постанови про застосування  адміністративно-запобіжних заходів не входить до її обов’язків. Трудова книжка їй була вручена 03.05.2008 року.

Крім того, при звільненні їй  було виплачено 669 грн. 53 коп., підставою виплати відповідно до  видаткового касового ордеру №121  від 17.04.2008 року є заробітна плата та компенсація  за невикористані відпустки за період  2006-2008 років. Але згідно відомостей системи  персоніфікованого обліку Пенсійного Фонду України  за квітень 2008 року їй нараховане 816 грн. 25 коп. Таким чином, їй не тільки не виплачено заробітну плату в повному обсязі, але  й не виплачено компенсацію за невикористані відпустки за період з 2005 по 2008 роки.

За час її роботи в КП кафе «Уют» за період  з 01.01.2007 року по 11.04.2008 року  відповідачем в порушення вимог законодавства України про працю, не здійснювалася доплата за роботу в нічний час, святкові та вихідні дні, не оплачувалися понаднормові. Загальна сума недоплати за вказаний період склала 10105 грн. 65 коп.

При  звільненні  їй не виплачена компенсація за невикористані відпустки за період з 2005 по 2008 рік включно в розмірі  2994 грн. 82 коп.

На підставі викладеного,  просить скасувати наказ КП кафе «Уют»  №44 від 07.04.2008 року про її звільнення, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 27292 грн. 51 коп., стягнути з КП кафе «Уют» недоплачену заробітну плату за період з 01.01.2007 року по 11.04.2008 року  в розмірі 10105 грн. 65 коп., компенсацію за невикористані відпустки за період з 2005 по 2008 рік включно в розмірі  2994 грн. 82 коп.

Ухвалою Джанкойського міськрайонного суду від 10.12.2010 року позовні вимоги в частині стягнення недоплаченої заробітної плати, доплат за роботу в нічний час, святкові та вихідні дні, понаднормових в розмірі 10105 грн. 65 коп., компенсації за невикористані відпустки в розмірі за період з 2005 по 2008 рік включно в розмірі  2994 грн. 82 коп. залишені без розгляду за заявою позивача.

В судовому засіданні  позивач та представник позивача уточнені позовні вимоги  в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку  підтримали у повному обсязі, просили  задовольнити. Представник  позивача пояснив, що ОСОБА_1 працювала в КП кафе «Уют» з 25.02.1995 року, була прийнята на посаду  повара, але потім переведена барменом. Про переведення її барменом наказу по КП кафе «Уют» не видавалося, запис до трудової книжки не вносився. З посадовими обов’язками ОСОБА_1 під розпис не ознайомлювалася.

26.02.2008 року  Джанкойською СЕС була ухвалена постанова  про притягнення до адміністративної відповідальності директора КП кафе «Уют» ОСОБА_2, у зв’язку з тим, що в приміщенні зазначеного кафе проведена  реконструкція без згоди з СЕС та без проектної документації. Відповідальність за виконання зазначеної постанови покладена на ОСОБА_2  Згідно наказу № 43 від 21.03.2008 року КП кафе «Уют»  ОСОБА_1 за невиконання постанови №46 від 26.02.2008 року Джанкойської СЕС оголошена догана, у зв’язку з тим, що ОСОБА_1 не усунула порушення, встановлені постановою Джанкойського СЕС. Зазначив, що ОСОБА_1 працює на посаді бармена та до її обов’язків не входить виконання постанови Джанкойського СЕС щодо  проведення реконструкції  та її погодження з СЕС. Крім того, реконструкція складського приміщення проводилася не за ініціативою ОСОБА_1, а за розпорядженням директора кафе ОСОБА_2 Він особисто здійснював купівлю будівельних матеріалів, підбирав працівників для виконання будівельних робіт, необхідних для реконструкції приміщення, але всі ці роботи проводилися за  розпорядженням директора кафе, та за її рахунок, а не самостійно ОСОБА_1

07.04.2008 року ОСОБА_1 звільнена, згідно змісту наказу №44 від 07.04.2008 року КП кафе «Уют»  за  «багаторазову непокору директору та невиконання її вимог на робочому місці, ОСОБА_1 звільнена за п. 3 ст. 40 КЗпП України як така,  що має догану (наказ №43 від 21.03.2008 року)». Оскільки дисциплінарне стягнення у вигляді догани застосовано до ОСОБА_1 безпідставно, позивач виконувала обов’язки бармена, в чому полягає невиконання вимог директора не обґрунтовано, вважає звільнення ОСОБА_1 незаконним. Просить наказ №44 від 07.04.2008 року КП кафе «Уют» про  звільнення ОСОБА_1 скасувати, поновити ОСОБА_1 на посаді бармена КП кафе «Уют», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням індексації за період по 10.05.2010 року в розмірі 27292 грн. 51 коп.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала в повному обсязі. Посилалася на наступне. Позивач ОСОБА_1, яка є дочкою директора КП кафе «Уют», працювала у зазначеному підприємстві поваром, а потім переведена барменом. Наказу про переведення на іншу роботу не видавалося, крім того в підприємстві були вкрадені правовстановлюючі, бухгалтерські документи, зокрема книги наказів. В 2008 році, коли директор кафе знаходилася на стаціонарному лікуванні, ОСОБА_1 самовільно, без дозволу директора здійснила реконструкції складського приміщення під кухню. Після того, як Джанкойською СЕС було винесено постанову про тимчасову заборону діяльності кафе, у зв’язку з  зазначеною реконструкцією, директор ОСОБА_2 усним розпорядженням зобов’язала  ОСОБА_1 усунути недоліки, встановлені постановою Джанкойської СЕС. За невиконання зазначеної постанови до ОСОБА_1  застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, про що  виданий наказ № 43 від 21.03.2008 року КП кафе «Уют», а 07.04.2008 року позивач була звільнена, оскільки незважаючи на оголошення догани постанову Джанкойської СЕС не виконала, крім того позивач вчиняла сварки та скандали в приміщенні кафе, не допускала директора до каси, припускалася до приниження честі та гідності директора, перешкоджала директору у вільному доступі до залу  кафе та бару. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами Джанкойського МВ про відмову у порушенні кримінальної справи. З огляду на викладене, вважає звільнення ОСОБА_1 за п. 3 ст. 40 КЗпП України за багаторазову непокору директору, як особи, щодо якої застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, законним а позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення позивача та її  представника, заперечення  представника відповідача, дослідивши та оцінивши усі наявні по справі докази та матеріали цивільної справи у їх сукупності, оглянувши у судовому засіданні матеріали  про відмову у порушенні кримінальної справи Джанкойського МВ ГУ МВС України в АР Крим, суд, вважає, що  позовні вимоги в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,  підлягають задоволенню частково.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статуту колективного підприємтва «Уют», затвердженого протоколом зборів №4 від 07.06.2005 року, зареєстрованого виконавчим комітетом Джанкойської міської ради  розпорядженням  №61-р від 25.04.1994 року до складу засновників входять, зокрема, директор підприємтва ОСОБА_2, ОСОБА_1

Згідно дублікату трудової книжки ОСОБА_1, виданої КП кафе «Уют»  позивач наказом №41 від 25.02.1995 року прийнята на роботу поваром 4 розряду 25.02.1995 року, звільнена 07.04.2008 року за п. 3 ст. 40 КЗпП України наказом №44 від 07.04.2008 року.

Згідно постанови Джанкойської СЕС Державної санітарно-епідеміологічної служби України №46 від 26.02.2008 року  на підставі  матеріалів санітарно - гігієнічного обслідування КП кафе «Уют» від 21.02.2008 року встановлена реконструкція приміщення кафе, яка проведена без згоди з СЕС та без проектної документації, постановлено тимчасово заборонити експлуатацію КП кафе «Уют» до усунення викладених порушень. Відповідальність за виконання постанови покладена на директора КП кафе «Уют» ОСОБА_2 (а.с. 8 т. 1).

Згідно п. 1 наказу  № 43 від 21.03.2008 року КП кафе «Уют»  ОСОБА_1 за невиконання постанови №46 від 26.02.2008 року (акт обслідування від 21.02.2008 року) оголошена догана,  пунктом другим зобов’язано провести реконструкцію складського приміщення згідно проекту та погодити з СЕС до 15.04.2008 року (а.с.11 т.1).  

Наказом №44 від 07.04.2008 року КП кафе «Уют» за  «багаторазову непокору директору та невиконання її вимог на робочому місці, ОСОБА_1 звільнена за п. 3 ст. 40 КЗпП України як така, що має догану (наказ №43 від 21.03.2008 року)» (а.с.12 т.1) Членом  профспілки ОСОБА_1   не  була.  

Згідно акту  від 07.04.2008 року КП кафе «Уют» ОСОБА_1 07.04.2008 року оголошений наказ про звільнення,  ОСОБА_1 з наказом ознайомилася, але відмовилася від підпису про ознайомлення з наказом.

Листом  №8 від 21.04.2008 року ОСОБА_1 була повідомлена  про необхідність отримання розрахунку та трудової книжки.

Спір виник в тому, що позивач не згодна із наказом про звільнення, який вважає незаконним та просить поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції по 10.05.2010 року.

Зазначені правовідносини сторін регулюються нормами ст.31, 40,139,147,148, 235 КЗпП України,  постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» № 301від 27.04.1993 року, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої   наказом  Міністерства праці України,  Міністерства юстиції України,  Міністерства соціального захисту населення України N 58     від 29.07.1993 року.    

Відповідно до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.  

Згідно ч. 1, 2 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.  

На підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.  

Частиною 2 ст. 147 КЗпП України встановлено, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Заходами стягнення є догана і звільнення (ч. 1 ст. 147 КЗпП України).  

Відповідно до роз'яснень п. 22  постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" N 9 від 06.11.1992 року, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пп. 3, 4, 7, 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.  

Зокрема, у справі про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України суд повинен з'ясовувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв'язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.  

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 23 зазначеної постанови, за передбаченими п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.  

  Звільнення за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України передбачає виключну міру дисциплінарного стягнення до робітника, до якого раніше  застосовувались заходи дисциплінарного стягнення, але він продовжував не виконувати свої обов’язки, покладені на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності дисциплінарного стягнення, яке встановлено чинним законодавством і не втратило юридичної сили за давністю або не зняте  достроково.

Представник відповідача, заперечуючи проти позову, зазначила, що ОСОБА_1 звільнена у зв’язку з тим, що не виконала вимоги, визначені наказом про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани, тобто не усунула недоліки, встановлені постановою СЕС та крім того з 2007 року постійно влаштовувала сварки та скандали  в приміщенні кафе «Уют», що підтверджується численними постановами про відмову у порушенні кримінальної справи.

Відповідно до наказу №44 від 07.04.2008 року позивача було звільнено за  ст.40 п.3 КЗпП України. Мотивами застосування даного стягнення приведено застосування до позивача раніше  стягнення у вигляді догани відповідно до наказу  № 43 від 21.03.2008 року КП кафе «Уют». В зазначеному наказі  не зазначено, в чому конкретно проявилося порушення в період з 21.03.2008 року  до 07.04.2008 року (з моменту оголошення догани і до звільнення), не зазначено, що саме стало приводом для звільнення ОСОБА_1 і  чи могло таке порушення  бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Також відповідачем не додержані передбачені ст. 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, відповідачем не з`ясовувалося,  чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення.  

Відповідно до ч. 1  ст. 61 Конституції України, забороняється  за одне й те саме порушення двічі притягати до юридичної відповідальності одного і того ж виду.  

У  відповідності  до  вимог ст. 149 КЗпП  України  за кожне  порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне  стягнення.     При обранні виду  стягнення  власник  або  уповноважений  ним орган  повинен  враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду,  обставини,  за  яких  вчинено  проступок,  і попередню  роботу працівника. Стягнення оголошується    в    наказі    (розпорядженні)    і повідомляється працівникові під розписку.  

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 двічі притягнута до дисциплінарного стягнення за одне порушення, а саме за невиконання постанови Джанкойської СЕС №46 від 26.02.2008 року.

Крім того, суд враховує наступне. Відповідно до п.4.5 статуту КП кафе «Уют» вказівки та розпорядження директора підприємства в усній або письмовій формі  в межах його компетенції, відповідно до Уставу й законодавства, обов’язкові  для всіх членів трудового колективу й осіб, притягнутих по трудових договорах. Але згідно змісту постанови Джанкойського СЕС відповідальність по його виконанню покладена саме на директора ОСОБА_2, та ОСОБА_1 не повинна відповідати за не усунення виявлених порушень. Довід відповідача, що ОСОБА_1 без згоди інших засновників підприємства  здійснила реконструкцію складського приміщення під кухню не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду. Згідно ст. 31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

   Крім того, суд звертає  увагу сторін, що згідно ст.139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Поняття трудової дисципліни включає в себе трудові обов’язки працівника, а саме: виконувати роботу обумовлену трудовим договором. Зміст цього обов’язку, містить в собі необхідність не лише виконання трудових функцій, але й забезпечення відповідності виконаної роботи вимогам діючого законодавства та якості, виконання розпоряджень керівництва; дотримуватись установленого режиму роботи, робочий час використовувати для продуктивної праці. Аналогічні вимоги містяться і в п.11 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку.  Відповідно до п. 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку, порушення трудової дисципліни  це невиконання  або  неналежне виконання по вині працівника покладених на нього обов’язків.

Суд відхиляє довід відповідача, в тієї частині, що позивач не виконувала покладені на неї обов’язки, оскільки суду не надано доказів які саме обов’язки покладалися на позивача, посилаючись на те, що всі документи, пов’язані із роботою  КП кафе «Уют» були вкрадені, винна особа не встановлена, крім того згідно трудової книжки позивач  прийнята на роботу поваром, а згідно пояснень сторін працювала барменом.

Заперечення представника відповідача  в тієї частині, що позивач не виконувала трудові обов’язки, оскільки влаштовувала сварки та скандали в приміщенні КП кафе «Уют», тобто не виконувала розпорядження директора кафе  ОСОБА_2 суд не може прийняти до уваги, оскільки суду не надано доказів в чому полягали посадові обов’язки позивача ОСОБА_1, посилаючись на те, що всі установчі та бухгалтерські документі були вкрадені, а винна особа не встановлена.

Суд також не приймає до уваги доводи відповідача стосовно того, що позивач не виконувала покладені на неї обов’язки, оскільки постійно вчиняла скандали в приміщенні кафе, принижувала честь та гідність директора ОСОБА_2, що підтверджується   постановами про відмову у порушенні кримінальної справи, оскільки  згідно постанов Джанкойського МВ ГУ МВС України в АР Крим про відмову у порушенні кримінальної справи від 15.04.2008 року, 17.04.2008 року, 06.05.2008 року, 31.07.2008 року, вбачається, що  зазначені обставини мали місце вже після звільнення ОСОБА_1 Крім того, суд враховує, що постанова про відмову у порушенні кримінальної справи не є тим преюдиціальним фактом, який не потребує доказування у розумінні  ч. ст. 61 ЦПК України.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що між ОСОБА_1 та директором  КП кафе «Уют» ОСОБА_2, які є рідною матір’ю та дочкою виникли особисті неприязні відносини,  позивач на робочому місці принижувала  честь та гідність директора, не допускала директора кафе  до каси.

Зазначені обставини не підтверджені в судовому засіданні належними та допустимими доказами,  особисті відносини не можуть бути підставою для застосування заходів дисциплінарного стягнення при виконанні трудових обов’язків.

Оскільки законодавством передбачено, що по п.3 ст.40 КЗпП України працівника може бути звільнено лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення, суд приходить до висновку, що до позивача повторно застосоване стягнення за невиконання постанови Джанкойської СЕС, за яке позивач вже була піддана дисциплінарному стягненню, та таким чином відсутні підстави для звільнення позивача за п.3 ст.40 КЗпП України.

В наказі  також не  зазначено  в чому полягає систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим  договором, а відповідачі  в судовому засіданні  не  довели  яких обов’язків  не  виконав позивач і яким  трудовим  договором  на  нього було покладено ці обов’язки.  

 Таким чином, суд приходить до висновку, що звільнення позивача ОСОБА_1 проведено без законних на те підстав, але зауважує наступне.

    Позивач просить поновити її на роботі в якості бармена. Судом встановлено, що згідно запису в трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду повара. Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 прийнята на роботу поваром, а потім була переведена барменом та виконувала обов’язки бармена, але наказу про переведення  по підприємству не видавалося, відповідний запис до трудової книжки не вносився. Позивач, представник позивача зазначені обставини не заперечують, та зазначають, що позивач працювала барменом.

Суд не може погодитися із тим, що позивач ОСОБА_1  повинна бути поновлена на роботі в якості бармена, а не повара, як зазначено в дублікаті трудової книжки позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 48 КЗпП України трудова книжка  є  основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові  книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві,  в  установі, організації або у фізичної особи понад п'ять   днів.   Трудові   книжки  ведуться  також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

До трудової   книжки   заносяться   відомості   про   роботу, заохочення та нагороди за  успіхи  в  роботі  на  підприємстві,  в установі,   організації;   відомості   про  стягнення  до  неї  не заносяться.

Порядок  ведення  трудових  книжок   визначається   Кабінетом Міністрів України.  

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року № 301 трудові книжки зберігаються на підприємствах як документи суворої звітності. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на  керівника  підприємства, установи, організації.

Відповідно до п. 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої   наказом  Міністерства праці України,  Міністерства юстиції України,  Міністерства соціального захисту населення України  N 58 від 29.07.1993 року  трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи   понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

 Згідно до п.п. 2.3 - 2.10 зазначеної Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова відомча форма N П-2, затверджена наказом Мінстату України від 27 жовтня 1995 р. N 277), в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша). Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.

Тобто, в даному випадку наказу про переведення ОСОБА_1 з посади повара на посаду бармена не видавалося, відповідного  запису до трудової книжки не вносилося,  позивач не була ознайомлена із наказом про переведення під розписку в особистій картці, що сторонами не заперечувалося. Крім того, пояснення сторін, що ОСОБА_1 працювала барменом, а не поваром, показання свідків щодо місця роботи позивача не можуть бути враховані судом, як підстава переведення працівника на іншу посаду.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що відповідно до вимог діючого законодавства позивач не була переведена на посаду бармена, позивач повинна бути поновлена на роботі на посаду повара.

  Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Водночас вирішується питання про виплату незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки суд визнає звільнення позивач незаконним він підлягає поновленню на роботі із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При вирішенні цієї частини позовних вимог, суд враховує наступне.

У пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" N 9 від 06.11.1992 року, зазначено,  що відповідно до ч.2 ст 235 КЗпП України оплата середнього заробітку за один рік провадиться за умови,  що заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року і в цьому не було вини працівника. Висновок суду про відсутність вини працівника має бути мотивованим.  Судом  не встановлено вини ОСОБА_1 у тривалому розгляді справи,  оскільки вона своєчасно з'являлася  у судові засідання,  не вчиняла жодних дій по зволіканню розгляду справи. За таких обставин суд вважає можливим стягнути з відповідача середній заробіток за період більше,  ніж один рік.

Разом з тим,  термін вимушеного прогулу складає з 07.04.2010 року по 10.12.2010 року, позивач просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу  до 10.05.2010 року. Суд враховуючи положення ч. 1 ст. 11 ЦПК України, згідно яких суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог, вважає можливим стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в строк до 10.05.2010 року.

Відповідно до  ч.1 ст.27 Закону «Про оплату праці» від 24.03.1995 року, порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.  

Відповідно до п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудового спору» №9 від 06.11.1992 року у випадку стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням він визначається  за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи. При враховуються положення

Порядку обчислення середньої  заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року за №100, яким  передбачений  порядок обчислення середньої заробітної плати в тому числі і за час вимушеного прогулу. Згідно абзацу 3 та 4  пункту 2 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Позивача  звільнено у квітні 2008 року, тому попередніми двома місяцями є березень та лютий 2008 року.  Заробітна плата за вказані місяці відповідно до довідки відповідача КП кафе «Уют»  (а.с19 т.2) становить: за лютий 515 грн. 00 коп., за березень – 515 грн. 00 коп., таким чином, середньомісячний заробіток  становить 515 грн. 00 коп.

Суд не може погодитися із розрахунком позивача в частині застосування показника середньомісячної заробітної плати в розмірі  891 грн. 79 коп., оскільки згідно довідки відповідача та відомостей персоніфікованого  обліку УПФУ у Джанкойському районі за лютий, березень 2008 року позивач отримала заробіток в розмірі 515 грн. 00 коп.

Таким чином, за період вимушеного прогулу з 07.04.2008 року  по 10.05.2010 року  з відповідача підлягає стягненню  на користь позивача   середній заробіток в розмірі  12926 грн. 50 коп.

 Відповідно до абзацу 5  п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" N 9 від 06.11.1992 року  нарахування і оплата прибуткового податку є відповідним обов'язком працедавця, у зв'язку з чим судом призначається сума до виплати без утримання податків. З урахуванням цієї обставини в резолютивній частині рішення  повинна бути вказівка на те, що суми підлягаючі стягненню на користь позивача визначені без утримання прибуткового податку і інших обов'язкових платежів.

Разом з тим, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням індексації, оскільки  діючим законодавством не передбачено індексації заробітку, стягнутого на користь працівника за час вимушеного прогулу за судовим рішенням.  

 Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено проведення компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку із порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.  

  Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи, організації всіх форм власності і господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).  

 Дія Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати,  затверджений постановою КМУ від 21.02.2001 року за № 159  поширюється на компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати,  проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.  

Нарахування сум індексації та компенсації на доходи, що одноразово виплачені особі за рішенням суду цим нормативно-правовим актом не передбачено, як не передбачено і Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2003 року № 1078.  

 На думку суду, у даному випадку сума середнього заробітку, яка стягується з відповідача на користь позивача,  за своєю правовою природою, є не заробітною платою, що була несвоєчасно отримана працівником, а є  санкцією, що застосовується органом, який розглядає трудовий спір, до власника (уповноваженого ним органа), за незаконне звільнення свого працівника.  

 З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про відмову позивачеві у задоволенні позовних вимог до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку саме з урахуванням індексації – за необґрунтованістю.

 Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії накази про звільнення або з дня видачі трудової книжки.  

Аналіз вказаних положень трудового законодавства свідчить, що місячний строк про вирішення трудового спору про звільнення починає перебіг з дати вручення копії наказу або дня вручення трудової книжки, що є вичерпаним. Судом встановлено, що дублікат  трудової книжку був вручений позивачу 03.05.2010 року, що не заперечувалося сторонами, з позовною заявою ОСОБА_1 звернулася 28.05.2010 року, що підтверджено вхідним номером на позовній заяві. Таким чином, позивачем було дотримано місячний строк звернення до суду.  

У відповідності до п.п.2,4 ч.1 ст.367 ЦПК України підлягає обов'язковому негайному виконанню рішення суду по справах про присудження робітнику виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць(515,00 грн. без урахування податків та інших обов’язкових платежів), та поновлення на роботі незаконно звільненого робітника.    

Відповідно до положень статті 214 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, й питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.  

На підставі ч.1 ст. 88 ЦПК України суд  присуджує  з відповідача в дохід державного бюджету судові витрати, від сплати яких звільнено позивачку: судовий збір у розмірі 129 грн. 26 коп. та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн.

На підставі викладеного, п. 3 ч. 1 ст. 40, ст.31,40,139, 147, 148, 235 КЗпП України,  постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» № 301від 27.04.1993 року, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої   наказом  Міністерства праці України,  Міністерства юстиції України,  Міністерства соціального захисту населення України N 58   від 29.07.1993 року, керуючись постановою Пленуму Верховного Суду за № 9 від 06.111992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», статтями    10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 294, п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд, –  

вирішив:

           Позовну заяву  ОСОБА_1 до колективного підприємства кафе «Уют»  про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу  - задовольнити частково.

    Визнати незаконним  та  скасувати наказ колективного підприємства кафе «Уют»  № 44  від  07.04.2008  року про  звільнення  ОСОБА_1  за п.3 ст.40 КЗпП України.    

      Поновити ОСОБА_1 на посаду повара колективного підприємства кафе «Уют» з часу звільнення -07.04.2008 року.

   Стягнути з колективного підприємства кафе «Уют»  середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 12926 (дванадцять тисяч дев’ятсот двадцять шість) грн. 50 коп. Сума визначена без утримання прибуткового податку і інших обов’язкових платежів.  

    В іншій частині позовних вимог –відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1  на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 515 (п’ятсот п'ятнадцять)  грн. 00 коп. (сума визначена без утримання прибуткового податку і інших обов’язкових платежів).

    Стягнути з колективного підприємства кафе «Уют»  на користь держави судовий збір у розмірі 129 (сто двадцять дев’ять) грн. 26 коп.  

  Стягнути з колективного підприємства кафе «Уют»  витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) грн.00 коп.

  Рішення  може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим  через Джанкойський  міськрайонний суд Автономної Республіки Крим   протягом 10 днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.  

  Суддя                                                                             Старова Н.А.

                                                                                     Справа № 2-1474/2010  року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

( вступна та резолютивна частина рішення)

10 грудня  2010 року Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим в складі:

       Головуючого, судді – Старової Н.А.,

       при секретарі –             Лешко Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Джанкой цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до колективного підприємства кафе «Уют»  про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановив:

Відповідно до ч. 3 ст. 209 ЦПК України оголошується вступна та резолютивна частина рішення.

              На підставі викладеного, п. 3 ч. 1 ст. 40, ст.31,40,139, 147, 148, 235 КЗпП України,  постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» № 301від 27.04.1993 року, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої   наказом  Міністерства праці України,  Міністерства юстиції України,  Міністерства соціального захисту населення України N 58   від 29.07.1993 року, керуючись постановою Пленуму Верховного Суду за № 9 від 06.111992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», статтями    10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 294, п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд, –  

вирішив:

           Позов ОСОБА_1 до колективного підприємства кафе «Уют»  про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу  - задовольнити частково.

    Визнати незаконним  та  скасувати наказ колективного підприємства кафе «Уют»  № 44  від  07.04.2008  року про  звільнення  ОСОБА_1  за п.3 ст.40 КЗпП України.    

      Поновити ОСОБА_1 на посаду повара колективного підприємства кафе «Уют» з часу звільнення -07.04.2008 року.

   Стягнути з колективного підприємства кафе «Уют»  середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 12926 (дванадцять тисяч дев’ятсот двадцять шість) грн. 50 коп. Сума визначена без утримання прибуткового податку і інших обов’язкових платежів.  

    В іншій частині позовних вимог –відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1  на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 515 (п’ятсот п'ятнадцять)  грн. 00 коп. (сума визначена без утримання прибуткового податку і інших обов’язкових платежів).

    Стягнути з колективного підприємства кафе «Уют»  на користь держави судовий збір у розмірі 129 (сто двадцять дев’ять) грн. 26 коп.  

  Стягнути з колективного підприємства кафе «Уют»  витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) грн.00 коп.

   Рішення  може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим  через Джанкойський  міськрайонний суд Автономної Республіки Крим   протягом 10 днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.  

  Суддя                                                                             Старова Н.А.