№ 2-94/2011

 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20  січня   2011 року, Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі:

       Головуючого, судді – Старової Н.А.,

       при секретарі –           Лешко Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Джанкой цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ частки з майна, що перебуває у спільній частковій власності, визначення порядку користування земельною ділянкою, зобов’язання здати до експлуатації самовільно збудовані приміщення і належної реєстрації у відповідних органах, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Джанкойської міської ради, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася  до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ частки з майна, що перебуває у спільній частковій власності. Свої вимоги мотивує наступним.

Вона є   співвласником  нерухомого майна  - 28/100 часток та 72/300  часток    житлового будинку  та   допоміжних   будівель, розташованих  за адресою:  АДРЕСА_1.  Відповідачі ОСОБА_3,  ОСОБА_2   є   співвласниками нерухомого майна кожен по  72/300  часток житлового будинку  та   допоміжних   будівель, розташованих  за адресою: АДРЕСА_1. У відповідності   зі ст. 364 ЦК України співвласник  має  право на виділ у натурі частки із майна, що перебуває  у спільній частковій власності.  Вона   бажає   виділити    належні  їй   частки в натурі та просить виділити їй   в натурі  будівлі та приміщення   відповідно до  належних  їй  часток,  28/100 та 72/300  згідно  із порядком користування, який  є на цей час,  тобто виділити:   житловий будинок літер  «Б», гараж літер  «Г», сарай літер  «Е», вбиральню  літер «Д».

    Посилаючись на ст. 364 ЦК України, просить виділити з  нерухомого майна, розташованого  за адресою: Автономна  Республіка Крим,  м. Джанкой, пров. Комсомольський, будинок № 40: житловий будинок літер  «Б», гараж літер  «Г», сарай літер  «Е», вбиральню  літер «Д» та  визнати за нею право власності   на це  нерухоме  майно, огорожу та   мощення  залишити в спільному користуванні.

Позивач неодноразово  уточнювала позовні вимоги та остаточно просила поділити нерухоме майно у вигляді домоволодіння №40, зазначеного на схематичному плані під літерою «А» та гаража літер «Г» по АДРЕСА_1 між нею та відповідачами відповідно ідеальним долям кожного, визнати за неї право власності на частку з нерухомого майна, визначити порядок користування земельною ділянкою, зобов’язати відповідачів  здати до експлуатації самовільно збудовані приміщення і та провести належну  реєстрацію  у відповідних органах.

В судовому засіданні  позивач підтримала позовні вимоги згідно підстав, викладених в позовній заяві та просила виділити їй частку з нерухомого майна домоволодіння №40, зазначеного на схематичному плані під літерою «А» та гаража літер «Г» по АДРЕСА_1 відповідно до першого варіанту поділу житлового будинку, запропонованого висновком експерта, оскільки в цьому варіанті пропонується в рахунок її частки виділити частку  житлового будинку  літера «А», а згідно другого варіанту, запропонованого експертом її пропонується виділити гараж літера «В», який не є житловим приміщенням, та таким чином будуть обмежені її права на частку в нерухомому майні, яке є житловим. Щодо визначення порядку користування земельною ділянкою просить визначити перший варіант користування земельною ділянкою визначений експертом. Крім того, відповідачі здійснили самовільне будівництво, добудувавши прибудову до будинку літер «А», але будівництво не закінчене, до експлуатації приміщення не здано,  не оформлені відповідні документи. Якщо зазначена добудова буде оформлена належним чином, то вартість будинку в цілому буде більшою, просить зобов’язати відповідачів здати до експлуатації добудову та оформити усі необхідні документи.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_2, представник відповідачів ОСОБА_4  позовні вимоги визнали частково. Згодні на виділ часток з нерухомого  майна відповідно до другого варіанту поділу будинку, запропонованого експертом, оскільки за таким варіантом буде збережений порядок користування житловим приміщенням, який існує на цей час, з першим варіантом не згодні. В частині позовних вимог щодо визначення порядку користування земельною ділянкою згодні визначити порядок користування відповідно до другого  варіанту, запропонованого  експертом. Крім того, земельна ділянка, на якій розташований будинок №40 по АДРЕСА_1 не є об’єктом приватної власності, договір оренди щодо неї не укладався, межі земельної ділянки в натурі не виносилися, у зв’язку з чим відсутні правові підстави визначення порядку користування зазначеною земельною ділянкою.  Щодо зобов’язання їх добудувати та здати до експлуатацію прибудову до будинку літер «А» позовні вимоги не визнали в повному обсязі, оскільки зобов’язання фізичних осіб вчиняти такі дії не входить до компетенції суду.

Представник третьої особи – Джанкойської міської ради в судовому засіданні вважав, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки згідно висновку експерта на спірній земельній ділянці   знаходиться самочинне будівництво, дозвіл на виконання будівельних робіт у встановленому законом порядку не видавався, межі земельної ділянки в натурі не виділялися,  до вирішення питання щодо легалізації самочинного будівництва або його зносу та отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку,  суд не вправі  виділяти частки з зазначеного майна та визначати порядок користування земельною ділянкою.

Заслухавши пояснення позивача, відповідачів, представника відповідачів, представника третьої особи, дослідивши матеріали  справи з висновком експерта, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 є власником 28/100 часток та 72/300  часток    житлового будинку  та   допоміжних   будівель, розташованих  за адресою:  АДРЕСА_1, що підтверджується договором   дарування на бланку серії АВР № 925731, посвідченим 06.04.2001 року  Джанкойською державною міською нотаріальною конторою за реєстровим  №1-887, із позначкою Джанкойського МБРТІ про  державну реєстрацію права власності, свідоцтвом про право на спадщину за заповітом на бланку серії  ВВТ № 393500,    посвідченим   16.12.2004  року   Джанкойською державною міською нотаріальною конторою за реєстровим  № 2-2002, із позначкою Джанкойського МБРТІ про  державну реєстрацію права власності, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно на бланку серії СВЕ № 254334, виданим Джанкойським МБРТІ 16.07.2005 року, технічним паспортом   житлового будинку, виготовленим Джанкойським МБРТІ   станом  на 30.09.2008  року.

Співвласниками зазначеного нерухомого майна  кожен по  72/300  часток також є:

ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом на бланку серії  ВВТ № 393603,    посвідченим   16.12.2004  року  Джанкойською державною міською нотаріальною конторою за реєстровим  № 2-2003, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно на бланку серії СВХ № 641243, сформованим Джанкойським МБТІ;

 ОСОБА_2,  що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом на бланку серії  ВСО № 167048,    посвідченим  17.01.2006 року Джанкойською державною міською нотаріальною конторою за реєстровим  № 1-6, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно на бланку серії СВХ № 611902, сформованим Джанкойським МБТІ.

Спір виник  у виділі частки з майна, що є об’єктом права спільної часткової власності, визначенні порядку користування земельною ділянкою, на якої розташоване спірне нерухоме майно.

Зазначені правовідносини сторін регулюються ст. ст. 364-368, 377 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12,38,79,88,123-125,158 Земельного кодексу України в редакції Закону України N 2768-III 25.10.2001 року.

Судовий захист цивільних прав та інтересів, шляхом визнання відповідного права, гарантується ст. 16 ЦК України, з якої вбачається, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.    

Відповідно до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.  

Згідно ч. 1, 2 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.  

Згідно зі ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування цієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.    

Частиною 1 ст. 356 Цивільного кодексу України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.  

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

За ч. 3 ст. 358 Цивільного кодексу України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.    

Згідно з роз’ясненнями, викладеними у пунктах 6, 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» №7 від 04.10.1991 року, при вирішенні спорів про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом. Виділ також може мати місце за наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. При цьому суд зобов’язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частину будинку вона складає, а також, які підсобні будівлі передаються власнику. Різні господарські будівлі ( літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле.    

    На підставі ухвали суду від 08.02.2010 року  проведена судова будівельна-технічна експертиза, на вирішення якої було поставлено декілька питань стосовно можливих варіантів поділу домоволодіння та визначення порядку користування земельною ділянкою.

Згідно висновку експертизи, виконаної Кримським НДІСЕ 25.05.2010 року  запропоновано два варіанти поділу спірного домоволодіння з урахуванням ідеальних часток належних кожному співвласнику.

Згідно першого варіанту висновку експертизи (а.с. 80,84), який просить застосувати позивач, пропонується виділити кожному співвласнику відповідні частки, але при цьому необхідно  провести наступні перебудови: демонтувати три дверних блоки та закласти дверні отвіри, пробити два вхідних отвіри  та встановити дверні блоки, демонтувати перегородку між приміщеннями 1-4 та1-5 та обладнати  одну житлову кімнату площею 14,5 кв.м., зовнішні стіни літньої кухні літера «В» утеплити по типу «термобудинок», а обладнані в неї кухню,  санвузол та коридор використовувати  другому співвласнику як підсобні приміщення,  звести вбиральню для третього співвласника відповідно санітарним нормам. На стадії проектного завдання пропонується до житлового будинку літер «А» з боку приміщень 1-3 та 1-6 звести прибудову (яка знаходиться на стадії будівництва), прямокутну розміром 8,05 кв.м. на 3,27 кв.м., в якій обладнати  дві кухні та два коридори  для першого та третього співвласників. Квартири необхідно обладнати незалежними системами  електропостачання, водопостачання та опалення. Запропоновану  на стадії проектного завдання  прибудову до житлового будинку необхідно узгодити з органами місцевого самоврядування.

    Згідно другого варіанту висновку експерта запропоновано виділити першому  співвласнику(позивачу)  житловий будинок літера «Б», прибудову, навіс, підвал, вбиральню та гараж літера «Г» без виділення частки  в житловому  будинку літера «А», іншим співвласникам виділити їх частки в будинку літера «А».

Згідно з ч.6, ч.7 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов’язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст.212 цього Кодексу. Незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі.    

Суд не може погодитися з жодним запропонованим експертом  варіантом, з огляду на наступне.

Стосовно першого варіанту суд зазначає, що згідно висновку експерта при виділі часток за вказаним варіантом необхідно провести численні переобладнання, а саме демонтувати декілька дверних блоків, пробити дверні отвіри, демонтувати перегородку,звести вбиральню, але суд зауважує, що  вказані переобладнання та перепланування житлового будинку не узгоджені у встановленому законом порядку.

Крім того, судом вирішувалося питання щодо можливості виділу часток  зазначеного будинку за першим варіантом та з’ясовувалася думка сторін щодо покладення обов’язку по здійсненню зазначених переобладнань, відповідачі заперечують проти покладення на них обов’язку вчиняти будь-які перебудови, позивач відмовляється взяти на себе витрати по проведенню цих перебудов.

Суд також зауважує, що в першому варіанті виділу часток пропонується другому співвласнику виділити в рахунок його частки, зокрема літню кухню літера «В», яка не є житловим приміщенням.

Судом відповідно до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України  сторонам роз’яснювалося їх право щодо призначення у справі додаткової експертизи з приводу визначення іншого варіанту виділу часток, або конкретизації запропонованого варіанту,  але сторони цим правом не скористалися.

Суд, враховуючи принцип диспозитивності, закріплений ч. 1 ст. 11 ЦПК України, вирішує спір  в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами.

    Оскільки виділ часток співвласникам нерухомого майна за першим варіантом передбачає переобладнання та перепланування житлового будинку, які не узгоджені у встановленому законом порядку, а визначення іншого варіанту потребує спеціальних знань в галузі будівництва суд за таких обставин,  позбавлений можливості виділити частки співвласників.

    Стосовно другого варіанту, запропонованого експертом, суд зауважує, що позивач звернулася до суду з позовом про виділ частки саме в будинку літера «А», позивачу ОСОБА_1 пропонується виділити будинок літера «Б», якій належить позивачу на підставі договору дарування, та гараж літера «Г», таким чином, за зазначеним варіантом позивачу пропонується виділити тільки нежитлові приміщення, без виділу частки в будинку літера «А». Відповідно  до вищенаведених роз’яснень Верховного Суду України при поділі домоволодіння виділення одному зі співвласників жилого будинку в цілому, а іншому лише підсобних приміщень не допускається, відповідачі також в судовому засіданні не заперечували, що  за другим варіантом права позивача будуть порушені.

З огляду на викладене,  суд вважає неможливим виділити частки домоволодіння у відповідності із запропонованими  експертизою варіантами, і за таких підстав позов в цієї частині не підлягає задоволенню.

В частині позовних вимог щодо визначення порядку користування земельною ділянкою судом встановлено наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 377 ЦК України, якщо  житловий  будинок,  будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до  набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки,  на  якій  вони  розміщені,  та  частиною  ділянки,   яка необхідна для їх обслуговування.

Суд застосовує до правовідносин сторін положення Земельного кодексу України в редакції Закону України N 2768-III 25 жовтня 2001 року, оскільки право власності сторін на житловий будинок, розташований на спірній земельній ділянці виникло в сторін в період 2004-2006 року.

Згідно ст. 158 ЗК України земельні  спори  вирішуються  судами,  органами  місцевого самоврядування  та  органами  виконавчої  влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.          

На підставі ст. 88 ЗК України  володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільної часткової власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди – у судовому порядку. Також учасник спільної часткової власності на земельну ділянку  має право на отримання до його володіння, користування частини спільної земельної  ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

 В сенсі положень ст. 79 ЗК України терміном «земельна ділянка» земельне законодавство визначає означену частину земної поверхні яка схематично відтворена на карті, відмежована територіально на місцевості від інших частин відповідною межею, відповідними межовими знаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 5,12 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», суб'єктами   права власності на землі комунальної власності є територіальні  громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Органи виконавчої влади та  органи  місцевого  самоврядування відповідно до своїх повноважень, визначених цим Законом, приймають рішення  про  погодження  та  затвердження  проектів  розмежування земель державної та комунальної власності.

         Відповідно  до  ст. 12 ЗК України,  до  повноважень сільських, селищних, міських  рад  у галузі земельних  відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження  землями територіальних громад; передача  земельних  ділянок   комунальної   власності   у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної  власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою;  здійснення  контролю  за використанням та охороною земель комунальної власності,   додержанням    земельного та   екологічного  законодавства.

 Згідно із ст. 123 ЗК України надання   земельних   ділянок  державної  або  комунальної власності у користування здійснюється на підставі  рішень  органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених  органів  приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, у разі надання у   користування  земельних  ділянок,  межі  яких  не встановлені в натурі (на місцевості). Передача в оренду  земельних  ділянок відповідно до ст. 124 ЗК України також відноситься до компетенції відповідних органів виконавчої влади або органу  місцевого самоврядування.

      Згідно із ст. 125 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності  чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної   реєстрації.   Приступати  до  використання  земельної ділянки  до   встановлення  її  меж  у  натурі (на місцевості),  одержання   документа,  що посвідчує право на неї, та державної реєстрації    забороняється.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 22-1 постанови Пленуму Верховного Суду України  «Про практику застосування судами земельного законодавства  при розгляді цивільних справ»  N 7 від 16.04.2004  року  у  справах  про встановлення порядку користування земельною ділянкою співвласників житлового будинку: документи про надання її для    будівництва   та   обслуговування   житлового   будинку   й господарських  будівель  та  споруд;   план   земельної   ділянки, відведеної   в  натурі  (на  місцевості);  план  цієї  ділянки  із зазначенням її частин,  що перебувають у  фактичному  користуванні кожного  із співвласників житлового будинку.

Правовстановлюючі   документи   на  право   власності   або   право   користування  земельною   ділянкою, на  якій  розташоване   спірне домоволодіння,  передбачені  ст.125 ЗК  України   у  сторін    відсутні та сторонами не надані.

Крім того, суд приймає до уваги наступне. На спірній земельній ділянці є самочинно збудована споруда, право власності на яку не зареєстровано у встановленому законом порядку, висновком експертизи запропоновані варіанти  користування земельною  ділянкою,  включаючи площу зайняту під їх будівлями. Згідно висновку експерта площа спірної земельної ділянки складає 518 кв.м., що на 9 кв.м. більше, ніж зазначено в технічному паспорті Джанкойського МБТІ, оглядом на місці визначити місцезнаходження залишків не передбачається можливим. Для точного визначення площі земельної ділянки необхідно виконати геодезичну зйомку та скласти кадастровий план земельної ділянки відповідним органами, які мають дозвіл на проведення зазначених робіт. Експертом при визначенні варіантів порядку користування земельною ділянкою прийнята площа 518 кв.м.

Таким чином, враховуючи, що межі земельної ділянки не визначені, експертом визначені два варіанти користування земельною ділянкою без врахування того, що фактична площа перевищує зазначену в технічному паспорті, фактично сторони користуються земельною ділянкою площею518 кв.м., із яких 9 кв. м. складають залишки та їх неможливо визначити, суд вважає у позові про встановлення порядку користування земельною ділянкою слід відмовити, як передчасно заявленому до встановлення меж зазначеної земельної ділянки або передачі у власність сторін та її відведення у порядку, встановленому статтею 118 Земельного кодексу України.

Позовні вимоги в частині зобов’язання відповідачів добудувати, здати до експлуатації самовільно збудовані приміщення, провести реєстрацію у відповідних органах та оформити всі необхідні документи задоволенню також не підлягають з огляду на наступне.

У сенсі ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження в області будівництва, зокрема видачі дозволу на споруду, реконструкцію об’єктів градобудівництва незалежно від форм власності, прийняття до експлуатації завершених будівництвом об’єктів відноситься до виключної компетенції виконавчої влади відповідних рад.

Згідно ст. 28 Закону України «Про планування та забудову території»   N 1699-III від 20.04. 2000 року порядок  розроблення,  погодження  і  затвердження  проектної документації на будівництво об'єктів містобудування встановлюється спеціально  уповноваженим  центральним  органом виконавчої влади з питань архітектури та містобудування.

 Статтями  12,14 Закону України «Про основи містобудування» N 2780-XII 16.111992 року до повноважень виконавчих органів відповідних рад належить, зокрема, рішення питань відносно розміщення та проектування нового будівництва, місцевих правил забудови населених пунктів; проведення робіт  з  прийняття  в   експлуатацію   закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством.

 Порядок прийняття  в  експлуатацію  закінчених  будівництвом об'єктів визначений ст.30-1 Закону України «Про основи містобудування», та здійснюється на підставі сертифіката відповідності, який видається інспекціями   державного   архітектурно-будівельного   контролю.   Для одержання   сертифіката   відповідності   замовник    або уповноважена    ним    особа   подає   до   інспекції   державного архітектурно-будівельного контролю, яка надала дозвіл на виконання будівельних робіт, письмову заяву, до якої додаються:    проектна документація  на  будівництво об'єкта,  погоджена та затверджена в установленому законодавством порядку;    акт готовності   об'єкта    до    експлуатації.

Оскільки прийняття  в  експлуатацію  закінчених  будівництвом об'єктів знаходиться у компетенції органу місцевого самоврядування, а суд не може перебирати на себе компетенцію інших органів, в задоволенні позовних вимог в цієї частині суд відмовляє.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі,  питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.  

Відповідно до  ст.  88 ЦПК України, враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, ст. ст. 364-368, 377 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12,38,79,88,123-125,158 Земельного кодексу України в редакції Закону України N 2768-III від 25.10.2001 року,  Закону України «Про планування та забудову території»   N 1699-III 20.04. 2000 року, Закону України «Про основи містобудування» N 2780-XII 16.11.1992 року керуючись ст.ст. 8, 10,60,88, 212, 215 Цивільного процесуального кодексу України,

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ частки з майна, що перебуває у спільній частковій власності, визначення порядку користування земельною ділянкою, зобов’язання здати до експлуатації самовільно збудовані приміщення і належної реєстрації у відповідних органах, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Джанкойської міської ради - відмовити.

Рішення  може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим  через Джанкойський  міськрайонний суд Автономної Республіки Крим  протягом 10 днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.  

         Суддя                                                                          Н.А. Старова