Спрва №755/18276/21

Провадження№2-о/755/30/22

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Дніпровського районного суду м. Києва Коваленко І.В.

"12" січня 2022 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Коваленко І.В., присяжних: Клановець О.П., Блащука В.Ю., при секретарі - Ковшобі А.К., з участю заявника ОСОБА_1 та її представника - адвоката Волошина В.В. відмовив у задоволенні заяви адвоката Волошина В.В. про відмову від заяви про визнання недієздатною ОСОБА_2 08 червня 1984 року та закриття провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна. Заяву ОСОБА_1 заінтересована особа: Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання ОСОБА_2 08 червня 1984 року, недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна - залишив без розгляду.

При цьому, присяжні Клановець О.П. та Блащук В.Ю. , відмовляючи в задоволенні заяви представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Волошина В.В. про прийняття відмови від поданої в порядку окремого провадження заяви про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, прийшли до висновку, що, оскільки дана справа розглядається в порядку окремого провадження, то суд не наділений повноваженням закривати провадженням у справі у зв`язку із відмовою заявника від заяви, відповідно заявник не наділений правом відмовлятись від заява, адже це виключене право позивача відмовлятись від позову в порядку позовного провадження.

До таких висновків присяжні дійшли, пославшись на положення ст. 42 ЦПК України (склад учасників справи), п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України (процесуальні права та обов`язки сторін) ч. 3 ст. 294 ЦПК України (порядок розгляду справ окремого провадження), статті 255 ЦПК України (підстави закриття провадження у справі). ч. 2 ст. 256 ЦПК України (наслідки закриття провадження у справі).

Присяжні, проаналізувавши названі статті, дійшли висновку, що суд не має правових підстав для прийняття відмови від заяви та закриття провадження у справі, адже законом не передбачено такої підстави для закриття провадження у справі, як відмова від заяви про визнання особи недієздатною.

Одночасно з такими висновками, присяжні, встановивши наявність в провадженні Дніпровського райсуду м. Києва справи про визнання ОСОБА_2 , 08 червня 1984 року недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, що підтвердилось наданою в судовому засіданні копією ухвали про відкриття провадження у справі від 12.01.2022 року, (справа №755/18881/21, провадження № 2-о/755/662/21 (суддя Гончарук В.П.), посилаючись на положення п. 4 ст. 257 ЦПК України, залишили заяву ОСОБА_1 без розгляду, оскільки у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Не можу погодитися з висновками, зробленими присяжними в ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 12 січня 2022 року у справі № 755/18276/21 (провадження №2-о/755/30/22) з таких мотивів.

Згідно вимог ч.1 ч.2 ст.4 ЦПК України, к ожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Порядок здійснення цивільного судочинства встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України, яким також визначено юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів.

Згідно ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Провадження цивільного судочинства - це комплекс процесуальних дій, спрямованих на розгляд і вирішення певної категорії цивільних справ. В ЦПК України визначено три форми судового провадження в суді першої інстанції.

Основною формою судового провадження є позовне провадження, яке характеризуються наявністю спору між двома сторонами з протилежними інтересами. В свою чергу позовне провадження поділяється на: спрощене позовне провадження - призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; загальне позовне провадження - призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Наказне провадження - призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо; відповідно до статті 161 ЦПК України конкретні категорії справ можуть розглядатися в наказному провадженні або в спрощеному позовному провадженні.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про визнання фізичної особи недієздатною розглядаються судом саме в порядку окремого провадження. Умови та порядок розгляду цих справ регулюються положеннями ст.ст.293-300 ЦПК України, з певними процесуальними особливостями, встановленими для розгляду справ в порядку окремого провадження.

Вирішення у судовому порядку питання про визнання громадянина недієздатним є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян, оскільки цивільна дієздатність фізичної особи є важливою складовою її правового статусу, що дозволяє їй своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Для осіб, які можуть виступають заявниками в окремому провадженні правосуб`єктність є спеціальною, оскільки визначається окремою статтею, розміщеною у відповідній главі Розділу IV «Окреме провадження» ЦПК. Так, відповідно до ч. 3 ст. 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

02.11.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва з заявою, заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання недієздатною її доньки ОСОБА_2 , встановлення над нею опіки та призначення їй опікуна.

08.11.2021 року ухвалою Дніпровського районного суд міста Києва (під головуванням судді Коваленко І.В.) відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, постановлено розгляд справи проводити у порядку окремого провадження у складі головуючого судді та двох присяжних у закритому судовому засіданні.

У випадках, встановлених пунктами 1, 3, 4, 9, 10 частини другої ст.234 ЦПК України, розгляд справ проводиться судом у складі одного судді і двох присяжних.

09.11.2021 року, згідно з протоколом попереднього відбору присяжних, у справі відібрано присяжних Клановець Олену Павлівну та Блащука Володимира Юрійовича.

29.12.2021 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Волошин В.В. подав до суду заяву про відмову від заявлених вимог про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна. Заява мотивована тим, що після звернення 08.11.2021 року заявника ОСОБА_1 до суду з відповідною заявою, заявнику стало відомо, що 15.11.2021 року до суду надійшла заява органу опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання ОСОБА_2 недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна ОСОБА_1 , за якою ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва Гончаруком В.П. відкрито провадження у справі №755/18881/21. Тобто, у Дніпровському районному суді міста Києва на даний час перебуває два провадження з одними і тим самим предметом, з одними і тими самими сторонами, про визнання недієздатною однієї й тієї ж особи - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлення над нею опіки та призначення опікуном ОСОБА_1 , що суперечить положенням п.10 ст.175 ЦПК України. Посилаючись на загальні положення Цивільного процесуального кодексу України, а саме на ч.1, ч.3 ст.206 ЦПК України, відповідно до якої позивач має право відмовитись від позову на будь-якій стадії провадження у справі із зазначенням про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві, а суд, згідно з п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України, своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

За загальним правилом судовий розгляд закінчується ухваленням рішення. Разом з тим є й інші форми закінчення розгляду справи. Це дві форми: закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду. Кожна з названих форм відрізняється підставами, порядком і наслідками їх застосування.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення цивільної справи без ухвалення судового рішення, яка застосовується через відсутність у позивача (заявника) права на пред`явлення позову (коли суд незаконно відкрив провадження у справі) або в зв`язку з ліквідацією спору, що перешкоджає повторному зверненню до суду з тотожнім позовом.

Так, згідно ч.1 ст.206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно ч. 3 ст.206 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом, суд, у відповідності до вимог п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України, своєю ухвалою закриває провадження у справі.

Правові наслідки закриття провадження у справі зазначені у ч. 2 ст.256 ЦПК України. Так, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Залишення заяви без розгляду - форма закінчення справи без ухвалення рішення, яка застосовується, як правило, у зв`язку з порушенням заінтересованими особами умов реалізації права на звернення до суду і не перешкоджає повторному зверненню до суду з таким же, тобто тотожнім позовом.

Так, підстави для залишення позову без розгляду визначені у статті 257 ЦПК України, зокрема, згідно ч. 4 цієї статті, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Правові наслідки залишення позову без розгляду зазначені у ч. 2 ст.257 ЦПК України, згідно якої особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Отже, законодавець встановив відмінності між інститутами закриття провадження у справі і залишення заяви без розгляду, які стосуються підстав і правових наслідків, що наступають.

Частиною 9 ст.10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Особливістю правового регулювання справ окремого провадження є наявність норм бланкетного та відсильного характеру, так як вказує на дотримання загальних положень, встановлених ЦПК (ч. 3 ст. 294), а також відсилає до інших нормативно-правових актів, якими можуть визначатися порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення (ч. 2 ст. 315).

Так, відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості цих справ встановлені цим розділом.

З наведеної норми вбачається, що за наявності підстав, зазначених у ст. ст. 255, 257 ЦПК, суд закриває провадження у справі окремого провадження або залишає заяву без розгляду незалежно від того, що у вказаних нормах законодавець в більшості випадків оперує категоріями, притаманними позовному, а не окремому провадженню («позовна заява», «позов», «позивач» тощо), оскільки ці норми процесуального права є загальними й підлягають застосуванню на всіх стадіях цивільного судочинства та під час розгляду справ за правилами всіх провадженнях.

Право судового захисту встановлено статтею 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Це означає, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Варто відмітити, що відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства закріплений у статті 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.3 статті 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Фактично, диспозитивність - це свобода сторін по розпорядженню своїми матеріальними і процесуальними правами.

Принцип диспозитивності має співвідноситись з принципом ініціативності (активності, контролю) суду.

Однією з таких контрольних функцій є право суду не прийняти відмову від позову, визнання позову відповідачем і не затвердити мирову угоду сторін у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Аналіз зазначених норм процесуального права свідчить, що представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Волошин В.В., звертаючись до суду з заявою про відмову від заявлених вимог про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, цілком обґрунтовано та законно послався на положення ч. 1 ст.206 ЦПК України. Суд, здійснюючи при розгляді даної заяви свою контрольну функцію, вважає, що дії представника не суперечать інтересам особи, яку він представляє, та не знаходить підстав не прийняти таку відмову від заяви.

Таким чином, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом, суд, у відповідності до вимог п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України, своєю ухвалою закриває провадження у справі.

Що стосується постановлення присяжними ухвали про залишення заяви ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна на підставі п. 4 ст. 257 ЦПК України, головуючий у справі суддя Коваленко І.В. з такими висновками погодитись не може, виходячи з наступного.

Згідно п. 4 ч. 1 статті 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду у випадку, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Судом встановлено, що 02.11.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва з заявою, заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання недієздатною її доньки ОСОБА_2 , встановлення над нею опіки та призначення їй опікуна.

08.11.2021 року ухвалою судді Дніпровського районного суд міста Києва Коваленко І.В. відкрито провадження у справі № 755/18276/21 (провадження №: 2-о/755/30/22) за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, постановлено розгляд справи проводити у порядку окремого провадження у складі головуючого судді та двох присяжних у закритому судовому засіданні.

Разом з тим, 15.11.2021 року до суду надійшла також і заява від органу опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання ОСОБА_2 недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна ОСОБА_1

15.11.2021 року ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва Гончарука В.П. відкрито провадження у справі №755/18881/21.

Тобто, у Дніпровському районному суді міста Києва на даний час перебуває два провадження з одними і тим самим предметом, з одними і тими самими сторонами, про визнання недієздатною однієї й тієї ж особи - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлення над нею опіки та призначення опікуном ОСОБА_1 , що суперечить положенням п.10 ст.175 ЦПК України.

Аналіз хронології реалізації заявниками ОСОБА_1 та Органом опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації своїх процесуальних прав в справах окремого провадження № 755/18276/21 та №755/18881/21, позбавляє суд права застосувати до заяви ОСОБА_1 положення п. 4 ч.1 ст. 257 ЦПК України, оскільки на момент звернення заявниці 02 листопада 2021 року з її заявою до Дніпровського районного суду м. Києва, у провадженні суду будь-яка справа, у тому числі й справа №755/18881/21, із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав - була відсутня.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що реалізуючи пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступу до правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, в кожному випадку заявник при зверненні до суду із заявою повинен як дотримуватися норм процесуального законодавства, так і очікувати, що ці норми застосовуються.

Згідно положень ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Особи, які привласнили функції суду, несуть відповідальність, установлену законом. Народ бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних.

Статус присяжного визначений статтею 63 ЦПК України. Так, присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя. Присяжні виконують обов`язки, визначені пунктами 1, 2, 4-6 частини сьомої статті 56 цього Закону, а саме: справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів; виявляти повагу до учасників процесу; не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання; виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції.

Статтею 214 ЦПК України саме на головуючого, яким є суддя-доповідач, визначений Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою під час розподілу справи, при колегіальному розгляді справи покладено завдання керувати ходом судового засідання, забезпечувати додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовувати судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.

Таким чином, заява представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Волошина В.В. про відмову від заявлених вимог про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна на підставі ч. 1 ст.206 ЦПК України, є цілком обґрунтовано, законною та такою, що має бути прийнята судом із закриттям провадження у справі та роз`ясненням наслідків такого закриття, зазначених у ч. 2 ст.256 ЦПК України.

Проте, присяжні, на жаль, даних положень процесуального закону не врахували, і як, наслідок неправильно застосували норми цивільного процесуального законодавства, обмеживши таким чином заявника та його представника в реалізації їхніх процесуальних прав.

Суддя І.В.Коваленко