221/6457/21
2/221/200/2022
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року м. Волноваха
Волноваський районний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Подоляк Я.М.
при секретарі Конюшок Г.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Волноваха цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,-
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Волноваського районного суду з позовом до Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1», про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 29.09.2003 по 20.05.2021 року працював гірником очисного забою з повним робочим днем у шахті на ДП "Шахтоуправління "Південнодонбаське №1", що підтверджено трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 01.08.1988 року. Наказом №82-к від 20.05.2021 року позивача звільнено внаслідок невідповідності стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи на підставі п.2 ст.40 КзпП України, про що зроблено запис №18 в трудовій книжці. Посилаючись на те, що відповідач на день звільнення не виплатив йому заборгованість по заробітній платі, просив стягнути з відповідача на користь позивача нараховану але невиплачену заробітну плату у сумі 72094,74 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 20.05.2021 р. по день ухвалення рішення по справі.
Крім того, позивач просив суд стягнути з Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» моральну шкоду, яку він поніс внаслідок затримки заробітної плати при звільненні, яка виразились у неотриманні коштів на проживання протягом певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідністю докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї. Був вимушений випрошувати зароблені гроші, що принижує його гідність, та завдає моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням розміру невиплачених відповідачем сум при звільненні та тривалості завданих моральних страждань, яку він оцінює у 100 000 гривень.
У судове засідання позивач не з`явився, у позовній заяві зазначав про розгляд справи у його відсутність з урахуванням доводів, викладених у позові, позов просив задовольнити.
Представник відповідача у судове засіданні не з`явився, подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що станом на 11.11.2021 невиплачена сума заробітної плати перед позивачем складає 61 315,60 грн., яку вони визнають. Розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, визначити з урахуванням правового висновку викладеного у постанові Великої палити Верховного суду від 26.06.2019 року у справі № 716/9584/15-ц, з урахуванням скрутного фінансового стану підприємства, пов`язаного з цілозмінними простоями, відсутністю електропостачання внаслідок заборгованості. У задоволені позову в частині стягнення моральної шкоди просили відмовити у повному обсязі, справу розглянути без їх участі.
Вивчивши доводи позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно наказу державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське№1» від № 82-к від 20.05.2021 ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, внаслідок невідповідності стану здоров`я, що перешкоджає продовженню роботи за угодою сторін (а.с. 6-9).
При звільненні з ОСОБА_1 не було проведено повний розрахунок та належні йому кошти не були виплачені.
Відповідно до ч. 1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5 цієї статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Судом встановлено, що нарахована, але невиплачена позивачу заробітна плата, складається з наступних показників, згідно із довідкою відповідача № 2546 від 21.09.2021 р. на час звільнення належні до сплати позивачу суми склали:
-заборгованість по заробітній платі за жовтень 2020 року 2 620 грн. 54 коп.;
-заборгованість по заробітній платі за листопад 2020 року 447,06 грн;
-заборгованість по заробітній платі за грудень 2020 року 488,67 грн;
-заборгованість по заробітній платі за січень 2021 року 332,92 грн;
-заборгованість по заробітній платі за квітень 2021 року 2549,35 грн;
-вихідна допомога при звільненні 22723,42 грн;
-одноразова допомога у зв`язку із виходом на пенсію 45 446,83 грн;
-допомога у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю (за рахунок коштів ФСС) 13390,23 грн;
-компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату 242,62 грн.
Усього, станом на 17.09.2021 року позивачу не перераховано 72094,74 грн.
Середньоденна заробітна плата на день звільненя складає 1032,88 грн.
27.01.2022 року відповідач на адресу суду надіслав довідку №161 від 27.01.2022 року про те що станом на 27.01.2022 року невиплачена сума заробітної плати перед ОСОБА_1 (т. №2210) складає 60 103,42 грн.
Вирішуючи справу по суті, суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплатупраці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону- суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», а позивач ОСОБА_1 перебував з Державним підприємством «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» в трудових відносинах до 20.05.2021 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав усі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
Однак, в день звільнення позивача 20.05.2021 року, відповідач не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України.
Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів справи та з урахуванням наданих представником відповідача пояснень, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, яка станом на 27.01.2022 складає 60 103,42 грн.
Щодо вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Згідно практики, викладеної п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Середній заробіток за період затримки розрахунку розраховується відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, а саме нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів.
Згідно довідки відповідача № 2546 від 21.09.2021 р. середньоденний заробіток позивача на день його звільнення складає 1032,88 грн.
Сума середнього заробітку за період затримки з 20.05.2021 року по 27.01.2022 року складає 174 дні, тобто сума середнього заробітку за період затримки складає:
- 174 дні * 1032,88 грн./день = 179 721,12 гривень.
Суд вважає, що невиплата розрахункових коштів при звільненні позивача мала місце з вини роботодавця.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи 26 червня 2019 року справу №761/9584/15-ц, прийшла до правового висновку щодо зменшення суми відшкодування, визначеного позивачу відповідно до ст.117 КЗпП України. Зокрема, в постанові зазначено, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України, його положення застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Також в своїй постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, відповідно ст. 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Велика Палата Верховного Суду також погодилась з тим, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
За таких обставин, враховуючи, що відповідачем надані суду письмові докази скрутного фінансового стану підприємства, акти про цілозмінні простої, відсутність електропостачання, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності щодо визначення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку, оскільки сума середнього заробітку в розмірі 179 721,12 грн, на думку суду, носить надкомпенсаційний характер відповідальності роботодавця в порівнянні із орієнтовним розміром майнових втрат позивача в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат в сумі, що відповідатиме розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, а саме 60 103, 42 грн., оскільки така сума відповідає вимогам розумності і справедливості. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі та періоду затримки розрахунку.
Стосовно заявлених позовних вимог щодо стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди суд зазначає наступне.
Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Як достовірно встановлено судом, внаслідок порушення відповідачем законних прав позивача, а саме невиплати йому заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату працю, внаслідок чого було порушено звичний для останнього уклад життя, завдало йому моральних страждань, які виразилися в докладанні додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, останній зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду.
Суд зауважує, що в результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивач поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання протягом певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило позивача, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню частково з урахування розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.
Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню в розмірі 10 000,00 грн.
Суд вважає, що в даній справі моральна шкода в розмірі 10 000,00 грн. та компенсаційні виплати в порядку ст. 117 КЗпП України в сумі 60 103, 42 грн. є достатніми для сприяння відновлення порушених прав позивача.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судовий збір включено до складу судових витрат.
Позивачем звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» за звернення до суду із позовною заявою майнового характеру судовий збір дорівнює 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 908,00 грн. за позовні вимоги стосовно нарахованої але не виплаченої заробітної плати; 908,00 грн. за позовні вимоги стосовно стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; 908,00 грн. за позовні вимоги стосовно стягнення моральної шкоди, що разом становить 2724 гривень.
Керуючись статтями 47, 115-117, 231, 232, 238 КЗпП України, Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», статтями 12,13,76-81,259,263-265,268,273,430 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» на користь ОСОБА_1 суму нарахованої але не виплаченої заробітної плати в розмірі 60 103, 42 (шістдесят тисяч сто три) грн. 42 коп..
Стягнути з Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, за кожен день затримки, починаючи з 21.05.2021 року по 27.01.2022 року в розмірі 60 103, 42 (шістдесят тисяч сто три) грн. 42 копійок.
Стягнути з Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 гривень.
Стягнути з Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» на користь держави судовий збір в сумі 2 724,00 гривень
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення подається до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1
Відповідач: Державне підприємство «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1», що знаходиться за адресою: 85670, м. Вугледар, Донецька область, вул. Магістральна, 4, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34032208.
Суддя Я.М. Подоляк