Справа № 22-ц/0390/137/11 Головуючий у 1 інстанції:Лівандовська-Кочура Т.В.

Категорія:27      Доповідач: Мудренко Л. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

31.01.2011           місто Луцьк  

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області:

головуючого - судді Мудренко Л. І.,

суддів -  Веремчук Л.М., Русинчука М.М. ,

при секретарі Семенюк О.А. ,

          з участю:

     позивача ОСОБА_1,

     відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача – ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет застави за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2010 року,

                                                     в с т а н о в и л а :

            Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2010 року  позов ОСОБА_1 задоволено частково.

           Звернуто стягнення на предмет застави - квартиру АДРЕСА_1 у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 11.01.1999 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

           В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

           Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 200 грн. витрат по оплаті судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

           Ухвалою суду від 22 червня 2010 року виправлено описку в рішенні суду щодо дати постановлення рішення - замість «09 червня 2010 року» на «10 червня 2010 року».

         Відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення, в якій просив рішення скасувати і ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

          Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

          Відповідно до ст.16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов’язку в натурі. Примусове виконання обов’язку в натурі – спосіб захисту, який випливає з загального принципу повного і належного виконання зобов’язання та полягає в зобов’язані вчинити дію або утриматися від дії, незалежно від застосування до боржника інших заходів впливу.              

           Згідно   ст.19 Закону України «Про заставу» за рахунок  заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено  договором застави.                

          Статтею 20 Закону України «Про заставу»  передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.   

          Судом першої інстанції встановлено, що 11 січня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошей, відповідно до якого, позивач позичив, а відповідач взяв в борг 20000 грн., які зобов’язався провернути до 11 лютого 1999 року. (а.с.7).

          Для забезпечення виконання зобов’язання в цей же день між позивачем та відповідачем і третьою особою було укладено договір застави. Предметом застави стала квартира АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3, вартість якої сторони визначили у 17189 грн. (а.с.8-9).

         Встановлено, що відповідач взяті у борг кошти не повернув.

         Доводи відповідача про часткове повернення боргу не знайшли свого ствердження в судовому засіданні. 

         Надана ОСОБА_2 розписка про повернення дружині заставодержателя ОСОБА_1 -  ОСОБА_4 8600 грн. не має жодного відношення до договорів позики та застави від 11 січня 1999 року, а тому суд першої інстанції правильно не взяв її до уваги.

           В  пункті 12 договору застави квартири від 11.01.1999 року, укладеного між сторонами, передбачено, що строк його дії - до повного виконання умов договору позики від 11 січня 1999 року. Отже, позивач вправі вимагати виконання зобов’язання в будь-який час.         

           На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 щодо звернення стягнення на предмет застави, оскільки відповідач, взяті на себе зобов’язання за договором позики не виконав.

          Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

          Підстав для скасування оскарженого рішення суду колегія суддів не вбачає.

         Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів –

                                                у х ва л и л а :

       Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити.

       Рішення  Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2010 року  в даній справі залишити без змін.

       Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий  

Судді: ,