01.02.2011
Справа № 11а-56/11 р. Головуючий у І-й інстанції
Колєсніченко Т.Є.
Категорія ст.ст.172 ч.1; 366 ч.1 КК України Доповідач Черства Є.О.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2011 року лютого місяця «01»дня
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
головуючого –Черствої Є.О.
суддів –Сажинова В.В., Пляс М.Г.
з участю прокурора –Литвиненка О.О.
засудженої –ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні кримінальну справу за апеляцією засудженої ОСОБА_2 на вирок Суворовського районного суду м.Херсона від «16»липня 2009 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
Цим вироком: ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
судимостей не має, -
засуджена по ст.172 ч.1 КК України до штрафу у сумі 510 гривень; по ст.366 ч.1 КК України до штрафу у сумі 510 гривень з позбавленням права обіймати посади, зв’язані з адміністративно-господарською та організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 1 рік. На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом повного складання призначених покарань, остаточно призначене ОСОБА_2 покарання –штраф у розмірі 1020 гривень з позбавленням права обіймати посади, зв’язані з адміністративно-господарською та організаційно-розпорядчою діяльністю строком на 1 рік.
Міра запобіжного заходу до набрання вироком законної сили –підписка про невиїзд.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Херсонській області судові витрати у сумі 2252.16 гривень.
Вирішене питання щодо речових доказів.
ОСОБА_2 визнана винною і засуджена за те, що вона, будучи приватним підприємцем, використовуючи найману працю при здійсненні підприємницької діяльності під час роздрібної торгівлі в магазині продовольчих товарів «Точка»по вул.Привокзальній, 22 в м.Херсоні, в період з липня по жовтень 2008 року грубо порушувала законодавство про працю щодо найманих нею працівників: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а саме –використовуючи найману працю вказаних громадян, ОСОБА_2 не укладала з ними угоди трудових договорів в письмовій формі, і, відповідно, не реєструвала ці договори в Державній службі зайнятості, а при звільненні цих працівників, не видала їм належним чином оформлені трудові книжки з відмітками про їх трудову діяльність і посиланнями на причини звільнення їх з роботи. Окрім того, не оплачувала працю вказаних працівників у вихідні дні та у нічний час, як того вимагає закон.
Вона ж, в період з грудня 2008 року по січень 2009 року, з ціллю надання документів до Територіальної державної інспекції праці в Херсонській області, склала завідомо неправдиві документи, в які внесла дані, що не відповідають дійсності, а саме: трудовий договір від 21.07.2008 року, який начебто було укладено із ОСОБА_10, підробивши підпис останньої; трудові договори від 04.05.2008 року, які начебто були укладені з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, підробивши їх підписи.
Вона ж, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не працювали в неї з травня по липень2008 року, склала щодо них табелі обліку сумарного часу праці за травень і червень 2008 року; графіки змінності за той же час; відомості про нарахування заробітної плати за червень 2008 року; а також склала графіки змінності за липень-листопад 2008 року, вказавши в них, що робочий день найманих нею працівників закінчується о 21 годині вечора, хоча в дійсності до вересня 2008 року магазин працював цілодобово, а з вересня 2008 року - до 23 годин. Вказані підроблені документи ОСОБА_2 надала до прокуратури Суворовського району м.Херсона, а до Територіальної державної інспекції праці надала підроблені нею трудовий договір з ОСОБА_10 від 21.07.2008 року та відомості про нарахування заробітної платні за червень 2008 року.
Відносно пред’явленого ОСОБА_2 обвинувачення за ч.2 ст.172 КК України, то суд першої інстанції дослідив зібрані по справі докази, і прийшов до висновку, що воно не знаходить свого підтвердження, оскільки на час прийому на роботу ОСОБА_10 засуджена не знала, що остання знаходиться у стані вагітності, бо сама ОСОБА_10, як видно з матеріалів справи, взнала про свою вагітність лише 12.10.2008 року під час проходження обстеження на УЗІ, тобто після звільнення останньої, а про знаходження на утриманні ОСОБА_6 малолітньої дитини на час прийому її на роботу, засудженій теж не було відомо, оскільки в заяві та трудовому договорі цю обставину потерпіла не вказала. До того ж, ОСОБА_6 пропрацювала лише одну неділю, а тому за наведених обставин неможливо визнати те, що мало місце порушення її прав, відповідно до вимог ч.2 ст.172 КК України.
Прокурором апеляція була відкликана до апеляційного розгляду даної справи.
В апеляції засуджена ОСОБА_2 вказує на незаконність вироку суду першої інстанції, посилаючись на однобічність і неповноту досудового слідства та судового; невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального й кримінально-процесуального закону, і стверджує, що не вчиняла злочинів, за які її засуджено. Вважає, що вона не є суб’єктом службового злочину; що документи, в підробленні яких її визнано винуватою, не є офіційними в розумінні ст.366 КК України; що за вказані у вироку порушення трудового законодавства її вже раніше було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.41 КУпАП; що додаткове покарання у виді позбавлення права займати посади, пов’язані з адміністративно-господарською та організаційно-розпорядчою діяльністю, призначене судом усупереч положенням ч.1 ст.366 КК України. Просить вирок суду першої інстанції скасувати, провадження по кримінальній справі щодо неї закрити.
Вислухавши суддю-доповідача по справі, думку прокурора, який вважає апеляцію ОСОБА_2 не підлягаючою задоволенню, засуджену ОСОБА_2, яка підтримала свою апеляцію повністю і в останньому слові прохала її задовольнити, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає апеляцію засудженої не підлягаючою задоволенню із слідуючих підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлені фактичні обставини вчиненого засудженою і його висновки про винність ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, за які вона засуджена, при обставинах, вказаних у вироку суду, підтверджуються показами потерпілих ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які послідовно стверджували, за виключенням ОСОБА_6, що під час прийому їх на роботу засудженою ніяких документів, як під час прийому на роботу, так і під час звільнення, ОСОБА_2 не оформлювала. Потерпілі працювали як вдень, так і вночі, але за працю в нічний час доплату не отримували. Трудовий договір з потерпілою засуджена оформила через декілька днів після того, як вона почала працювати. Пропрацювала лише неділю. Свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які є чоловіками потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_6, підтвердили, що їх дружини працювали в магазині, власником якого є ОСОБА_2, в нічний час. У зв’язку з чим, потерпілі припинили працювати, повідомивши про це засуджену. Через неділю після звільнення ОСОБА_6, ОСОБА_2 віддала останній трудову книжку, в якій були відсутні записи про її прийом та звільнення з роботи. Окрім вказаного, винність ОСОБА_2 підтверджується матеріалами справи, у тому числі копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 від 22.11.2007 року; висновком почеркознавчої експертизи про те, що підпис від імені ОСОБА_10 виконано не нею, а іншою особою в трудовій угоді; аналогічно щодо потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і даними, які містяться у табелях обліку сумарного робочого часу за травень 2008 року; червень 2008 року; графіків змінності за травень - червень 2008 року; відомостях нарахування заробітної плати за травень –червень 2008 року. В указані документи засудженою ОСОБА_2 були внесені завідомо неправдиві відомості про те, що потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 працювали у неї в цей час, оскільки відповідно до вказаного ОСОБА_3 диплому остання в цей час навчалася на денному відділенні коледжу; даними графіків змінності за липень –листопад 2008 року, в які ОСОБА_2 внесла відомості про те, що робочий час найнятих нею працівників закінчується о 21 годині, хоч у дійсності до вересня 2008 року магазин «Точка»працював цілодобово, а з 03 вересня 2008 року і в подальшому –до 23 годин.
Зібраним по справі доказам, які належним чином були перевірені у судовому засіданні та викриваючим засуджену як особу, що вчинила злочини, за які вона засуджена, суд дав належну оцінку та вірно кваліфікував дії ОСОБА_2 за ст.ст.172 ч.1 та 366 ч.1 КК України.
Частина 1 ст.366 КК України належить до злочинів з формальним складом, незалежно від того, чи були спричинені будь-які наслідки і чи був використаний підроблений документ.
У примітці до нової редакції ст.358 КК України (Закон від 11.06.2009 р. №1508-VI) зазначено, що «під офіційним документом у цій статті та ст.ст.357; 366 КК слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які породили чи здатні породити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи, що складаються, видаються та посвідчуються повноважними (компетентними) особами …, незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв’язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів».
Вищезазначене спростовує доводи апеляції засудженої, що вона не є «службовою особою», що не складала «офіційних документів»в розумінні ч.1 ст.366 КК України, оскільки її злочинні дії були зумовлені її службовим становищем та пов’язані були з її владними повноваженнями, між якими існує зв'язок, бо вона виконувала як адміністративно-господарські, так і організаційно-розпорядчі обов’язки.
Доводи апеляції ОСОБА_2 про те, що за вказане вона раніше притягалася до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.41 КУпАП, не є перепоною, як свідчить кримінальне законодавство України, до притягнення її до кримінальної відповідальності за скоєні нею кримінально-карані діяння; як і не є підставою для скасування обвинувального вироку щодо ОСОБА_2, винесеного судом першої інстанції.
Доводи апеляції засудженої про те, що вона не порушувала трудове законодавство та не вчиняла службового підроблення є необґрунтованими, і вони спростовуються зібраними по даній справі доказами.
Будь-яких істотних порушень кримінально-процесуального закону, допущених досудовим та судовим слідством, які б тягнули за собою безумовне скасування вироку суду, колегією суддів не встановлено.
Покарання, призначене судом ОСОБА_2 за скоєні злочини, відповідає вимогам ст.65 КК України, є необхідним, справедливим та достатнім.
А оскільки основна мета застосування санкцій –не лише покарати порушника, а й позбавити його можливості у подальшому порушувати положення законів та кодексів , тобто запобігання вчиненню нових злочинів, ч.1 ст.366 КК України передбачає додаткове покарання «позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю», яке стосується обох зазначених у переліку видів основного покарання, яке, на думку колегії суддів, було правильно застосовано до засудженої ОСОБА_2, а її доводи апеляції із цього приводу не обґрунтовані на законі, і йому суперечать.
Тому підстав для задоволення апеляції ОСОБА_2 колегія суддів не вбачає.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.365; 366 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Херсонської області,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію засудженої ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Суворовського районного суду м.Херсона від 16 липня 2009 року щодо неї ж –без зміни.
Головуючий: Є.О.Черства (підпис)
Судді: В.В.Сажинов (підпис), М.Г.Пляс (підпис)
Пост.01.02.11
Надр.01.02.11
Ч.Є.О.,Д.Ю.