Справа №2-289/11

Рішення

Іменем України

04 лютого 2011 року                                                              м. Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й  р а й о н н и й    с у д   м і с т а  Ч е р н і г о в а

в складі:  головуючого - судді          Гордійка   Ю. Г.

               при секретарі                            Ващиліна   Т.  В.

          з участю: позивачки                                    ОСОБА_1,

представника позивачки             ОСОБА_2,

представників відповідача: Пилипенко Н.О., Бовди М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Обласний центр інформаційно-аналітичних технологій та пропаганди здорового способу життя» Чернігівської обласної ради про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та стягнення моральної шкоди –

В С Т А Н О В И В :

04.01.2011 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до комунального закладу «Обласний центр інформаційно-аналітичних технологій та пропаганди здорового способу життя» Чернігівської обласної ради про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та стягнення моральної шкоди(а.с.2-4), який згодом уточнила(а.с.58), мотивуючи свої вимоги наступним.

          Згідно наказу № 2-ОС від 16.12.2001 р. вона була прийнята на посаду інженера-програміста 1 категорії сектора програмування відділу комп’ютерної обробки медико-санітарної інформації Чернігівського обласного центру інформаційно-аналітичних технологій та пропаганди здорового способу життя (на даний час Чернігівський обласний центр реорганізовано в комунальний заклад «Обласний центр інформаційно-аналітичних технологій та пропаганди здорового способу життя» Чернігівської обласної ради). Наказом № 53-ОС від 29.09.2003 р. її переведено на посаду інженера-програміста 1 категорії сектора програмування та технічного обслуговування відділу комп’ютерної обробки медико-санітарної інформації. Наказом № 109-ВК від 30.11.2010 р. її було звільнено з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штатів. Вважає звільнення незаконним, оскільки адміністрацією не подавалося у встановленому порядку письмове подання до профспілкового органу, членом якого вона є з 01.08.2010 р., про дачу згоди на її звільнення. Згідно з наказом від 15.09.2010 р. № 82-ВК скорочення штату відбулося у відділі впровадження інформаційних технологій в секторі підготовки та впровадження програмного забезпечення, до яких вона не має відношення, вона працювала в іншому відділі та в іншому секторі. Її відмова від переведення на іншу роботу була обґрунтованою і викликаною поважними причинами, оскільки на посади бухгалтера та інженера-програміста пропонувалось працювати тимчасово на час відпустки основного працівника по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, а від переведення на посади оператора КН, водія, двірника, електромонтера та різальника паперу відмовилась бо ці посади не відповідають тій спеціальності та фактичній роботі, яку вона виконувала у центрі. В секторі разом з нею працювали ОСОБА_5 на посаді інженера 1 категорії із застосуванням комп’ютерів та ОСОБА_6 на посаді адміністратора комп’ютерних систем. Вказані посади співпадають з роботою, яку вона виконувала. Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності працівників переважне право залишення на роботі мають працівники з більш високою кваліфікацією та стажем роботи, а також сімейні працівники при наявності двох та більше утриманців. Вона та ОСОБА_6 мають вищу освіту, ОСОБА_5 – середню-спеціальну; вона працювала десять років, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 – більше двох років; вона має на утриманні двох малолітніх дітей, ОСОБА_5 сім»ї не має, інших утриманців також, ОСОБА_6 має одного утриманця. Дійсною причиною звільнення було бажання позбутися її. У зв’язку з незаконним звільненням їй заподіяна моральна шкода, яка полягає в тому, що вона втратила частину коштів для утримання сім»ї, їй дуже тяжко знайти роботу, позбавлена можливості покращити свій матеріальний стан та реалізувати себе, як спеціаліст. З посиланням на ч. 1, пункти 1 і 3 ч. 2 ст. 42, ч. 1 ст. 43, ст.ст. 232, 235, 237-1 КЗпП України просила скасувати наказ відповідача № 109-ВК від 30.11.2010 р. в частині звільнення її з роботи з 01.12.2010 р. згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України; поновити її на посаді інженера-програміста 1 категорії; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.12.2010 р. по день розгляду справи в суді, моральну шкоду в розмірі 5000 грн. та 1020 грн. витрат на правову допомогу(а.с.58).

          В судовому засіданні позивачка позов(а.с.2-4) підтримала за підставами та вимогами, викладеними в уточненні позовних вимог(а.с.58). Пояснила, що заяву про прийняття її в члени Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність» вона направила до цієї профспілки тільки електронною поштою; особисто таку заяву з підписом не писала і не підписувала; є членом цієї профспілки з 01.08.2010 р. – це було вказано в заяві, направленій електронною поштою; порядку прийняття в члени цієї профспілки не знає; членські внески ніколи не сплачувала; згідно запису в трудовій книжці остання її посада - інженер-програміст 1 категорії сектора програмування та технічного обслуговування відділу КОМСІ; наказом від 30.11.2010 р. її звільнено з посади інженера-програміста 1 категорії сектора підготовки та впровадження програмного забезпечення відділу провадження інформаційних технологій; від запропонованих їй вільних посад відмовилась.

          Представник позивачки позов підтримав за підставами та вимогами, викладеними в уточненні позовних вимог(а.с.58). Пояснив, що ОСОБА_1 звільнена за наказом не з тієї посади, що вказана в її трудовій книжці; немає згоди на її звільнення профспілкової організації - Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність» (м. Київ вул. Анрі Барбюса б. 22-26 кв. 125); за якою адресою відповідно до статуту розташована профспілка, вказати не може; доказів про легалізацію профспілки не має; порушено переважне право позивачки залишення на роботі відповідно до ст. 42 КЗпП України: - за ч. 1, оскільки у неї більш висока кваліфікація ніж у ОСОБА_5 (у неї вища освіта, а у ОСОБА_5 – середня); - за пунктами 1 і 3 ч. 2, оскільки у неї двоє неповнолітніх дітей, а у ОСОБА_6 – одна, у ОСОБА_5 дітей не має та вона працювала у відповідача дев’ять років, а ОСОБА_6 - два роки.

Представник відповідача Бовда М.В. позов не визнав та пояснив, що позивачка була звільнена в зв’язку зі скороченням штату; телеграма з профспілки надійшла після видання наказу; позивачка до надходження телеграми не повідомляла, що є членом якоїсь профспілки; посади, посадові обов’язки і виконувана робота у позивачки, ОСОБА_6, ОСОБА_5 різні.

Представник відповідача Пилипенко Н.О. позов не визнала відповідно до письмових заперечень(а.с.31-34) та пояснила, що позивачки працювала інженером-програмістом 1 категорії.

Вислухавши осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити повністю з наступних підстав.

          Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно наказу № 2-0С від 16.12.2001 р. працювала з 16.12.2001 р. інженером-програмістом 1 категорії у відповідача - комунальному закладі «Обласний центр інформаційно-аналітичних технологій та пропаганди здорового способу життя» Чернігівської обласної ради, який на той час мав назву - Чернігівський обласний центр інформаційно-аналітичних технологій та пропаганди здорового способу життя(а.с.9-11).

          За час роботи позивачки назва структурних підрозділів комунального закладу (сектору і відділу, до яких входила посада інженера-програміста 1 категорії) змінювалась.

Відповідно до наказу відповідача від 15.05.2006 р. № 33-а назва відділу комп’ютерної обробки медико-статистичної інформації змінено на відділ впровадження інформаційних технологій, назва сектору програмування та технічного обслуговування змінено на сектор підготовки та впровадження програмного забезпечення(а.с.35).

Згідно штатного розпису з 01.07.2010 р. посада позивачки входила до сектору підготовки та впровадження програмного забезпечення відділу впровадження інформаційних технологій комунального закладу.

Наказом № 109-ВК від 30.11.2010 р. ОСОБА_1 була звільнена з 01.12.2010 р. у зв’язку з скороченням штату за п. 1 ст. 40 КЗпП України(а.с.44-45).

          Скорочення чисельності чи штату працівників є однією із форм змін в організації виробництва і праці. Законодавство не вимагає від уповноваженого власником органу будь-якого обґрунтування таких змін, оскільки це відноситься до компетенції власника відповідно до „Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 28.02.2002 р. Штатні розписи бюджетних установ (якою є відповідач) затверджується керівником відповідної вищестоящої установи (якою є управління охорони здоров’я Чернігівської обласної державної адміністрації). Питання щодо внесення змін до штатного розкладу відповідача було проведено з дотримання чинного законодавства, після погодження з Міністерством охорони здоров’я затверджено управлінням охорони здоров’я Чернігівської обласної державної адміністрації(а.с.37-38,51).

          Відповідач видав: 15.11.2010 р. наказ № 82-ВК «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працюючих в центрі», яким, зокрема, була скорочена посада позивачки з 02.12.2010 р.(а.с.39-40); 17.09.2010 р. наказ № 84-ВК, яким позивачка того ж дня була персонально попереджена більше ніж за два місяці про наступне своє звільнення(а.с.41).

На виконання вказаного наказу від 17.09.2010 р. № 84-ВК позивачці згідно вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП України 17.09.2010 р. і 29.11.2010 р. були запропоновані вільні за штатним розписом посади, на зайняття яких вона не надала згоди, що підтверджується відповідними актами(а.с.42-43).

          Трудовий договір з ОСОБА_1 правомірно розірвано відповідачем без згоди виборного органу первинної профспілкової організації відповідно до вимог ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України, оскільки вона не є членом первинної профспілкової організації відповідача з 01.08.2010 р.(а.с.46). Крім того, суду не доведено, що відповідно до вимог ст.ст. 1, 4, 7, 14, 16, 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність» (01001, м. Київ, Майдан Незалежності, Головпоштамт, а/с-60В – а.с.13,30) легалізована у встановленому законом порядку і є первинною профспілковою організацією, що діє в комунальному закладі; що позивачка є її членом – прийнята в члени згідно умов і порядку, визначених статутом, та сплачує членські внески.

Згідно ч. 1, пунктів 1 і 3 ч. 2 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, а при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається сімейним – при наявності двох і більше утриманців, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Переважне право на залишення на роботі позивачки не порушено, оскільки посади, посадові обов’язки і виконувана робота у позивачки та у працівників відповідача ОСОБА_6 і ОСОБА_5 (які за штатним розписом є відповідно інженером із застосування комп’ютерів 1 категорії і адміністратором системи) різні.

Позов є безпідставним та необґрунтованим, оскільки позивачем дотримані вимоги ст. 49-2 КЗпП України щодо порядку вивільнення ОСОБА_1 та її звільнення згідно вимог ст.ст. 40, 42, 43-1 КЗпП України, відповідно відсутні правові підстави для скасування наказу № 109-ВК від 30.11.2010 р. в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи з 01.12.2010 р. та поновлення її на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та згідно ст. 237-1 КЗпП України моральної шкоди, факт заподіяння якої, як і в цілому позову, ОСОБА_1 не довела.

В зв’язку з повною відмовою в задоволенні позову підлягають стягненню з позивачки на користь державного бюджету м. Чернігова витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.; судові витрати у вигляді судовому збору необхідно віднести за рахунок держави; не підлягають відшкодуванню позивачці понесені нею витрати на правову допомогу.  

Керуючись ст.ст. 3, 10-11, 57-61, 79-88, 213, 215 ЦПК України, ст.ст. 40, 42, 43, 43-1, 49-2, 221, 233, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 1, 4, 7, 14, 16, 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» –  

Вирішив:

          В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального закладу «Обласний центр інформаційно-аналітичних технологій та пропаганди здорового способу життя» Чернігівської обласної ради про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та стягнення моральної шкоди – відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь державного бюджету м. Чернігова витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

Судові витрати у вигляді судового збору віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Чернігівської області через Новозаводський районний суд м. Чернігова. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Новозаводського

районного суду міста Чернігова Ю. Г.   Гордійко