Справа № 2-557/11

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

03 лютого 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Ісаєвська О.  В. ,

при секретарі –                    Шалапуда Н. П.,

розглянувши у відкритому судовому  засіданні в м. Києві цивільну  справу  за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Національний банк України про визнання недійсним кредитний договір,

В С Т А Н О В И В :

 У грудні 2010 року представник за довіреністю ОСОБА_3 звернувся в інтересах позивача ОСОБА_1 до суду із позовом до ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання недійсним кредитний договір № 03/1/453/06-AKLN від 21.11.2006 року. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що кредитний договір укладений незаконно, з порушенням Закону України «Про фінансові посли та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЦК України та ЗУ «Про захист прав споживачів». Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не було отримано індивідуальну ліцензію на здійснення валютних операцій, що є порушенням низки законів України та Декрету КМ України.  Позивач зазначає, що умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг, несправедливим є зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитних договорів погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики зменшення валютного курсу національної валюти України, шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає на позивача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача позов не визнав, проти його задоволення заперечував вказавши, що ПАТ «Кредитпромбанк» укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті діяв на підставі банківської ліцензії, письмового дозволу Національного банку України та додатку до цього дозволу, який надав відповідачу право видавати кредити в іноземній валюті. Просив суд застосувати строк позовної давності на звернення до суду.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору  Національний Банк України в судовому засіданні подала письмові заперечення та зазначила, що НБУ не відповідає за зобов’язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов’язаннями Національного банку України. Разом з тим вказала, що НБУ вважає позовну заяву необґрунтованою, зазначила, що Банк який у встановленому порядку отримав генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій має достатні юридичні підстави та законне право щодо укладання кредитних договорів в іноземній валюті, а відповідач таку ліцензію отримав. Вказала, що позивач став власником грошових коштів та набув права ними розпоряджатися, а тому відсутність чи наявність ліцензії чи дозволу не впливало та не порушувало його цивільних прав. Вказала, що НБУ є відповідальним за стабільність саме національної валюти і не має зобов’язань по забезпеченню стабільності курсу долара США, зокрема, встановлення на незмінному рівні офіційного курсу гривні до, зокрема, долара США, а тому позивач мав можливість отримати кредит у національній валюті, чим би убезпечив себе від курсових коливань долару США.     

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Стаття 1054 ЦК України, передбачає, що за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами 21.11.2006 року було укладено кредитний договір № 03/1/453/06-AKLN, відповідно до умов якого відповідач відкрив позивачу не відновлювану кредитну лінію у національній валюті України або в іноземних валютах в межах загальної суми 10 903,81 доларів США для купівлі позивачем автомобіля (п.1.1. договору) (а.с. 10-12).

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов’язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається.

Згідно даних заяви на видачу готівки № 61_15 від 21.11.2006 року позивач отримав кредитні кошти у розмірі 9 480 доларів США (а.с. 53), тобто відповідач свої зобов’язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредитні кошти у іноземній валюті, доларах США.  

В обґрунтування своїх вимог, позивач посилалася на те, що деякі положення Кредитного договору, в яких визначено істотні умови договору, суперечать чинному законодавству України, а тому Кредитний договір має бути визнаний недійсним відповідно до ч.1 ст.203 та ст.215 ЦК України.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Під час розгляду даної справи, позивачем не доведено, а судом не встановлено порушень зі сторони відповідача, під час укладення Кредитного договору, положень ст. 99 Конституції України, ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 32, 35 ЗУ «Про Національний банк України», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України», та інших нормативно-правових актів, на які посилається позивач у своїй позовній заяві, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - як і невідповідності кредитного договору, вказаним нормам закону.

Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони у договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, з врахуванням вимог кодексу,інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, Цивільний кодекс закріпив принцип свободи договору.   

З аналізу умов кредитного договору не вбачається, що вони суперечать нормам Цивільного кодексу України або іншим актам цивільного законодавства.

Згідно зі ст.ст.6, 627 ЦК  України сторони є вільними в укладені договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. За таких обставин підстав вважати, що передбачені кредитним договором умови є несправедливими для позивача та суперечать чинному законодавству України, у суду немає.     

Суд вважає, що при укладенні кредитного договору позивач мав можливість обирати валюту кредитування. Обираючи долар США як валюту кредиту, позивач виходив з невеликого розміру процентної ставки для кредитів в цій валюті по відношенню до інших валют, у тому числі національної валюти України, проте мав усвідомлювати, що низький розмір процентної ставки по відношенню до процентної ставки у національній валюті, пов’язаний із більш високим ризиком для позивача росту, а саме курсу цієї валюти по відношенню до гривні в період кредитування. Відповідач, встановлюючи більш низьку процентну ставку для кредиту в доларах США, та позивач, обираючи валюту за власним бажанням та на власний розсуд, укладаючи кредитний договір, мав усвідомлював можливість збільшення курсу долара США по відношенню до національної валюти України, а отже сторони не виходили з того, що така подія не настане.  До того ж, стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплено.

Події, зазначені позовній заяві, не порушують співвідношення майнових інтересів сторін та не позбавляють заінтересовану особу того, на що вона розраховувала при укладенні договору, оскільки, укладаючи кредитний договір, позивач зобов’язувався повернути ПАТ «Кредитпромбанк» кредит, сплатити останньому проценти та інші суми по кредиту у тих же розмірах, що і до настання вказаних подій.   

Твердження позивача про те, що банк немає права здійснювати кредитні операції в іноземній валюті є необгрунтованим та таким, що не відповідають дійсності виходячи з наступного.   

Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до положень ст.ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії.

Стаття 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначає кошти як гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до ст. 1 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.

При цьому, спеціальне банківське законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Згідно ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.             Пунктом «в» ч.1 с.5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак, на даний час законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті  як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.   

Відповідно до п.1.4 Положення НБУ №483 від 14.10.2004 року використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання будь-яких зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються.   

Пунктом 1.5 вищезазначеного Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.   

В судовому засіданні було встановлено, що відповідач на момент укладення спірного кредитного договору мав банківську ліцензію (а.с. 25) та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями (26-27), тому є уповноваженим банком на здійснення операцій з валютними цінностями.   

Виходячи з викладеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплати процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії.   

Посилання позивача на ненадання інформації або неповної інформації є безпідставним, оскільки під час укладання договору позивач мав можливість використати надане йому право щодо одержання інформації. Позивач не надав переконливих доказів, що перед укладенням договору і в подальшому під час його виконання він був позбавлений можливості одержати інформацію стосовно умов договору.   

Слід зазначити, що ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно ст. ст. 526, 629 цього ж Кодексу укладений між сторонами договір/прийняте на се бе зобов'язання являється обов'язковим для виконання сторонами.

Укладаючи та власноруч проставляючи свій підпис на кредитному договорі,  отримуючи у відповідача кредитні кошти, позивач погодилась з умовами кредитного договору, погодився отримати грошові кошти в іноземній валюті, в доларах США та відповідно погодився забезпечити повернення одержаних кредитів та нарахованих відсотків.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами які беруть участь у справі.

Під час розгляду справи у суді представником позивача факт невідповідності умов кредитного договору ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, не доведено.

Суд вважає, що оскільки позивач став власником грошових коштів та набув права ними розпоряджатися, то відсутність чи наявність ліцензії чи дозволу не впливало та не порушувало його цивільних прав.  

Таким чином, посилання позивача про порушення його прав з боку відповідача не знайшли свого підтвердження, а отже позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.   

Керуючись ст.ст. 60, 208, 213-215, 224-226 ЦПК України, на підставі ст.ст. 203, 215, 526, 627, 629, 1046-1050, 1054-1056  ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В :

   У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Національний банк України про визнання недійсним кредитний договір № 03/1/453/06-AKLN від 21.11.2006 року, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» - відмовити.

  Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя                                                                                               О. В. Ісаєвська