Ладижинський міський суд Вінницької області    

Справа №  5-11/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2011м. Губник

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді  Дернової В.В.,

при секретарі                        Гриник І.В.,

за участю:

прокурора Чабана С.В.,

розглянувши у виїзному судовому засіданні у Ладижинській ВК № 39 заяву про приведення у відповідність до вимог закону вироку, подану засудженим:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцем м. Києва, росіянином, громадянином України, з незакінченою вищою освітою, неодруженим, засудженим 26.06.2001 року Судовою колегією у кримінальних справах Київського міського суду за ст. 93 п.п. «а», «в», «г», «з», «і», «е», «ж», ч. 2 ст. 17 і ст. 93 п.п. «а», «в», «ж», «з», «е», ч. 2 ст. 86, ч. 3 ст. 142 (ч. 3 ст. 187), ч. 1 ст. 222 (ч. 1 ст. 263) КК України (у редакції 1960 року) до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, -

  В  С  Т  А  Н  О  В  И  В :

          Засуджений ОСОБА_4 звернувся до суду з цією заявою, і просив привести вирок Судової колегії у кримінальних справах Київського міського суду від 26.06.2001 року у відповідність до вимог закону, призначивши йому покарання у вигляді 15 років позбавлення волі, а не у вигляді довічного позбавлення волі.

        Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши та оцінивши матеріали справи, вивчивши матеріали особової справи засудженого ОСОБА_4, ознайомившись з вироком Судової колегії у кримінальних справах Київського міського суду від 26.06.2001 року та ухвалою Верховного Суду України від 17.01.2002 року, суд приходить до висновку, що  в задоволенні заяви слід відмовити з наступних підстав.

       Відповідно до вироку Судової колегії у кримінальних справах Київського міського суду від 26.06.2001 року  ОСОБА_4 був засуджений за ст. 93 п.п. «а», «в», «г», «з», «і», «е», «ж», ч. 2 ст. 17 і ст. 93 п.п. «а», «в», «ж», «з», «е», ч. 2 ст. 86, ч. 3   ст. 142, ч. 1 ст. 222 КК України (у редакції 1960 року) до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Ухвалою Верховного Суду України від 17.01.2002 року даний вирок було приведено у відповідність до вимог КК України (у редакції 2001 року), а саме: дії ОСОБА_4 перекваліфіковано зі ст. 142 ч. 3 КК України 1960 року на ст. 187 ч. 3 КК України 2001 року і призначено покарання за цим законом 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна,  зі ст. 222 ч. 1 КК України 1960 року на ст. 263 ч. 1 КК України 2001 року і призначено йому покарання за цим законом 5 років позбавлення волі; на підставі ст. 42 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ст. 93 п.п. «а», «в», «г», «з», «і», «е», «ж», ч. 2  ст. 17 і ст. 93 п.п. «а», «в», «ж», «з», «е», ч. 2 ст. 86, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_4 остаточно визначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі в тюрмі суворого режиму з конфіскацією всього майна.

       Стаття 93 Кримінального кодексу України (в редакції 1960 року) передбачала покарання за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років або смертну кару з конфіскацією, крім того, майна у випадках, передбачених пунктом "а" цієї статті. 29.12.1999 року Конституційний Суд України визнав положення ст.93 КК України, яка передбачала смертну кару як вид покарання таким, що не відповідає Конституції України. При цьому, згідно чинного законодавства України, Конституційний Суд України не є законодавчим органом і приймає рішення лише щодо конституційності нормативно-правових актів, а у разі визнання акту неконституційним, зобов’язує орган, який видав його, внести зміни чи скасувати. У зв'язку з цим 22.02.2000 року було внесено зміни до ст.93 КК України відповідно до Закону України "Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудових кодексів України" в частині зміни виду покарання з "смертної кари" на "довічне позбавлення волі". У Кримінальному кодексі України (в редакції 2001 року) також передбачено покарання за вбивство при обтяжуючих обставинах (ч.2 ст.115 КК України) на строк від 10 до 15 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі.

     Відповідно до ст. 5 КК України (в редакції 2001 року з відповідними змінами відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності»від 15.04.2008 року), зокрема, згідно ч. 4 зазначеної статті, якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

       Системний аналіз зазначених норм дозволяє зробити висновок, що на засудженого ОСОБА_4 не розповсюджується дія Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності»від 15.04.2008 року, та підстав для пом'якшення покарання, призначеного вироком Судової колегії у кримінальних справах Київського міського суду від 26.06.2001 року відносно ОСОБА_4 немає, що також підтверджується Рішенням Конституційного Суду України від 01.02.2011 року, а тому у задоволенні його заяви слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 409, 411 КПК України, ст. 5 КК України, суд, –

П  О  С  Т  А  Н  О  В  И  В :          

          У задоволенні заяви засудженого ОСОБА_4 –відмовити.

        На постанову протягом п’ятнадцяти діб з дня її винесення, а засудженим, який перебуває під вартою, в той самий строк з моменту вручення йому копії постанови, може бути подана апеляція до апеляційного суду Вінницької області через Ладижинський міський суд Вінницької області.

Суддя    В. В. Дернова