Справа №   1-58/11

В И Р О К

     І М ’ Я  М                У К Р А Ї Н И

08.02.2011м.Ніжин

.                                                          Ніжинський міськрайонний  суд в складі :

                                                               головуючого –судді СКАЛОЗУБА О.М.

                                                              при секретарі –ПОЛЄТАВКІНІЙ М.О.,

                                                       з участю прокурора –Дусь Ю.В,

                                                       підсудної –ОСОБА_1,потерпілого ОСОБА_2,

               розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ніжині кримінальну справу по обвинуваченню  ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки селища Лосинівка,, Ніжинського району Чернігівської області, українки, громадянки України, розлученої, з середньо-спеціальною освітою, працюючої приватним підприємцем, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2, за ст. 172 ч.1 КК України,-

в  с  т  а  н  о  в  и  в :

ОСОБА_1 згідно свідоцтва серії НОМЕР_1 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця з 18.05.2005 року є приватним підприємцем і здійснює свою підприємницьку діяльність в м. Ніжин, в процесі якої займається роздрібною торгівлею господарчими товарами і використовує найману працю.

Відповідно до ч.1 ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно п.6 ст. 24 Кодексу законів про працю України, при укладенні трудового договору з фізичною особою додержання письмової форми договору є обов'язковим.

Відповідно до ст. 24-1 Кодексу Законів про працю України та ст. 2 «Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою», затвердженого наказом Міністерства праці і соціальної політики України № 260 від 08.06.2001 року, приватний підприємець зобов'язаний укласти трудовий договір з найманим працівником у письмовій формі та подати його на реєстрацію до державної служби зайнятості у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи.

     ФОП ОСОБА_1, достовірно знаючи вимоги ст.ст. 24,  24-1 КЗпП України, умисно ігнорувала їх і без укладення трудового договору на початку липня 2010 року допустила ОСОБА_2 до роботи в якості продавця господарчих товарів у магазині АДРЕСА_3, в якому вона здійснює свою підприємницьку діяльність, та використовувала його працю по 14 грудня 2010 року без реєстрації  трудового договору в Ніжинському міськрайонному центрі зайнятості.,тим самим  тривалий час істотно порушувала та обмежувала його трудові права: право працівника на соціальний захист, право на працю, право на відпочинок та на отримання пенсії, інших видів соціальних виплат, котрі гарантовані ст.ст. 43- 46 Конституції України.

Крім того,ОСОБА_1, порушуючи вимоги ст. 29 КЗпП України, не ознайомила вищевказаного найманого працівника під розписку про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих факторів, з правилами внутрішнього трудового розпорядку, не проінструктувала з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці, протипожежної охорони.

В суді підсудна  винною  себе визнала  повністю і показала, що  з травня 2005 року і по даний час вона є приватним підприємцем. Свою підприємницьку діяльність здійснює в м. Ніжин шляхом роздрібної торгівлі господарчими товарами,для чого орендує магазин АДРЕСА_3.

У своїй підприємницькій діяльності вона використовує з початку липня 2010 року і по даний час працю одного найманого працівника ОСОБА_2, який працює у неї неофіційно без укладання трудового договору продавцем господарчих товарів у вищевказаному магазині «Вікторія» з 8 год. до 13-14 год. Працює він шість днів на тиждень, понеділок у нього вихідний день.

Заробітна плата ОСОБА_2 оговорювалась між нею і ним в усній формі і становить 2 % від валового доходу магазину, тобто близько 1000 грн. в місяць. Виплачує вона йому заробітну плату завжди вчасно.

При прийнятті ОСОБА_2 до себе на роботу вона йому його трудові права і обов'язки письмово не роз'яснювала, під розписку про умови праці не інформувала, про наявність на робочому місці шкідливих і небезпечних факторів не інформувала, з протипожежної охорони, з техніки безпеки, виробничої санітарії не інструктувала, про умови оплати праці до його відома не доводила.

Вона тривалий час не укладала з ОСОБА_2 трудовий договір, так як не знала, як він в подальшому буде відноситись до роботи.

Свої дії засуджує, в скоєному  кається, просить суд суворо не карати. Вважає, що не слід досліджувати фактичні обставини справи  і усвідомлює, що не зможе їх оспорювати  в апеляційному суді.

          Допитавши підсудну, вислухавши учасників судового розгляду, суд відповідно до ст. 299 КПК України вважає недоцільним дослідження  доказів по справі  стосовно фактичних обставин, так як вони ніким не оспорюються .

          Судом з’ясовано, що підсудна та інші учасники судового розгляду справи розуміють зміст цих обставин і немає сумнівів у добровільності та істинності їх позицій. Тому суд обмежився дослідження доказів по справі :допитом підсудної  та її характеризуючих даних.

Аналізуючи докази, суд приходить до висновку, що дії підсудної слід кваліфікувати за ст. 172 ч. 1  КК  України, як грубе порушення законодавства про працю, так як ОСОБА_1 будучи  приватним підприємцем і здійснюючи свою підприємницьку діяльність в м. Ніжин, достовірно знаючи вимоги ст.ст. 24,  24-1 КЗпП України, умисно ігнорувала їх і без укладення трудового договору на початку липня 2010 року допустила ОСОБА_2 до роботи в якості продавця господарчих товарів у магазині АДРЕСА_3,та використовувала його працю по 14 грудня 2010 року без реєстрації  трудового договору в Ніжинському міськрайонному центрі зайнятості.,тим самим  тривалий час істотно порушувала та обмежувала його трудові права: право працівника на соціальний захист, право на працю, право на відпочинок та на отримання пенсії, інших видів соціальних виплат, котрі гарантовані ст.ст. 43- 46 Конституції України,а також , порушуючи вимоги ст. 29 КЗпП України, не ознайомила вищевказаного найманого працівника під розписку про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих факторів, з правилами внутрішнього трудового розпорядку, не проінструктувала з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці, протипожежної охорони.

При  виборі виду і розміру покарання підсудній  суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, тяжкість наставших наслідків, обставини скоєного злочину, особу винної, її  характеристику, щире каяття, що є обставиною,  яка пом’якшує її покарання,  відсутність  обтяжуючих її покарання обставин, її вік, стан здоров’я, матеріальний і сімейний стан, і вважає за нобхідне призначити їй покарання у виді штрафу,що буде необхідним і достатнім для її виправлення і попередження скоєння нею нових злочинів .

         Керуючись ст.ст.323-324 КПК Укрїни,-

з а с у д и в:

          ОСОБА_1 визнати винною за ч. 1 ст. 172  КК  України і призначити покарання у виді  штрафу в розмірі 510 (п”ятсот десять ) гривень в дохід держави.

          Вирок  може бути оскаржено до Чернігівського  апеляційного суду  протягом п’ятнадцяти діб  через Ніжинський міськрайонний суд з дня його проголошення .  

ГОЛОВУЮЧИЙ:

СУДДЯ НІЖИНСЬКОГО

МІСЬКРАЙСУДУ                                                                      О.М.СКАЛОЗУБ