ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
"19" листопада 2007 р. | Справа № 11/211-3669 |
10:00 год.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Сидорук А.М.
при секретарі судового засідання Шонь Ю.М.
Розглянув справу
за позовом: Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України вул. Грушевського,8, м. Тернопіль.
до відповідача: Приватного підприємства „Охорона –Захід –Центр”, вул. Білецька, 4/43, м. Тернопіль.
За участю представників сторін
Позивача: Гафтко Н.Л. –головний спеціаліст
Відповідача: Мельник Ю.О. –представник
Суть справи: Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів України, вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль звернулося до господарського суду з позовом до Приватного підприємства „Охорона –Захід –Центр”, вул. Білецька, 4/43, м. Тернопіль про стягнення адміністративно-господарських санкцій на суму 2385 грн. 26 коп.
Відповідач у запереченнях на позовну заяву № 09 від 19.11.2007р. та його повноважний представник в судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що у 2006 році на підприємстві було створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, про що проінформовано Тернопільський міський центр зайнятості, однак жодного інваліда для працевлаштування не направлялось, тому просить суд в задоволенні позову відмовити.
В розпочатому судовому засіданні представникам сторін роз’яснено належні їм права та обов’язки, передбачені статтями 49,51,59, 130 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши представлені докази в їх сукупності, господарський суд встановив наступне:
У відповідності до ч. 1 статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пункт 4 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
У відповідності до статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів ( далі - Фонд), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.
Згідно пункту 9 цього ж Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.
Тернопільське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, відповідно до зазначеного Положення, є юридичною особою і на нього покладено контроль за додержанням підприємствами встановлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та здійснення контролю за своєчасним і повним надходженням до бюджету Фонду коштів від підприємств, які не забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, а також, встановлює порядок визначення нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів.
Згідно статті 19 даного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Стаття 20 Закону передбачає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, який було подано відповідачем до Тернопільського Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність працівників на ПП „Охорона –Захід –Центр”, вул. Білецька, 4/43, м. Тернопіль у звітному періоді склала 9 чоловік, відповідно норматив працюючих інвалідів становить 1 особа.
На підставі поданого звіту Фонд визначив, що в 2006 році на ПП „Охорона –Захід –Центр” повинно бути працевлаштований один інвалід, однак норматив відповідачем не виконано, а тому за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано адміністративно-господарські санкції в сумі 2311,11 грн. та за порушення строків їх сплати нараховано пеню в розмірі 74,15 грн., які просить стягнути з відповідача, посилаючись при цьому на ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
У відповідності до вимог статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 8 Закону України “Про зайнятість населення” встановлено, що громадяни України мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємств, установ, організацій і до іншого роботодавця або до державної служби зайнятості. Пунктами 5,10,11,12,13,14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак, працевлаштування останніх здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням їх побажань, стану здоров’я, здібностей і професійних навичок інваліда, висновків МСЕК.
Згідно Положення про робоче місце інваліда і Порядок працевлаштування інвалідів, робоче місце інваліда визначено як окреме місце або ділянка виробничої площі на підприємстві в установі, організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робочим місцем інваліда може бути і звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використане для працевлаштування інваліда. Даним Положенням передбачено, що центри зайнятості та відділення Фонду ведуть облік робочих місць для інвалідів, створюваних понад норматив ( п. 6), для чого підприємствам виділяється цільова позика (п. 7). Крім того, згідно даного Положення на місцеві органи соціального захисту населення в тому числі і Фонд покладено обов’язок виявляти інвалідів, які бажають працювати, щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які бажають працювати із зазначенням професій та спеціальностей, подають заявки на професійне навчання інвалідів (п. 11), а державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню інвалідів та направляє інвалідів на професійне навчання за рахунок коштів Фонду.
Відповідно до п.п.5,10,11,12,13,14 Положення „Про робоче місце і порядок працевлаштування інвалідів”, передбачено, що підприємства лише інформують центри зайнятості населення, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Отже, нормами чинного законодавства, яке регулює соціальний захист інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів тощо.
Відповідно до п.5,10-14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. за №314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю МСЕК., органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, при цьому підприємства зобов’язані інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць.
Відповідач в обґрунтування своїх заперечень за пред’явленим позовом, надав суду копії звітів про наявність вакансій за станом на 12.05.2006р. та станом на 09.06.2007р., посилаючись на той факт, що дані звітності свідчать про те, що відповідач інформував міський центр зайнятості про наявність вакансії для працевлаштування однієї особи на посаду «охоронця», стверджуючи, що на дану посаду міг бути працевлаштований інвалід. Господарський суд критично оцінює даний доказ, оскільки, у розділі «Додаткові вимоги»зворотнього боку форми №3-ПН «Звіту про наявність вакансій», зазначається окрема категорія громадян у рахунок броні, а також інваліди, пенсіонери, студенти, які потребуються на підприємство з метою працевлаштування, з даних звітностей не вбачається, що відповідач інформував Тернопільський міський центр зайнятості саме про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів на підприємство.
Тернопільський міський центр зайнятості листом № 08/1801 від 16.10.2007р. повідомив господарський суд, що з приватного підприємства „Охорона-Захід-Центр”, м.Тернопіль, вул.Білецька, 4/43 до Тернопільського міського центру зайнятості інформація про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів не надходила, відповідно інваліди у вищезгадане товариство міським центром зайнятості не направлялись.
Управління праці та соціальної політики Тернопільської міської ради листом № 121 від 16.10.2007р. повідомило господарський суд, що ПП „Охорона-Захід-Центр” в управління праці та соціальної політики Тернопільської міської ради з питань направлення на підприємство інвалідів не зверталося.
В обгрунтування своїх заперечень за пред’явленим позовом та на вимогу господарського суду відповідач не надав суду докази створення за власні кошти робочих місць для працевлаштування інвалідів у межах визначеного нормативу, у т.ч. відомості щодо звернення до відповідних органів з метою притягнення їх представників до участі в спеціальній комісії підприємства для атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів, матеріали атестації –при наявності; докази здійснення заходів щодо створення робочих місць (накази керівника про створення спеціальної комісії підприємства для атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві; матеріали атестації відповідних робочих місць, що включають, зокрема, атестаційний паспорт створеного робочого місця для працевлаштування інваліда, протоколи засідання комісії по атестації створеного робочого місця для працевлаштування інваліда на підприємстві; докази визначення видів виробництв, цехів та дільниць, де доцільно використовувати працю інвалідів; докази створення для інваліда умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; докази інформування державної служби зайнятості, місцевого органу соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (листування з відповідними органами); докази інформування державної служби зайнятості та місцевого органу соціального захисту населення про вільні робочі місця на вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів за 2006 рік.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Оцінка доказів на предмет встановлення їх належності та допустимості здійснюється господарським судом, що передбачено положеннями статей 70, 138 КАС України.
У відповідності до ст.71 п.6 Кодексу адміністративного судочинства України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Таким чином, дослідивши усі обставини справи у їх сукупності, господарський суд вважає позовні вимоги Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до статті п.4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1,17,49,51,59,70,130,138 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 8,18,19,20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, господарський суд
П О С Т А Н О В И В:
1.Адміністративний позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства „Охорона –Захід –Центр”, вул. Білецька, 4/43, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 33866424 на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 14032334 –2311 грн. 11 коп. адміністративно-господарських санкцій та 74 грн. 15 коп. пені.
Виконавчий лист видати за заявою Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України, вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль.
3. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, а протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження подати апеляційну скаргу.
Суддя А.М. Сидорук