У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

16 лютого 2011 року                                                    м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:     головуючого Буцяка З.І.

    суддів Ковальчук Н.М., Мельника Ю.М.

                 з участю секретаря судового засідання Сеньків Т.Б.,

                                  представника банку

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Рівненського міського суду від 16 лютого 2010 року у справі за позовом ВАТ «Державний ощадний банк України»до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості,   

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Рівненського міського суду від 16 лютого 2010 року позов ВАТ «Державний ощадний банк України»до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості задоволено. З позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2  на користь банку солідарно стягнено 807293,08 грн., з яких 650000 грн. заборгованості за кредитом, 129919,42 грн. процентів за користування кредитом, 15282,14 грн. та 12091,52 грн. пені за порушення термінів повернення основного кредиту та відсотків за користування ним. Крім того, з відповідачів на користь позивача солідарно стягнено 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи.

В поданій на рішення місцевого суду апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 посилалася на те, що суд не повідомив її належним чином про судові засідання у справі. На думку апелянта, в суду не було підстав викликати її в судове засідання через відповідне оголошення у пресі. Банк не повідомив їй про стан кредитної заборгованості та про свої вимоги щодо дострокового повернення кредиту у порядку, який установлений п. 7.3. кредитного договору сторін. Будь-яких листів з цього приводу від позивача вона не отримувала. Розмір стягнутої судом кредитної заборгованості в неї викликає сумнів. При його визначенні суд не дослідив первинних бухгалтерських документів.

Покликаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила апеляційний суд рішення місцевого суду скасувати й ухвалити у справі нове рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтями 10 і 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом установлено, що 12 січня 2008 року ОСОБА_1 уклала з ВАТ «Державний ощадний банк України»договір відновлюваної кредитної лінії № 9 на суму 650000 грн. під 15,7 % річних строком до 11 січня 2013 року під іпотеку приміщення належного їй офісу площею 51,2 кв. м на АДРЕСА_1. Поручителем ОСОБА_1 за цією угодою виступив відповідач ОСОБА_2  

Позичальник узяті на себе зобов’язання перед банком за укладеним кредитним договором порушила. Факт неналежного виконання кредитного зобов’язання у справі не оспорюється.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Укладеною сторонами угодою передбачено, що позичальник зобов’язаний достроково повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі, що визначені кредитним договором, у разі невиконання або неналежного виконання умов  цього договору.

Статтею 554 ЦК  України встановлено, що у разі  порушення  боржником  зобов'язання,  забезпеченого  порукою, боржник і поручитель відповідають перед  кредитором  як  солідарні боржники,  якщо  договором   поруки   не   встановлено   додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Тому за таких обставин суд першої інстанції прийшов до цілком правильного висновку про те, що позовні вимоги ВАТ «Державний ощадний банк України»до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Твердження апелянта про те, що банк не повідомив їй про стан кредитної заборгованості та про свої вимоги щодо дострокового повернення кредиту у порядку, встановленому п. 7.3. кредитного договору сторін, а також про те, що вона не отримувала листів від банку із цього приводу, не заслуговують на увагу, оскільки з матеріалів справи вбачається, що такі письмові вимоги-повідомлення банком направлялися не лише боржникові, а й його поручителю (а. с. 10-11). Крім того, з урахуванням фактичних обставин справи доводи апелянта із зазначеного приводу є явно непереконливими і, на думку колегії суддів, спрямовані на те, щоб відстрочити або унеможливити погашення допущеної кредитної заборгованості перед банком.

Доводи апеляційної скарги відповідачки про сумнівність розміру заборгованості за кредитним договором жодними доказами не підтверджені та спростовуються наявними матеріалами справи.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку в межах доводів поданої апеляційної скарги, колегія суддів достатніх підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої  апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, не вбачає.

Рішення місцевого суду поручителем ОСОБА_2 в апеляційному порядку не оскаржено.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Рівненського міського суду від 16 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: