Україна

В І Л Ь Н О Г І Р С Ь К И Й      М І С Ь К И Й     С У Д  Д Н І П Р О П Е Т Р О В С Ь К О Ї     О Б Л А С Т І

51700, м. Вільногірськ, вул. Жовтнева, 14-а, тел. (05653) 5-07-41

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

          02 лютого 2011 року                                                                                                           Справа № 2а-21/11/0407

                                            Вільногірський міський суд  Дніпропетровської області  в складі:

                                        головуючого судді                               Шаповала Г.І.,

                                        при секретарі                                          Кудіній Н.І.

                                        з участю:

                                        представника відповідача                    Дикобаєвої Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вільногірську, Дніпропетровської області,  адміністративну справу  за позовом  ОСОБА_2   до Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську, Дніпропетровської області,  про  зобов’язання здійснити  перерахунок  пенсії  потерпілому  від  аварії на Чорнобильській АЕС,

У С Т А Н О В И В:

27.10.2010 року  позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому прохає:

-  поновити 6-ти місячний строк на звернення з цим позовом до суду;

- визнати  неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України (УПФУ) в м. Вільногірську, Дніпропетровській області,  перерахувати та виплатити позивачеві пенсії та додаткової пенсії, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії та інваліду 2-ї групи, з 05.04.2001 року до цього часу, і в подальшому, відповідно до вимог ст. 50, п.4 ст. 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у 8-ми кратному розмірі мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75-ти % мінімальної пенсії за віком;

- зобов’язати відповідача  перерахувати та виплатити позивачеві пенсію та додаткову пенсію, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії та інваліду 2-ї групи, з 05.04.2001 року до цього часу, і в подальшому, відповідно до вимог ст. 50, п.4 ст. 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у 8-ми кратному розмірі мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75-ти % мінімальної пенсії за віком.

          05.11.2011 року позивач керуючись ст. 51 КАС України, надав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить:

-  розглядати цей позов замість попереднього;

- поновити строк звернення до суду з цим позовом;

- визнати неправомірним переведення  його на пенсію за віком з 02.01.20004 року до теперішнього часу;

- визнати неправомірною відмову відповідача в переведенні його на пенсію як учасника ліквідації наслідків  аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії та інваліда 2-ї групи;

- визнати його право на отримання пенсії та додаткової пенсії як учасника ліквідації  наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї  категорії та інваліда 2-ї групи та  зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України  в м. Вільногірську перевести  його на пенсію як учасника  ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії та інваліда 2-ї групи, перерахувати та виплатити йому пенсію та додаткову пенсію як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії та інваліду 2-ї групи з 01.01.2005 року до цього часу, і в подальшому, відповідно до вимог ст.50, п.4 ст. 54 Закону України «Про статус  та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у 8-ми кратному розмірі мінімальних пенсій за віком та  додатковою пенсією в розмірі 75-ти % мінімальної пенсії за віком, з урахуванням здійснених виплат пенсії  за віком.

          В обґрунтування позову зазначено, що позивач є ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії, в зв’язку з чим з 15.04.1993 року отримав статус інваліда 2-ї групи,  безстроково. В Зв’язку з цим 05.04.2001 року йому було призначено пенсію по інвалідності , яка призначена та виплачується відповідачем.

При визначенні розміру пенсії відповідач керувався Постановами КМ України від 30.05.1997 р. № 523, від 03.01.2002 р. № 1, від 13.07.2004 р. № 894 та Законами України «Про державний бюджет України»на відповідний рік. Так як, розрахункові вихідні дані зазначені в цих нормативних документах були значно нижчими від розрахункових даних для осіб, які отримують пенсію на загальних підставах, то по рекомендації працівників відповідача, будучи введеним в оману, позивач написав заяву про призначення йому пенсії на загальних підставах, за віком, бо в цьому  випадку розмір пенсії був вищим, чим розмір пенсії для чорнобильців, який вирахували працівники відповідача. З 02.01.2004 року позивачу було призначено пенсію за віком.

В подальшому позивач узнав, що відповідач невірно нараховував пенсії для чорнобильців, керуючись  нормативними актами Уряду України, а не Законом. Тому 29.10.2010 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про переведення його на отримання пенсії як ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії, інваліда 2-ї групи, але відповідач  листом від 02.11.2010 року № 4859/07-35 залишив її без задоволення.

Згідно п.4 ст. 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції Закону № 3285=ХІІ від 17.06.1993 року, в усіх випадках розміри пенсій інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по 2-й групі інвалідності -  8 мінімальних пенсій за віком.

Згідно ст. 50 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлено, що особам, які віднесені до категорії 1 призначається додаткова пенсія за шкоду, причинену здоров’ю в розмірі: по 2-й групі інвалідності –75-ти відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно п.1  ст. 28  ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок –20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Згідно ст. 67 ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 05.10.2006 року № 321-V, в разі збільшення прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, збільшується розмір пенсії, встановлений згідно ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду завдану здоров’ю, особам віднесеним до категорій 1,2,3,4. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового прожиткового мінімуму.

Згідно ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік», розмір прожиткового мінімуму становить –з 01.01.2008 року по 31.03.2008 року  - 470 грн., з 01.04.08 по 30.06.2008 року –481 грн., з 01.07.08 року по 30.09.2008 року  - 482 грн.,  з 01.10.2008 –498 грн.

Аналогічні обставини мали місце і раніше і в 2009 році і на цей рік.                                                                      Мінімальний розмір пенсії за віком та мінімальний розмір прожиткового мінімуму  для непрацездатних громадян є однаковим.                                                                                                                                  Таким чином відповідно  до вищевказаних норм законодавства розмір пенсії позивача повинен складати, наприклад: за січень 2008 року –470 грн.х8=3760 грн.

Розмір додаткової пенсії: 470 х 75% мінімальної пенсії за віком = 352,50 грн., всього розмір пенсії повинен в січні 2008 року складати 3760+352,60 грн.=4112,50 грн.

Позивачу ж відповідачем згідно його відповіді нараховано пенсію в розмірі 1804,42 грн.

Різниця тільки за січень 2008 року між визначеним Законом розміром та нарахованим відповідачем складає 4112,50 грн. –1804,42 грн. = 2308,08.

Позивач вважає, що  дії відповідача по відмові йому в перерахунку пенсії з 01.01.2005 року до цього часу  є неправомірними.                                                                                                                                  На цей час в ст. 50,54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»внесені зміни, які фактично звузили та обмежили  права позивача, оскільки після внесення змін в цей Закон, розмір пенсій та доплат до пенсії значною мірою зменшився. Така зміна Закону є  порушенням ч.3 ст. 22 Конституції України, згідно якої не допускається  внесення змін до чинних законів, які звужують зміст або обсяг існуючих прав та свобод.

Згідно  ст. 16 Конституції України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов’язком держави.  Відповідно до ст.8  Конституції України, її норми є нормами прямої дії. В Україні визначається та діє принцип верховенства права. Таким чином прийнятий будь-який закон з порушенням принципу встановленого ч.3 ст. 22 Конституції України не повинен застосовуватись, а повинен застосовуватись Закон в його первісній редакції. Для цього не є обов’язковим наявність рішення Конституційного Суду України стосовно того, чи суперечить цей Закон нормам Конституції України.

Згідно п.2 постанови Пленуму ВСУ від  01.11.96 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», передбачається, що суди, при розгляді конкретних справ, повинні оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового  акту з точки зору його відповідності Конституції України, і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

          Крім того, в рішеннях Конституційного Суду України (від 06.07.1999 р. № 8-рп/99, від 20.03.02 р. № 5-рп/2002, від 17.03.04. № 7 –рп/2004, від 01.12.04 р. № 20-рп/2004, від 09.07.07. р. № 6 –рп/2007, від 22.05.08 р. № 10-рп/2008 р.). неодноразово вказувалося на те, що пільги, компенсації та гарантії є видом соціальної допомоги та складовою частиною конституційного права на достатній  життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін в діючі закони, згідно ст. 22 Конституції України, не допускається.

Зважуючи на ту обставину, що написання позивачем заяви про переведення на пенсію на загальних підставах мало місце виключно в зв’язку з неправомірними діями працівників відповідача, які невірно застосували законодавство України, чим ввели його в оману, він вважає, що його право на отримання пенсії як ліквідатора наслідків  аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інваліда 2-ї групи, підлягає поновленню з дня отримання права на цю пенсію.

Законом України № 2505-ІV «Про внесення змін до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2005 рік»від 25.03.2005 року, затверджено прожитковий мінімум для непрацездатних осіб на 2005 рік у розмірі –332 грн., позивач прохає зобов’язати відповідача зробити перерахунок пенсії з 01.01.2005 року.

Позивач раніше звертався з аналогічним позовом в порядку цивільного судочинства, але з 09.09.2010 року зазначені спори повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а тому встановлений КАСУ 6-ти місячний строк на звернення до суду є пропущеним з поважних причин. Крім того позивач повністю довіряв відповідачу, як органу держави і не допускав думки про те, що відповідач здійснює неправомірні дії з цього питання, позивач є людиною похилого віку, часто хворіє, в зв’язку з чим постійно лікується, тому не мав можливості перевірити правомірність дій відповідача, та і підстав сумніватися в правильності дій державної установи у нього не було.

Позивач та його представник в судове засідання не з’явилися, але надали заяви по розгляд справи за їх відсутності, де зазначили, що позовні вимоги підтримують.

          Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала та підтримала письмові заперечення на позов, згідно яких зазначено, що  призначення, розрахунок та перерахунки пенсії  позивачу були проведені відповідно до чинного законодавства. . Із заперечень витікає, що ОСОБА_2 з 18.12.1992 року призначена пенсія за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З 05.04.2001 р. ОСОБА_2 переведено на пенсію по інвалідності 2 гр. відповідно до ст. 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З 02.01.2004 року відповідно до наданих документів –заяви, довідки про зарплату, ОСОБА_2 було переведено на пенсію за віком. З 04.01.2006 року згідно заяви ОСОБА_2 його було переведено на пенсію по інвалідності відповідно до ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З 18.11.2008 року ОСОБА_2 відповідно до наданих документів –заяви, довідки про зарплату, переведено на пенсію за віком відповідно до  ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Станом на 29.10.2010 року ОСОБА_2 отримує пенсію за віком згідно ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».  Згідно ст. 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зі змінами внесеними  п.28 розділу ІІ ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», мінімальний  розмір пенсії для інвалідів 2-ї групи не може бути меншим 200% прожиткового мінімуму, що складає з 01.10.2008 р. –996 грн. (498х200%), а щомісячна  додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 15% від прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, тобто 99.60 ( 498х15%). Відповідач посилається на п.1 ст. 10 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно якого особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника) призначається один із цих видів пенсії за її вибором, та наголошує на тому,  що ОСОБА_2 особисто звертався до управління Пенсійного Фонду України в м. Вільногірську з заявою про переведення на пенсію за віком з 02.01.2004 року.

Перевіривши доводи позивача та відповідача, суд дійшов висновку про задоволення позову частково з наступних підстав.

Ухвалою Вільногірського міського суду, Дніпропетровської області,  від 29.10.2010 року позивачу було поновлено строк звернення до суду з даним позовом..

Позивач має статус громадянина, постраждалого   від наслідків  Чорнобильської катастрофи,  1-ої категорії (посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_2 від 10.09.2000 р. з вкладкою № НОМЕР_3  від 27.05.2000 р., видані Дніпропетровською обласною державною адміністрацією ).

Згідно довідки МСЕК серії ДНА-01 № 241202 від  24.04.2001 року він є інвалідом 2 групи безстроково.

З 17.11.2008 року позивач як інвалід 2 групи  має право на отримання державної та додаткової пенсії на підставі Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796 –Х11 від 28.02.1991 року  (далі ЗУ  № 796), в зв’язку з чим він в цей день і звертався до відповідача з письмовою заявою про переведення його на цей вид пенсії.

Проте, підстав  для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним переведення  позивача на пенсію за віком з 02.01.2004 року та перерахунку і виплати пенсії відповідно до ЗУ № 796  з цієї дати  –немає. Суд не приймає доводів позивача, що він був введений в оману відповідачем 02.01.04 р., оскільки ніяких доказів, в тому числі письмових заяв, щодо незгоди його з діями відповідача до 17.11.2008 року позивач не представив.  Тільки 17.11.2008 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про переведення його на пенсію відповідно до  Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Відповідно до ст.49  ЗУ № 796 пенсії  особам, віднесеним  до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді:  а) державної пенсії ;    б) додаткової пенсії  за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно частини четвертої ст. 54 ЗУ № 796 розмір державної пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, зокрема, по  2-й групі інвалідності, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком, а згідно ст.  50  того ж закону, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам віднесеним до категорії 1, зокрема, інвалідам 2-ї групи, призначається у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини третьої статті 67 ЗУ № 796, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1,2,3,4 категорій.

Згідно  ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Оскільки  поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як правове визначення застосовується  в дії відповідача під час визначення та призначення пенсій громадянам, то суд вважає, що це визначення слід застосовувати і до обрахування інших пенсій чи доплат, призначення яких   пов'язане  саме з розміром  мінімальної пенсії за  віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною першою статті 28 зазначеного закону. Тому положення ч.3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даного поняття - мінімального розміру пенсії за віком для нарахування пенсії згідно ЗУ № 796.

Згідно ст. 58  ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»,  прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність, установлений у розмірах:  з 1 січня –470 грн.,  з 1 квітня - 481 грн., з 1 липня –482 грн., з 1 жовтня - 498 грн.

Згідно ст. 54  ЗУ «Про державний бюджет України на 2009 рік»,   встановлено прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься  до основних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року, тобто мінімальна пенсія за віком у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, з 1 січня по 31 жовтня 2009 року становила 498 грн.

Згідно  ст. 1 ЗУ «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати»від 20.10.2009 року № 1646-УІ, з 1 листопада 2009 року прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність, встановлено в сумі 573 грн.,  в 2010 році:  з 1 січня - 695 грн., з 1 квітня -706 грн., з 1 липня - 709 грн., з 1 жовтня -  723 грн., з 1 грудня –734 грн.  

Згідно ст. 21  ЗУ «Про державний бюджет України на 2011 рік»,   встановлено прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність,  на 2011 рік: з 01січня  –750 грн., з 01 квітня –764 грн., з 01 жовтня –784 грн.,  з 01 грудня –800 грн.

          Згідно п.1 ст. 10 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»,  особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника) призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 85 ЗУ «Про пенсійне забезпечення»(з наступними змінами та доповненнями), виплата пенсій проводиться за поточний місяць загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.

Згідно ч. 2 ст. 87 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», сума пенсії, не одержана своєчасно з вини органу, що призначає або сплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, позивачеві, як інваліду 2 групи, як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії, розмір державної та додаткової пенсії повинен розраховуватися, виходячи із наведених розмірів.  

Фактично, при нарахуванні позивачеві пенсії за віком,  відповідач використав інші розрахункові дані, встановлені постановами КМУ, які не відповідають вимогам статей 49, 50, 54,67 ЗУ  № 796, що призвело до нарахування пенсії в значно меншому розмірі, ніж встановлено Законом. Коли позивачу стало відомо про порушення його прав, він звернувся спочатку 17.11.2008 р. потім 29.10.2010 року до відповідача з проханням перевести його на пенсію відповідно до ЗУ № 796. Після отримання відмови в цьому, позивач звернувся з позовом до відповідача в суд.

Згідно розрахунку пенсії для ОСОБА_2, наведеного в запереченнях та довідках відповідача, відповідач  застосовує вихідні дані для розрахунків пенсії всупереч вимогам  ст.ст. 50, 54 ЗУ № 796.   Позиція відповідача ґрунтується виключно на постановах Кабінету Міністрів Украйни та неконституційних нормах права..

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно ст.  8 Конституції України, в Україні визнається  і  діє  принцип  верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції  України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення  до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та  законами України.

Згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і  громадянина,  закріплені
цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не  можуть  бути скасовані. При прийнятті нових  законів  або  внесенні  змін  до  чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав  і свобод.

Згідно ст. 46 Конституції України,  громадяни мають право  на  соціальний  захист,  що включає право на забезпечення їх  у  разі  повної,  часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,  безробіття з незалежних від них обставин, а  також  у  старості  та  в  інших випадках, передбачених законом.  Це  право   гарантується    загальнообов'язковим    державним соціальним страхуванням за  рахунок  страхових  внесків  громадян, підприємств, установ і організацій, а  також  бюджетних  та  інших джерел  соціального  забезпечення;  створенням  мережі  державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії,  інші  види  соціальних  виплат  та  допомоги,  що  є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя,  не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім цього, відповідно до статті 71 Закону № 796 чітко встановлено, що дія положень цього Закону не може зупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Однак, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007р. № 107-У1 ( надалі Закон № 107) були внесені зміни, в тому числі й до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( пункт 28 розділу 11). При цьому частиною 3 статті 54 та стаття 50 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( в редакції Закону № 107) було встановлено  нижчі розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, а також розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у процентному відношенні до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України (КСУ) від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнані неконституційними положення пункту 28 розділу 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими з 1 січня 2008 року були внесені зміни до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема, і до статей 50, 54, тобто дія цих статей була поновлена в їх первісній редакції. Конституційний Суд України дійшов висновку, що Законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У пункті 6 рішення КСУ зазначено, що рішення у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку із правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними.

Враховуючи вищенаведене, при розгляді і вирішенні даного спору суд застосовує норми Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, які були чинними до внесення змін Законом № 107. При цьому  дія  ЗУ № 796 більше не припинялася і не змінювалася  до часу розгляду  даної справи в суді.

Конституційний Суд України неодноразово (зокрема, рішення від 11.10.2005р.№ 8-рп/2005, від 09.07.2007р. № 6-рп/2007, від 22.05.2008р. № 10-рп/2008, від 27.11.2008р. № 26-рп/2008 ) розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Право на пенсійне забезпечення, передбачене статтями 1, 3, ч.2 ст.6, статтею 8, ч.2 ст.19, статтями 22, 23, ч.1 ст.24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства в Україні.

Згідно висновку Європейського Суду  з прав людини  у рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України»,  зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Згідно ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.  

За приписами ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно вимог ч.2 ст.11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Приймаючи рішення по-суті спору,   суд дійшов висновку, що в  період з 15.04.1993 по цей час позивач мав право отримувати пенсію відповідно до вимог ст. 50, п.4 ст. 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте, він добровільно надав заяву до відповідача 02.01.2004 року про переведення його на пенсію за віком, яку йому і було призначено та проводилася виплата до до цього часу. Разом з тим, відповідач незаконно відмовив позивачеві на його заяву від  17.11.2008 року в переведенні на пенсію, яка призначається у відповідності до ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та в здійсненні її перерахунку.

Суд дійшов висновку, що відповідач, не діяв у відповідності до Конституції України та  законів, які регулюють правовідносини з  питань призначення та виплати  пенсії  позивачу, як  учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС) 1-ї категорії та інваліду 2-ї групи, не забезпечив в установленому законами порядку здійснення права позивача на отримання зазначеного виду  пенсії та у відповідному розмірі, відповідач керувався  правовими нормами, які суперечили вимогам Конституції України,  та  не діяв у відповідності до  вимог, передбачених  ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та міжнародного законодавства, всі заперечення відповідача проти позову  не ґрунтуються на діючому законодавстві та нормах Конституції України.

Враховуючи невідповідність дій відповідача вимогам законів та Конституції України, з метою захисту прав позивача від порушень з боку відповідача, суд дійшов висновку про необхідність захисту цих прав шляхом  визнання неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України (УПФУ) в м. Вільногірську, Дніпропетровській області,  код ЕДРПОУ 21923924, здійснити призначення, перерахунок та виплату  ОСОБА_2,  пенсіонеру, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС) 1-ї категорії та інваліду 2-ї групи безстроково,   з 17.11.2008 року   відповідно до вимог ст. 50, п.4 ст. 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(в його первісній редакції),  ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»пенсії - у 8-ми кратному розмірі мінімальних пенсій за віком, установлених на час виплати,  та додаткової пенсії  - у розмірі 75-ти % мінімальної пенсії за віком, установленої на час виплати; шляхом визнання  за ОСОБА_2  права на отримання зазначеної  пенсії та додаткової пенсії, як учасником та потерпілим ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС  1-ї категорії  та інвалідом 2-ї групи, та шляхом зобов’язання відповідача  перерахувати та виплатити йому, як учаснику та потерпілому  ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС  1-ї категорії та інваліду 2-ї групи, з 17.11.2008 року по 31.01.2011 року, включно, відповідно до вимог ст. 50, п.4 ст. 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(в його первісній редакції),  ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», пенсію - у 8-ми кратному розмірі мінімальних пенсій за віком, установлених на час виплати,  та  додаткову пенсію -  у розмірі 75-ти % мінімальної пенсії за віком, установленої на час виплати, з врахуванням фактично отриманої пенсії за цей період.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, оскільки правових підстав зобов’язувати відповідача здійснювати перерахунки пенсії на майбутнє немає,  відповідач повинен діяти згідно діючого законодавства, та згідно вибору позивача стосовно того, яку пенсію він бажає отримувати; підстав для перерахунку пенсії з 01.01.2005 року немає, оскільки позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про переведення його на пенсію осіб, що постраждали від катастрофи  на ЧАЕС, тільки 17.11.2008 року, до цього часу він був згодний з діями відповідача, про що свідчить відсутність з його боку будь-яких письмових заперечень  проти дій відповідача.

Відповідно до п.8 ч.6 ст. 183-2, та  п.1 ч.1 ст.256 КАС України, постанова в частині здійснення перерахунку та виплати пенсії позивачеві в межах одного місяця  –підлягає негайному виконанню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується ст. 94 КАС України, відповідно до якої судові витрати в виді судового збору  - 03.40 грн.  слід  покласти за рахунок   державного бюджету України, оскільки позивач  звільнений від сплати судового збору згідно закону і судовий збір не сплачував, про інші витрати документальне підтвердження  відсутнє.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-15,86,87,94,158-163,167, 183-2, 185,186,254,255, 256 ч.1 п.1   КАС України,  суд

                                                             П О С Т А Н О В И В:   

Позов задовольнити частково.   

Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України (УПФУ) в м. Вільногірську, Дніпропетровській області,  код ЕДРПОУ 21923924, здійснити призначення, перерахунок та виплату  ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., уродженцю с. Калинівка, Криничанського району, Дніпропетровської області, який мешкає по АДРЕСА_1, в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, і/к № НОМЕР_1,  пенсіонеру, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС) 1-ї категорії та інваліду 2-ї групи безстроково,   з 17.11.2008 року   відповідно до вимог ст. 50, п.4 ст. 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(в його первісній редакції),  ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»пенсії - у 8-ми кратному розмірі мінімальних пенсій за віком, установлених на час виплати,  та додаткової пенсії  - у розмірі 75-ти % мінімальної пенсії за віком, установленої на час виплати.

Визнати за ОСОБА_2  право на отримання зазначеної  пенсії та додаткової пенсії, як учасником та потерпілим ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС  1-ї категорії  та інвалідом 2-ї групи, та зобов’язати відповідача  перерахувати та виплатити йому, як учаснику та потерпілому  ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС  1-ї категорії та інваліду 2-ї групи, з 17.11.2008 року по 31.01.2011 року, включно, відповідно до вимог ст. 50, п.4 ст. 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(в його первісній редакції),  ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», пенсію - у 8-ми кратному розмірі мінімальних пенсій за віком, установлених на час виплати,  та  додаткову пенсію -  у розмірі 75-ти % мінімальної пенсії за віком, установленої на час виплати, з врахуванням фактично отриманої пенсії за цей період.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Зобов’язати відповідача виконати постанову негайно в частині здійснення перерахунку та виплати підвищення до  пенсії позивачеві в межах одного місяця.

Судові витрати у справі в виді судового збору –03.40 грн. покласти  за рахунок державного бюджету України.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо постанову було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти  днів з дня отримання копії  постанови.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії ухвали суду безпосередньо в суді, то 10 денний строк на апеляційне оскарження ухвали суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії  постанови суду.

Копію постанови  протягом двох днів з часу виготовлення його в повному обсязі надіслати  рекомендованим листом з повідомленням про вручення позивачу.

          Головуючий суддя                                               Шаповал Г.І.