КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 22.02.2011                                                                                           № 35/390

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Яковлева  М.Л.

 суддів:            Жук  Г.А.

          Тарасенко К.В.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 згідно протоколу судового засідання від 22.02.2011 року по справі № 35/390 (в матеріалах справи)

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова ініціатива"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 20.12.2010

 у справі № 35/390 (Літвінова М.Є. .....)

 за позовом                               Фізична особа - підприємець ОСОБА_3

 до                                                   Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова ініціатива"

 про                                                   стягнення 1308169,23 грн.

 за зустрічним позовом  публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», м. Київ

до                         фізичної особи – підприємця ОСОБА_3,

                            м. Луцьк, Волинська область

про                       визнання припиненим правовідношення та припинення зобов’язання за

                             договором

ВСТАНОВИВ:

 На розгляд господарського суду міста Києва  передані позовні вимоги фізичної особи підприємця ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості, що виникла у зв’язку з порушенням умов договору найму (оренди) від 14.02.2008 року, в розмірі 1 308 169,23 грн., з яких 1 111 183,10 грн. – сума основного боргу за період з листопада 2008 року по липень 2010 року, 176 986,06 грн. пені та 20 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

В процесі розгляду справи місцевим господарським судом відповідачем за первісним позовом, ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», було подано зустрічну позовну заяву до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про визнання припиненими правовідношення з найму (оренди) між позивачем та відповідачем, визнання припиненими зобов’язання  за договором найму (оренди), укладеного 14.02.2008 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.12.2010 року (підписаного  30.12.2010 року) первісний позов задоволено частково: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 1 111 183,17 грн. заборгованості, 81 338,60 грн. пені та судових витрат; в задоволенні зустрічного позову  відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач за первісним позовом, публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», м. Київ, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити частково в сумі орендної плати 143 253,68 грн. за період з 01.11.2008 по 04.02.2009 року та задовольнити зустрічний позов.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції  неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.  

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2011 року по справі № 35/390 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 22.02.2011 року.

Представник позивача за первісним позовом проти вимог апеляційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення господарського  суду міста Києва від 20.12.2010 року по справі №  35/390 – частковому скасуванню.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України  договором є  домовленість  двох або  більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір  є  двостороннім,  якщо  правами  та   обов’язками наділені обидві сторони договору.

Як вбачається з матеріалів справи,  між сторонами, фізичною особою підприємцем ОСОБА_3, з однієї сторони (наймодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «Фінансова ініціатива», з другої сторони (наймач) 14 лютого 2008 року будо укладено договір найму (оренди), за яким наймодавець зобов’язується передати наймачу, а наймач, в свою чергу,  прийняти  у тимчасове платне користування офіс (приміщення № 17-18) загальною площею 135,3 кв. м. (а саме приміщення з 1 по 7), яке знаходиться за адресою: Волинська область, м Луцьк, проспект Перемоги, будинок, 5 на строк та згідно умов даного договору. Умовами договору сторони передбачили, що приміщення передається в найм (оренду) з метою використання його для розміщення відділення банку (п. 1.5. договору). Договір  найму (оренди) від 14.02.2008 року укладений строком на 5 років, а відтак відповідно до ст. ст. 793-794 Цивільного кодексу України  нотаріально-посвідчений  приватним нотаріусом та внесений до Державного реєстру правочинів, що підтверджується витягом з Державного реєстру витягів (т. 1 а.с. 14).

Приміщення, яке є предметом договору найму від 14.02.2008 року, належить наймодавцю на праві власності на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.08.2007 року, справа № 2-5256/07, зареєстрованого КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» в електронному реєстрі прав власності  на нерухоме майно за реєстраційним номером 20392530, номер запису в книзі 10 – згідно витягу про реєстрацію права власності № 16039551 від 24.09.2007 року (серія ССІ № 130921) (п. 1.3. договору).

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

На виконання умов договору 14.02.2008 року позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, проспект Перемоги, буд. 5 загальною площею 135,3 кв.м, про що був підписаний сторонами акт прийому-передачі (т. 1 а.с. 15). В акті також зазначено, що   приміщення, яке здається в оренду, знаходиться в задовільному стані.

Відповідно до п. 4.1 договору найму, плата за користування включає в себе плату за приміщення та плату за землю, здійснюється у національній валюті України у розмірі 34 846,52 грн. за один місяць на момент підписання цього договору і не може бути меншою суми еквівалентної 6 900,30 доларів США  на місяць по курсу НБУ на день сплати. При цьому вартість одного квадратного метра  складає 257,55 грн., що по курсу НБУ на дату платежу не може бути менше суми еквівалентної 51,00 долар США.

Плата за користування сплачується наймачем не пізніше 10-го числа поточного місяця найму  (оренди)  шляхом перерахування суми, визначеної відповідно до п. 4.1. договору оренди на поточний рахунок наймодавця на підставі рахунку, наданого наймодавцем.

Пунктом 4.3 договору сторони передбачили, що наймодавець до першого робочого дня кожного місяця зобов’язаний надавати наймачу акт наданих послуг за фактичний найм (оренду) приміщення в попередньому місяці.

Плата за користування нараховується з дня підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення в найм до дня повернення приміщення наймодавцю по відповідному акту прийому-передачі, відповідно до п.п. 3.1, 3.3 договору (п.п. 4.3.1 договору).

У зв’язку із фінансовим навантаженням та уникненням конфліктних ситуацій, відповідач за первісним позовом 03.11.2008 року звернувся до позивача з листом за вих. № 1866 від 03.11.2008 року з проханням зменшити розмір орендної плати. Однак, позивач не відреагував на вказаний лист, хоча до матеріалів справи долучено докази відправлення листа позивачу за первісним позовом (т. 2 а.с. 193-194).  В подальшому, відповідачем за первісним позовом на адресу позивача було направлено лист від 30.12.2008 року № 2257 (докази відправки долучені до матеріалів справи (т. 1 а.с. 140-141, т. 2 а.с. 191-192), відповідно до якого відповідач попереджає про одностороннє розірвання договору оренди та пропонує позивачу узгодити дату підписання договору про розірвання за взаємною угодою сторін.

Проте, як правильно встановлено місцевим господарським судом, позивач не відреагував на дане звернення відповідача.

Однак, колегія апеляційного господарського суду не погоджується з висновком місцевого суду, що відповідачем не подано належних доказів на підтвердження того, що зазначені вище листи були відправлені позивачу за первісним позовом, тому що на списку про відправку рекомендованих листів не можливо дійти висновку про направлення позивачу листів, так як відсутні відмітки відповідного поштового відділення.

З матеріалів справи, а саме зі списку на відправку рекомендованих листів від 31.12.2008 року, вбачається, що лист був відправлений ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 та в правому нижньому кутку стоїть поштовий штамп із зазначенням фактичної дати відправки, однак із-за невдалої копії,  дата відправлення не проглядається, а судом першої інстанції, в порушення прав відповідача за первісним позовом, не було витребувано оригіналу списку для огляду та відповідної копії для залучення до матеріалів справи. В зв’язку з чим, відповідач, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, надав копію списку до суду апеляційної інстанції, з якої вбачається, що повідомлення було фактично відправлено 05.01.2009 року (т. 2 а.с. 191-192).

Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що дане повідомлення було відправлене рекомендованим листом та відповідачу з відміткою поштового відділення про невручення  кореспонденції з якихось підстав не повертався, а відтак у відповідача  були всі переконання, що позивачем лист-повідомлення про припинення договору отримано належним чином.

Більш того, позивач не повідомляла орендаря про зміну місцезнаходження, а тому лист-повідомлення їй було відправлено за адресою, зазначеною в договорі.

Відповідно до п. 5.1 дія даного договору може бути припинена у разі:

-          закінчення строку дії даного договору;

-          у випадку зруйнування приміщення

-          за взаємною згодою сторін  в односторонньому порядку наймачем, за умови письмового повідомлення наймодавця не менше ніж за 90 календарних днів до передбачуваної дати припинення даного договору.

Відповідно до п. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України та ст. 188 Господарського кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні, що і було зроблено відповідачем за первісним позовом.

Твердження суду першої інстанції, що відповідачем за первісним позовом не подано доказів відправки листа-повідомлення є безпідставним.

Таким чином, враховуючи , що відповідачем за первісним позов було використано право  дострокового розірвання договору шляхом надіслання листа-повідомлення  не менш як за 90 днів до передбачуваної дати припинення даного договору, колегія апеляційного суду вважає, що датою припинення договору є 07.04.2009 року (з врахуванням поштового перебігу листа-повідомлення).

Згідно положення Постанови Правління НБУ № 413 від 04.12.2008 року «Про окремі питання діяльності банків», було зобов’язано банки  ужити всіх заходів щодо скорочення адміністративних витрат не менше ніж на 10 відсотків  та спрямовано банки на зменшення їх витрат та видатків з метою забезпечення їх ліквідності.

Крім того, на доказ того, що приміщення не могло бути використано відповідно до його призначення та на виконання  зазначеної вище Постанови НБУ, відповідач за первісним позовом подає Протокол засідання спостережної ради № 28 ТОВ КБ «Фінансова ініціатива» від 22.12.2008 року, з якого вбачається, що діяльність Луцького відділення № 1 ТОВ КБ «Фінансова ініціатива» призупинена.

Відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банк зобов’язаний повідомити Національний банк України про припинення філії або представництва у триденний термін після прийняття даного рішення.

Датою внесення інформації про відкриття філії/відділення/представництва, внесення змін щодо їх діяльності чи припинення їх діяльності до Державного реєстру банків є дата отримання відповідного повідомлення банку територіальним управління Національного банку за місцезнаходженням банку, що і було зроблено відповідачем за первісним позовом листом № 87 від 24.12.2008 року. Таким чином, Луцьке відділення                              № 1 ТОВ КБ «Фінансова ініціатива», що знаходиться за адресою м. Луцьк, проспект Перемоги 5, припинило свою діяльністю в грудні місяці 2008 року.

На доказ того, що відповідач мав намір припинити договір в односторонньому порядку, останнім надано акт виконаних робіт від 21.01.2009 року, що підтверджують  виконання робіт по демонтажу та вивезенню банківського обладнання, комп’ютерної техніки, комунікаційних засобів, чим було забезпечено Луцьке відділення № 1 за адресою: м. Луцьк, проспект Перемоги, 5, тобто за місцезнаходженням орендованого приміщення, у відповідності до вимог п. 10.4. Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філії, представництв, відділень, затвердженого Постановою правління НБУ України від 31.08.2001 року № 375. На підтвердження припинення фактичного користування орендованим приміщенням, відповідач надає копію калькуляції виконаних робіт та платіжне доручення № 726 від 28.01.2008 року, що підтверджують фактичне звільнення приміщення (т. 1 а.с. 160 – 162).

 Відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використано ним через обставини, за які він не відповідає.

Після закінчення терміну дії даного договору, або у випадку його  дострокового розірвання, приміщення повертається наймодавцю протягом 5-ти робочих днів за відповідним актом прийому-передачі з урахуванням нормального (природного) зносу (п. 3.3. договору).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем за первісним позовом направлялися на адресу позивача лист та в додаток до нього акт приймання-передачі, однак позивачем ніяк не це не відредаговано. Крім того, відповідачем  за первісним позовом надано пояснення, що позивач ухиляється від підписання акту приймання-передачі і до сьогодні.

До одного з обов’язків наймодавця п.п. 7.1.10 договору включено обов’язок наймодавця прийняти від наймача  приміщення по акту прийому-передачі, у разі припинення або дострокового розірвання договору оренди.

Таким чином, орендна плата може нараховуватися орендодавцем, сплачуватися орендарем чи стягуватися в судовому порядку виключно за період дії договору до моменту його припинення, тобто в межах чинного договору. Плата за користування за неповний місяць найму (оренди) сплачується наймачем пропорційно кількості днів у відповідному місяці (п. 4.3.2 догвоору).

Внаслідок звільнення орендарем 21.01.2009 року орендованого приміщення, правові підстави для стягнення сум орендної плати та штрафних санкцій нарахованих за період після, як вважає колегія апеляційного суду, закінчення 90 днів з моменту письмового повідомлення наймачем наймодавця (з урахуванням поштового перебігу листа-повідомлення), на підставі чого договір оренди вважається припиненим.

Відтак, колегія апеляційного суду вважає, що сума орендної плати, що підлягає до стягнення на користь позивача за первісним позовом за період з 01.11.2008 року по 09.04.2009 року є  257 867,66 грн.

Відповідно ч. 1 ст. 219 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах та в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Сторони передбачили, що плата за користування сплачується наймачем не пізніше 10-го числа поточного місяця найму (оренди) шляхом перерахування суми, визначеної відповідно до п. 4.1. договору (п. 4.2. договору).

Згідно п. 10.3 договору оренди, за несплату орендних платежів у повному обсязі й у визначений термін, наймач сплачує наймодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми орендного платежу за кожний день прострочення.

При дослідженні поданого позивачем розрахунку пені, колегією суддів апеляційної інстанції виявлено, що позивач здійснив розрахунок пені по заборгованості за період більший, ніж 6 місяців, що є порушенням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. За перерахунком суду та врахуванням зменшення до стягнення суми основного боргу по орендній платі, з відповідача за первісним позовом підлягає сплаті сума пені в розмірі 30 007,08 грн.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що первісний позов підлягає задоволенню частково, а саме в частині стягнення суми основного боргу в розмірі  257 867,66 грн., в частині стягнення пені в сумі 30 007,08 грн.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. За приписами цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у тому випадку, якщо є угода, яка свідчить про надання послуг з ведення справи у суді,  послуги за надання правової допомоги оплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися та даний факт підтверджується відповідними фінансовими документами.

Згідно з частиною 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Суд апеляційної інстанції, дослідивши усі обставини справи, установив факт надання позивачеві адвокатських послуг ОСОБА_4, що підтверджується договором від 04.01.2010 року № 0401/2 про надання юридичних послуг, актом здачі-приймання наданих послуг від 12.07.2010 року та видатковим касовим ордером від 13.07.2010 року на суму 20 000,00 грн. та є спів розмірними із заявленими позовними вимогами.

Між тим, статтею 49 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що при частковому задоволенні позову, державне мито розподіляється між сторонами пропорційно до розміру задоволених вимог.

Оскільки, за результатами перегляду рішення в апеляційній інстанції колегією суддів прийнято нове рішення, яким зменшено суму основного боргу та суму пені, то колегія апеляційного суду зазначає і про доцільне зменшення адвокатських послуг, відповідно до пропорційності задоволених судом вимог.

Також, необхідно зазначити, що перегляду підлягають і судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до вимог ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. В силу ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним, зміна правовідношення, припинення правовідношення.

Згідно з аб. 2 та 11 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України способами захисту прав суб’єктів господарювання є визнання наявності або відсутності прав чи припинення господарських відносин.

Отже, колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду, що спосіб, обраний позивачем за зустрічним позовом, такий як визнання припиненим правовідношення та зобов’язання за договором оренди, не передбачений чинним законодавством, а відтак, зустрічна позовна заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14  «Про судове рішення у цивільній справі»,  рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу  встановлено, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1)   неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3)  невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2010 року у справі                      № 35/390  – підлягає частковому скасуванню, з наступним прийняттям нового рішення.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст.  33, 43, 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2010 року у справі №  35/390   задовольнити частково.

2.  Рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2010 року у справі № 35/390 скасувати частково. Прийняти нове рішення:

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», м. Київ на користь фізичної особи – підприємця ОСОБА_3, м. Луцьк 257 867,66 грн. основного боргу, 30 007,08 грн. пені, 4 400,00 грн. адвокатських послуг, 2 878 грн. 75 коп. державного мита та 51 грн. 92 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині стягнення  823 308,43 грн. боргу та 146 978,98 грн. пені  відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

3. Стягнути з фізичної особи – підприємця ОСОБА_3, м. Луцьк на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», м. Київ 6 540,85 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

5.  Матеріали справи № 35/390  повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили  з дня її прийняття.

          Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

 Головуючий суддя                                                                      Яковлев  М.Л.

 Судді                                                                                          Жук  Г.А.

                                                                                          Тарасенко К.В.