ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
УХВАЛА
14.09.06 Справа № 02/120-64А
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Судді-доповідача Л.Л.Давид
судді Х.В.Мурської
судді Г.І.Мельник
при секретарі В.Т. Мазурській
розглянувши матеріали апеляційної скарги Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за вих. № 144.19/110 від 20.07.2006 р.
на постанову Господарського суду Волинської області від 06.07.2006 року
у справі № 02/120-64А
за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луцьк, Волинська область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Аркус-Ромет (Україна)”, м. Нововолинськ, Волинська область
про стягнення 8 198,57 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2005 році
за участю представників сторін:
від позивача: Гриценко Н.І. –заступник начальника відділу забезпечення надходжень та використання коштів штрафних санкцій та кадрового забезпечення (довіреність за вих.№ 06/10д-39 від 11.08.2006 р.), Галас Г.Й. –головний спеціаліст відділу забезпечення надходжень та використання коштів штрафних санкцій та кадрового забезпечення ( довіреність за вих. № 06/10-44 від 11.09.2006 року);
від відповідача: не з”явились;
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду Волинської області від 06.07.2006 року у справі № 02/120-64А (суддя –С.В.Костюк, при секретарі судового засідання - Сур”як О.Г. ) відмовлено в задоволенні позовних вимог Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луцьк, Волинська область (надалі –Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Аркус-Ромет (Україна)”, м. Нововолинськ, Волинська область (надалі-Відповідач) про стягнення 8198,57 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2005 році.
При винесенні оскаржуваної постанови місцевий господарський суд керувався ст. ст. 18,19,20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1434 від 26.09.2002 року, Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інваліда, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 03.05.1995 року № 314 та мотивував її тим, що Відповідач добросовісно виконував вимоги чинного законодавства по працевлаштуванню інвалідів, створив робочі місця для них, інформував центр зайнятості, управління праці і соціального захисту населення про вакантні робочі місця.
Позивач –Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту івалідів , не погодившись з винесеною постановою, подав апеляційну скаргу (за вих. № 144.19/110 від 20.07.2006 року), в якій покликається на те, що оскаржувана постанова винесена з невірним застосування судом норм матеріального права , а саме: частиною першою ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року передбачено норматив для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Скаржник , стверджує , що Відповідачем робочі місця не створені, а факт звернення останнього зі звітами по формі №3ПН до Нововолинського міського центру зайнятості не може свідчити про те, що ним вжито усіх можливих заходів по працевлаштуванню інвалідів, оскільки п.п. 5,14 Положення “Про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою КМУ від 03.05.1995 року № 314 передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інваліда. Отже, відповідно до цього, на думку скаржника , Відповідачем вжито не всіх залежних від нього заходів по працевлаштуванню інвалідів.
Дані обставини, на думку апелянта, є безумовною підставою для скасування постанови Господарського суду Волинської області.
Відповідач –ТзОВ “Аркус-Ромет (Україна)”, відзиву на апеляційну скаргу не подав, уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 10.08.2006 року, про що свідчить поштове повідомлення про вручення за № 164669 (а.с.61).
Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані по них докази, заслухавши представників Позивача, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність постанови місцевого господарського суду нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі –Закон) - для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
Частина друга ст. 19 Закону України покладає відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об”єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об”єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша ст. 20 Закону).
Механізм сплати штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону, визначено Порядком сплати підприємствами (об”єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року №1767 (далі –Порядок), відповідно до п. 4 якого підприємства сплачують штрафні санкції самостійно в доход державного бюджету не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (п.5 Порядку).
Штрафні санкції за нестворені робочі місця для інвалідів відповідно до п. 3 ст. 9 Бюджетного кодексу України відносяться до неподаткових надходжень доходів Державного бюджету України і за змістом п. 11 Порядку у разі їх несплати підприємствами в установлений термін –стягуються в примусовому порядку.
За п. п. 3.3.3. Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві, середньооблікова чисельність штатних працівників за період з початку року ( у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.
Згідно змісту Листів Держкомстату № 6-2-7/230 від 21.10.2002 року та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 6538 від 12.11.2003 року, у разі отримання при розрахунку не цілого значення показника необхідно заокруглювати його за загальними правилами арифметики до цілого значення.
Відповідно до поданого Товариством з обмеженою відповідальністю “Аркус-Ромет (Україна)” звіту форми №10—ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу станом на 2005 рік склала 70 осіб, а середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на даному підприємстві –2, при встановленому нормативі –3 особи (а.с.7). Керуючись вимогами ст. ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”(надалі –Закон), якими встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості працюючих та обов`язок сплати штрафних санкцій за меншу кількість працюючих інвалідів, Відповідач на думку скаржника, зобов”язаний сплати 8 198,57 грн. за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда.
Як вбачається з матеріалів справи, а також із Звіту за формою 10-ПІ, а саме доданому до нього списку працюючих інвалідів –штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2005 році, - працювало три інваліда : Мойсин А.А. - інвалід ІІ групи, що підтверджується справкою серії Д-70 №178365 (а.с.33) який пропрацював 12 місяців, Бакун С.С. –інвалід ІІ грапи, що підтверджується довідкою серії МСЕ №021321 (а.с.29) яка пропрацювала 3 місяці, Задерей С.І. –інвалід ІІІ групи, що підтверджується довідкою серії МСЕ № 007510 (а.с.31) який пропрацював 3 місяці. Крім цього, в матеріалах справи, наявні виписки з трудових книжок вищезазначених осіб, що підтверджують, те що дані особи дійсно працювали на підприємстві Відповідача ( а.с. 28, 30, 32).
Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів , підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості , місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захиту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до пункту 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади , на яких може використовуватись праця інваліда.
Як вбачається з матеріалів справи , Відповідач щомісячно у 2005 році подавав Нововолинському міському центру зайнятості - звіти форми № 3-ПН про наявність вільних робочих місць та потребу працівників, в графі 4 яких вказувались наявні робочі місця для інвалідів (а.с. 10-15).
Крім цього, в матеріалах справи, наявні листи Нововолинського міського центру зайнятості за вих. № 1134/04-2 від 23.06.2006 року (а.с.35-37), та за вих. № 1205/04-2 від 07.07.2006 року (а.с.44), в яких вказано, що Відповідач дійсно подавав звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.
Частиною першою ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до вищезазначеного, обов”язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов”язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов”язок покладено на органи перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
В матеріалах справи відсутні докази щодо виконання відповідними державними установами та громадськими організаціями обов”язків, покладених на них ст. 18 вищезазначеного Закону.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що ТзОВ “Аркус-Ромет (Україна)” вжито всіх передбачених законодавством заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році , а тому вірно визначено, що на Відповідача не може бути покладена відповідальність передбачена ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність постанови Господарського суду Волинської області чинному законодавству, матеріалам справи та дійсним обставинам і не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись ст. ст. 184, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 209 п. 6, 7 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України , -
Львівський апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:
1. Постанову Господарського суду Волинської області від 06.07.2006 року у справі № 02/120-64А залишити без змін, апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів без задоволення.
2. Ухвала може бути оскаржена в порядку ст. 212 КАСУ.
3. Справу № 02/120-64А повернути Господарському суду Волинської області .
Суддя-доповідач Л.Л. Давид
Суддя Х.В. Мурська
Суддя Г.І.Мельник