ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
УХВАЛА
14.09.06 Справа № 11/194
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Судді-доповідача Л.Л.Давид
судді Х.В.Мурської
судді Г.І.Мельник
при секретарі В.Т. Мазурській
розглянувши матеріали апеляційної скарги Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за вих. № 01-05/1030 від 27.07.2006 року
на постанову Господарського суду Закарпатської області від 21.07.2006 року
у справі № 11/194
за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород
до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Ужгородського шляхово-будівельного управління № 58”, м. Ужгород
про стягнення 38775 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2005 році
за участю представників сторін:
від позивача: Шибаєв А.М. –представник (довіреність від 17.04.2006 року);
від відповідача: Дворак Є.І. –юрисконсульт (довіреність за № 53 юр. від 14.07.2006 року);
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду Закарпатської області від 21.07.2006 року у справі № 11/194 (суддя –Якимчук Л.М., секретар судового засідання - Хамник М.М.) відмовлено в задоволенні позовних вимог Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород (надалі –Позивач) до Відкритого акціонерного товариства “Ужгородського шляхово-будівельного управління № 58”, м. Ужгород (надалі –Відповідач) про стягнення 38 775 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2005 році.
При винесенні оскаржуваної постанови місцевий господарський суд керувався ст. ст. 18,19,20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”, Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України №1434 від 26.09.2002 року, Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інваліда, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 03.05.1995 року № 314 та мотивував її тим, що Відповідач добросовісно виконував вимоги чинного законодавства по працевлаштуванню інвалідів, створив робочі місця для них, інформував центр зайнятості, управління праці і соціального захисту населення про вакантні робочі місця.
Позивач –Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, не погодившись з винесеною постановою, подав апеляційну скаргу (за вих. № 01-05/1030 від 27.07.2006 року), в якій покликається на те , що оскаржувана постанова винесена з невірним застосуванням судом норм матеріального права, а саме: частиною першою ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року передбачено норматив для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Судом не взято до уваги того, що, виходячи з даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, Відповідачеві потрібно працевлаштувати шість інвалідів, останнім працевлаштовано лише двох. Відповідно до цього, на думку скаржника , підприємство не виконало в повному обсязі норматву по працевлаштуванню інвалідів у 2005 році, а тому повинно сплатити 38 775 грн. штрафних санкцій за непрацевлаштування чотирьох інвалідів. Крім цього , скаржник зазначає, що суд однобічно підійшов до вирішення справи прийнявши рішення лише на підставі ст. 18 Закону, а не в контексті інших статтей Закону, зробивши висновок що обов”язок підприємства щодо створення робочого місця не супроводжується обов”язком працевлаштування. Судом, на думку скаржника, хибно прийнято до уваги документи подані Відповідачем як докази , що свідчать про створення останнім робочих місць, оскільки дані докази не є належними і по суті справи абсолютно нічого не доводять, оскільки скаржник вважає, що звернення Відповідача до центру зайнятості не є фактом створення на підприємстві робочого місця для інваліда, а лише інформують наявність вакансій.
Дані обставини, на думку апелянта, є безумовною підставою для скасування постанови Господарського суду Закарпатської області.
Відповідач –ВАТ “Ужгородське шляхово-будівельне управління № 58” у запереченні на апеляційну скаргу (вих. № 414 від 11.08.2006 року) та його представник в судовому засіданні, заперечили доводи, викладені в апеляційній скарзі, просить постанову місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. В підтвердження своїх доводів посилається на те, що ним виконанні всі вимоги чинного законодавства, щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів і повідомлення про це органи зайнятості, і відповідно до цього, на нього не може бути покладена відповідальність передбачена ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані по них докази, заслухавши представників сторін, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність постанови місцевого господарського суду нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі –Закон) - для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
Частина друга ст. 19 Закону України покладає відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об”єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об”єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша ст. 20 Закону).
Механізм сплати штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону, визначено Порядком сплати підприємствами (об”єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року №1767 (далі –Порядок), відповідно до п. 4 якого підприємства сплачують штрафні санкції самостійно в доход державного бюджету не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (п.5 Порядку).
Штрафні санкції за нестворені робочі місця для інвалідів відповідно до п. 3 ст. 9 Бюджетного кодексу України відносяться до неподаткових надходжень доходів Державного бюджету України і за змістом п. 11 Порядку у разі їх несплати підприємствами в установлений термін –стягуються в примусовому порядку.
За п. п. 3.3.3. Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві, середньооблікова чисельність штатних працівників за період з початку року ( у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.
Згідно змісту Листів Держкомстату № 6-2-7/230 від 21.10.2002 року та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 6538 від 12.11.2003 року, у разі отримання при розрахунку не цілого значення показника необхідно заокруглювати його за загальними правилами арифметики до цілого значення.
Відповідно до поданого Відкритим акціонерним товариством “Ужгородського шляхово - будівельним управлінням” звіту форми №10—ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу станом на 2005 рік склала 161 особу, а середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на даному підприємстві –2 особи, при нормативі встановленому –6 осіб (а.с.5). Керуючись вимогами ст. ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі –Закон), якими встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості працюючих та обов`язок сплати штрафних санкцій за меншу кількість працюючих інвалідів, Відповідач, на думку скаржника, зобов”язаний сплати 37 992 грн. адміністративно – господарських санкцій за чотири нестворених робочих місця для працевлаштування інвалідів та 783 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів , підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості , місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захиту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
В матеріалах справи наявна копія наказу № 42 від 29.03.2004 року про призначення комісії для проведення атестації робочих місць інвалідів, а також чотири акти від 12.05.2006 року, складені комісією відповідно до наказу № 42, про атестацію робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до пункту 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади , на яких може використовуватись праця інваліда.
Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач щомісячно у 2005 році подавав Ужгородському районному центру зайнятості - звіти форми № 3-ПН про наявність вільних робочих місць та потребу працівників, в графі 4 яких вказувались наявні робочі місця для інвалідів (а.с.14-25).
Крім цього, в матеріалах справи, наявні копії листів за вих. № 05/302 від 29.06.2005 року (а.с.26) та за вих. № 05/57 від 01.02.2005 року (а.с.27), адресовані Ужгородському районному центру зайнятості та Закарпатському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів про направлення Відповідачу на працевлаштування інвалідів ІІІ групи на пристосовані робочі місця: двірник –1 особа, дорожні робітники –2 особи, штукатур –1 особа.
Частиною першою ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до вищезазначеного, обов”язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов”язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов”язок покладено на органи, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Позивачем (скаржником) не надано доказів ні суду першої інстанції , ні в апеляційній інстанції щодо виконання відповідними державними установами та громадськими організаціями обов”язків, покладених на них ст. 18 вищезазначеного Закону.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що Відкритим акціонерним товариством “Ужгородсько шляхово-будівельне управління № 58” вжито всіх передбачених законодавством заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році, а тому вірно визначено, що на останнього не може бути покладена відповідальність, передбачена ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Крім цього, судом вірно встановлено те, що в діях Відповідача відсутній склад господарського правопорушення, тому відповідно і безпідставним є нарахування Позивачем, відповідно до ст.20 Закону, пені за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій.
Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність постанови Господарського суду Закарпатської області чинному законодавству, матеріалам справи та дійсним обставинам і не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись ст. ст. 184, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 209 п. 6, 7 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України , -
Львівський апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:
1. Постанову Господарського суду Закарпатської області від 21.07.2006 року у справі № 11/194 залишити без змін, апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів без задоволення.
2. Ухвала може бути оскаржена в порядку ст. 212 КАСУ.
3. Справу № 11/194 повернути Господарському суду Закарпатської області .
Суддя-доповідач Л.Л. Давид
Суддя Х.В. Мурська
Суддя Г.І.Мельник