ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
УХВАЛА
14.09.06 Справа № 04/103-64а
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Судді-доповідача Л.Л.Давид
судді Х.В.Мурської
судді Г.І.Мельник
при секретарі В.Т. Мазурській
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства “Пастораль” за вих. № 104 від 18.07.2006 року
на постанову Господарського суду Волинської області від 11.07.2006 року
у справі № 04/103-64А
за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луцьк, Волинська область
до відповідача Приватного підприємства “Пастораль”, м. Луцьк, Волинська область
про стягнення 3280,95 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2005 році
за участю представників сторін:
від позивача - Гриценко Н.І. –заступник начальника відділу забезпечення надходжень та використання коштів штрафних санкцій та кадрового забезпечення (довіреність за вих.№ 06/10д-39 від 11.08.2006 р.), Галас Г.Й. –головний спеціаліст відділу забезпечення надходжень та використання коштів штрафних санкцій та кадрового забезпечення ( довіреність за вих. № 06/10-44 від 11.09.2006 року);
від відповідача –Токарчук В.М. –представник ( довіреність за № 26 від 21.02.2006 року);
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду Волинської області від 11.07.2006 року у справі № 04/103-64А ( суддя –Філатова С.Т., при секретарі судового засідання –Іванюк С.В.) задоволено позовні вимоги Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луцьк, Волинська область (надалі –Позивач) до Приватного підприємства “Пастораль”, м. Луцьк, Волинська область (надалі –Відповідач) про стягнення 3 280,95 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2005 році.
При винесенні оскаржуваної постанови місцевий господарський суд керувався ст. ст. 18,19,20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”, Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1434 від 26.09.2002 року, Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інваліда, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 та мотивував її тим, що Відповідачем не виконано нормативу по працевлаштуванню інвалідів, оскільки норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається за показником середньооблікової чисельності всього персоналу в еквіваленті повної зайнятості.
Відповідач –Приватне підприємство “Пастораль”, не погодившись з винесеною постановою подав апеляційну скаргу ( вих. № 104 від 18.07.2006 року), в якій покликається на те, що оскаржувана постанова винесена з невірним застосуванням судом норм матеріального права та неповним дослідженням матеріалів справи, а саме: судом невірно застосовано до даних правовідносин Інструкцію зі статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві, затвердженої наказом Мінстату України від 07.07.1995 року № 171, відповідно до якої судом встановлено, як стверджує скаржник, що середньооблікова чисельність працевлаштованих інвалідів на підприємстві становила 0 осіб. Скаржник вважає, що дана Інструкція регулює порядок складання та подання державної статистичної звітності до органів державної статистики, в якій відображається чисельність зайнятих працівників з метою ведення спостереження за змінами мобільності робочої сили , для чого і застосовується показник “середньооблікова чисельність працівників особового складу”. Крім цього , вона не передбачає порядку визначення середньооблікової чисельності інвалідів. В даному випадку, на думку скаржника, слід керуватися положеннями Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, так як він є основним законом в даних правовідносинах , який встановлює і визначає норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. Як стверджує скаржник, ним створено робоче місце для інваліда, і такий був працевлаштований останнім, і відповідно до цього відповідальність підприємства настає лише у випадку не зайняття інвалідом робочого місця і не пов”язується з тривалістю його роботи на підприємстві. Відповідно до цього, скаржник стверджує, що ним робоче місце створено відповідно до чинного законодавства і стягнення з нього штрафних санкцій в сумі 3280,95 є неправомірним.
Дані обставини, на думку апелянта, є безумовною підставою для скасування постанови Господарського суду Волинської області.
Позивач, у запереченні на апеляційну скаргу ( вих. № 17/455-1 від 09.09.2006 року) заперечив доводи, викладені в апеляційній скарзі, просить постанову місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. В підтвердження своїх доводів покликається на те, що відповідно до п.5 та п.14 Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” підприємство повинно створити робочі місця та проінформувати про це органи працевлаштування, а ті в свою чергу повинні направити інвалідів для працевлаштування. Відповідачем не створено належним чином відповідно до законодавства робочих місць для працевлаштування інвалідів. Крім цього Відповідач не інформував центр зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідно до чого до Відповідача застосовується відповідальність, передбачена ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані по них докази, заслухавши представників сторін, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність постанови місцевого господарського суду нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі –Закон) - для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
Частина друга ст. 19 Закону України покладає відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об”єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об”єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша ст. 20 Закону).
Механізм сплати штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону, визначено Порядком сплати підприємствами (об”єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року №1767 (далі –Порядок), відповідно до п. 4 якого підприємства сплачують штрафні санкції самостійно в доход державного бюджету не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (п.5 Порядку).
Штрафні санкції за нестворені робочі місця для інвалідів відповідно до п. 3 ст. 9 Бюджетного кодексу України відносяться до неподаткових надходжень доходів Державного бюджету України і за змістом п. 11 Порядку у разі їх несплати підприємствами в установлений термін –стягуються в примусовому порядку.
Відповідно до поданого Приватним підприємством “Пастораль” звіту форми №10—ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу станом на 2005 рік склала 21 особу, середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на даному підприємстві –1 особу, проте така пропрацювала три місяці (а.с.4). В розрахунку доданому до позовної заяви Позивач встановив, що норматив для працевлаштування інвалідів, згідно ст. 19 Закону - становить 1 особа ( а.с.2-3). Позивач в позовній заяві погоджується з тим, що підприємством працевлаштовано одну особу, проте з врахуванням положень п.п. 3.3.1.-3.3.3. “Інструкції із статистики чисельності працівників зайнятих у народному господарстві” середньооблікова чисельність інвалідів , що працювали у відповідача в 2005 році становить 0 осіб. Керуючись вимогами ст. ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі –Закон), якими встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості працюючих та обов`язок сплати штрафних санкцій за меншу кількість працюючих інвалідів. Відповідно до Звіту річний фонд заробітної плати на підприємстві складає –68 900 грн., розмір середньорічної заробітної плати працівника становить 3 280,95 грн.. Враховуючи наведене, на думку скаржника, Відповідач зобов”язаний сплати 3 280,95 грн. штрафних санкцій за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда.
За п. п. 3.3.3. Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві, середньооблікова чисельність штатних працівників за період з початку року ( у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.
Згідно змісту Листів Держкомстату № 6-2-7/230 від 21.10.2002 року та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 6538 від 12.11.2003 року, у разі отримання при розрахунку не цілого значення показника необхідно заокруглювати його за загальними правилами арифметики до цілого значення.
Таким чином, враховуючи положення чинного законодавства, у випадку фактичної тривалості роботи інваліда на підприємстві Відповідача в 2005 році менше ніж 6 місяців, за результатами проведеного згідно з вимогами Інструкції розрахунку середньооблікової чисельності інвалідів у цьому звітному періоді кількість працюючих інвалідів становитиме 0 осіб.
Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів , підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості , місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захиту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до пункту 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади , на яких може використовуватись праця інваліда.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з листа Відповідача , в якому вказано , що звіти форми 3-ПН за 2005 рік Приватним підприємством “Пастораль” до державної служби зайнятості не подавались, крім цього зазначено , що колективний договір на підприємстві відсутній ( а.с.23).
Частиною першою ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.
Виконання Позивачем вимог ч. 1 ст. 18 вищезазначеного Закону –не можливе , з огляду на те, що Відповідач не повідомляв органи, перелічені в ст. 18 Закону про створення (пристосування) робочого місця для працевлаштування інваліда, що і не заперечував останній у листі від 11.07.2006 року (а.с.26).
Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційна інстанція встановила, що Фондом соціального захисту інвалідів обґрунтовано та на законних підставах застосовано штрафні санкції за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда.
Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність постанови Господарського суду Волинської області чинному законодавству, матеріалам справи та дійсним обставинам і не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись ст. ст. 184, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 209 п. 6, 7 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України , -
Львівський апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:
1. Постанову Господарського суду Волинської області від 11.07.2006 року у справі № 04/103-64А залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства “Пастораль” - без задоволення.
2. Ухвала може бути оскаржена в порядку ст. 212 КАСУ.
3. Справу № 04/103-64А повернути Господарському суду Волинської області .
Суддя-доповідач Л.Л. Давид
Суддя Х.В. Мурська
Суддя Г.І.Мельник