У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 березня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді : Гордійчук С.О.
суддів : Шеремет А.М., Хилевича С.В.
при секретарі : Колесовій Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 ОСОБА_6 на рішення Рівненського міського суду від 17 грудня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, і про визнання права особистої приватної власності та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 17 грудня 2010 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, і про визнання права особистої приватної власності задоволено повністю.
Поділено майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, та виділено у власність : ОСОБА_1 Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 у м. Рівне; ОСОБА_4 Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 у м. Рівне.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 у м. Рівне як на частку у майні, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 у м. Рівне як на частку у майні, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 в м. Рівне, придбану ним 09.06.1998 року по договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Рівненського міського та районного нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованому в реєстрі за №5877.
В зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовлено за недоведеністю позовних вимог.
В поданій на рішення апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 ОСОБА_6 вказує на його незаконність, оскільки суд не врахував, що жоден зі свідків, які давали пояснення в судовому засіданні, не підтвердив факту придбання ОСОБА_1 квартири по АДРЕСА_1 в м. Рівне саме за власні кошти. Матеріали справи не містять жодних доказів, що квартира по АДРЕСА_1 в м. Рівне була куплена за особисті кошти ОСОБА_1, отримані від продажу належного йому особисто нерухомого майна.
Суд не врахував, що ОСОБА_4 не було відомо про належність ОСОБА_1 кв. АДРЕСА_1 в м. Рівне. Про вказаний факт їй стало відомо під час слухання в суді даної справи. Коштів від продажу вищезазначеної квартири вона не отримувала, про їх існування їй нічого відомо не було.
Представник ОСОБА_4 ОСОБА_6 вказує, що квартира по АДРЕСА_1 в м. Рівне була придбана під час перебування сторін у шлюбі, покази свідків підтверджували факт купівлі даного майна за спільні кошти подружжя.
Крім того, суд, всупереч ч.3 ст. 70 СК України, не врахував наявність неповнолітньої спільної дитини, що проживає разом з ОСОБА_4 та знаходиться на її утриманні, оскільки ОСОБА_1 аліменти на сина не сплачує.
Просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення яким відмовити в позові ОСОБА_1, а зустрічний позов ОСОБА_4 задовольнити.
В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що рішення законне і обґрунтоване, і просить залишити його без зміни.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Задовольняючи первісний позов суд першої інстанції правильно виходив з того, що сторони одружилися 20 листопада 1992 року, під час перебування у шлюбі сторонами як подружжям була придбана квартира АДРЕСА_2 у м. Рівне. Відповідно до положень ст.ст. 60,61 СК України вказана квартира є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, і згідно вимог ст.ст. 69,70 СК України підлягає поділу між сторонами в рівних частках.
На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується і апеляційний суд.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд, всупереч ч.3 ст. 70 СК України, не врахував наявність неповнолітньої спільної дитини, що проживає разом з ОСОБА_4 та знаходиться на її утриманні, оскільки ОСОБА_1 аліменти на сина не сплачує не заслуговують на увагу, так як вимога одного з подружжя про збільшення, у зв’язку з проживанням з ним дитини, його частки під час вирішення спору про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, може бути відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України задоволена судом у разі встановлення, що розмір аліментів, які на дітей сплачує другий з подружжя, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. При цьому суд повинен навести мотиви та обґрунтування такого відступу, які повинні мати істотне значення, ураховуючи обставини справи, пояснення сторін.
Жодних доказів того, що ОСОБА_1 не надає допомогу сину, чи допомога, яку він надає недостатня для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини ОСОБА_4 суду не надала і судом їх не здобуто, а тому підстав для застосування положень ч.3 ст. 70 СК України немає.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції вірно виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю ОСОБА_1, оскільки дана квартира була придбані за його власні кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_1 в місті Рівне, яка теж належала йому на праві особистої власності. Остання зазначена квартира була придбана сестрою ОСОБА_1 ОСОБА_7 за його кошти, зароблені ним до шлюбу, під час роботи моряком. Надалі відповідно до договору дарування від 06 вересня 1996 року квартиру була подарована ОСОБА_7 його сестрою.
На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується і апеляційний суд.
Доводи апеляційної скарги про те, що жоден зі свідків, які давали пояснення в судовому засіданні, не підтвердив факту придбання ОСОБА_1 квартири по АДРЕСА_1 в м. Рівне саме за власні кошти та матеріали справи не містять жодних доказів, що дана квартира була куплена за особисті кошти ОСОБА_1, отримані від продажу належного йому особисто нерухомого майна не заслуговують на увагу з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 в місті Рівне була подарована ОСОБА_1 його рідною сестрою ОСОБА_7, що підтверджується договором дарування від 06 вересня 1996 року (а.с. 70).
Крім того, дана квартира була придбана ОСОБА_7 18 вересня 1992 року за кошти ОСОБА_1, зароблені ним до шлюбу з ОСОБА_4, під час роботи моряком, що підтверджується показами свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9
Як слідує з технічних записів судових засідань від 09 червня 2009 року та від 25 березня 2010 року свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11 підтвердили, що квартира по АДРЕСА_1 в м. Рівне була придбана за кошти отримані від продажу квартири АДРЕСА_1 в місті Рівне.
Дана обставина також підтверджується поясненнями ОСОБА_1 та договором купівлі-продажу від 30 квітня 1998 року (а.с.71), за яким ОСОБА_1 продав ОСОБА_12 квартиру АДРЕСА_1 в місті Рівне за 20 000 грн., та договором купівлі-продажу від 09 червня 1998 року (а.с. 72), за яким ОСОБА_1 купив належну ОСОБА_13, ОСОБА_14 квартиру по АДРЕСА_1 в м. Рівне за 16 750 грн.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 17 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.
Головуючий :
Судді :