ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" січня 2011 р. Справа № 2a-4246/10/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Кишинського М.І.
при секретарі Дмитрашко О.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Білущак В.С.
від відповідача: Кос Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: Малого підприємства "Люкс"
до відповідача: Управління Пенсійного фонду України в Долинському районі
про скасування (визнання нечинним) рішення № 1605 від 01.06.10 року,-
ВСТАНОВИВ:
01.12.2010 року мале підприємство «Люкс» (надалі–позивач) звернулося в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в Долинському районі (надалі–відповідач) про скасування (визнання нечинним) рішення № 1605 від 01.06.10 року.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем в порушення Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України та Господарського кодексу України, оскільки винесене в трирічний термін. Крім того зазначив, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки не містить фактів порушення порядку сплати страхових внесків та не зазначено за які саме порушення воно винесене, а тому вважає, що дане рішення підлягає скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві підтримав повністю, суду пояснив, що рішення Пенсійного фонду України приймається у відповідності до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, однак відповідач діяв в супереч вимогам вищезазначеної Інструкції, а саме не вказав, що стало підставою для прийняття такого рішення. Крім того зазначив, що оскаржуване рішення не може бути прийняте після спливу 3 річного терміну, а тому прийняття відповідачем даного рішення виходить поза межі його повноважень. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято не у строки, що передбачені Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України та статтею 250 Господарського кодексу України.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, надавши суду письмове заперечення в якому вказала, що оскаржуване позивачем рішення прийнято у відповідності до вимог пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» та пункту 9.3.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України на підставі даних особового рахунку позивача, а саме за несвоєчасну сплату страхових внесків. Суду пояснила що у відповідності до частини 15 статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується. Зазначила, що не передбачено вимог щодо зазначення в рішеннях суми недоїмки, фінансових санкцій за несвоєчасну сплату яких нараховується пеня та штраф.
Розглянувши позовну заяву, заслухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
Судом встановлено, що згідно акту перевірки №148 від 20.01.2005 року у позивачу за період січень–листопад 2004 року зараховано суму по сплаті страхових внесків в розмірі 35971,53 грн. Вищезазначена заборгованість з позивача була стягнута згідно рішення Господарського суду Івано–Франківської області від 11.10.2005 року, яке ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.12.2006 року залишено в силі.
Згідно частини 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
У відповідності до змісту статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи–суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 14 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (надалі–Закон) страхувальниками відповідно є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об’єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Згідно частини 3 статті 18 даного Закону страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 17 даного Закону страхувальник зобов’язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до частини 6 статті 20 даного Закону страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Частиною 2 статті 20 даного Закону передбачено, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як вбачається з розрахунку фінансової санкції та пені позивачем за період з 15.01.2007 року по 07.09.2007 року несвоєчасно та не в повному обсязі сплачувались страхові внески, в зв’язку з чим до позивача згідно рішення №1605 від 01.06.2010 року було застосовано штрафні санкції на суму 3000,02 грн. та нараховано пеню в сумі 6806,48 грн, що в загальному становить 9806,50 грн.
Згідно пункту 2 частини 9 статті 106 Закону за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до частини 12 статті Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Щодо посилання позивача на ту обставину, що відповідачем винесено оскаржуване рішення в порушення вимог статті 250 Господарського кодексу України, то суд спростовуює з наступних підстав. Статтею 250 Господарського кодексу України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Однак, як передбачено Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який регулює дані правовідносини, у відповідності до частини 15 статті 106 даного Закону, строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішення Господарського суду Івано–Франківської області від 11.10.2005 року вступило в законну силу з 21.12.2006 року згідно ухвали Вищого адміністративного суду України, а отже зобов’язання позивача про сплату страхових внесків в сумі 35971,53 грн. є узгодженим і підлягало негайному виконанню в порядку визначеному для виконання судових рішень. Допущена малим підприємством «Люкс» прострочка цієї суми платежів стала підставою для нарахування штрафних санкцій та пені згідно рішення №1605 від 01.06.2010 року.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пунктів 1,2,3,5,6 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Враховуючи наведене, суд вважає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: Кишинський М.І.
Постанова складена в повному обсязі 24.01.2011 року.