ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                              ПОСТАНОВА

                                                      ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

 "14" лютого 2011 р.                                                                      Справа № 2a-45/11/0970

 м. Івано-Франківськ  

          Івано-Франківський  окружний адміністративний суд у складі:

          Судді Кишинського М.І.

          при секретарі  Дякун М.М.

          за участю представників:

  від позивача: Сохан В.Є.

  від відповідача: Баралецька М.В.

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

          за позовом: Дочірнього підприємства "Цифрові технології-монтаж"      

          до відповідача:  Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську  

          про скасування податкових повідомлень-рішень,-

                                                              ВСТАНОВИВ:          

06.01.2011 року дочірнє підприємство "Цифрові технології–монтаж" (надалі–позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в м.Івано–Франківську  (надалі–відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Вимоги адміністративного позову мотивовані тим, що 16.07.2010 року проведеною відповідачем невиїзною документальною перевіркою щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків встановлено порушення підпунктів 7.2.1., 7.2.6. пункту 7.2., підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 5.1., підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». За результатами даної перевірки складено акт №12706/23–2/34077757 від 16.07.2010 року, в якому відповідач дійшов висновку, що договори укладенні між позивачем і приватними підприємствами ПП «Будмасервіс» та ПП «Будінвесткомфорт» є недійсними, тобто нікчемними правочинами. Разом з тим, в вищезазначеному акті відповідач вказує на те, що ПП «Будмасервіс» відсутнє за місцемзнаходження і ніякі роботи ПП «Будмасервіс» та ПП «Будінвесткомфорт» згідно пояснень деяких фізичних осіб не виконувались. У зв’язку з цим відповідач приходить до висновку про відсутність поставок товарів та виконаних робіт підряду, що порушує публічний порядок і суперечить моральним засадам суспільства. На підставі вищезазначеного акту 29.07.2010 року відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення №0001512302/0, яким визначено суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість на загальну суму 450038,00 грн., з яких донарахованого податку на додану вартість в розмірі 300025,00 грн. і штрафних санкцій в розмірі 150013,00 грн. та податкове повідомлення–рішення №0001502302/0, яким визначено суму податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств на загальну суму 562547,00 грн., з яких донарахованого податку на прибуток підприємств в розмірі 375031,00 та штрафних санкцій 187516,00 грн.

Позивач стверджує, що на момент укладення договір позивачем було дотримано усі вимоги чинного законодавства, а відповідач не вправі визнавати договори недійсними, оскільки визнання договорів недійсними з підстав їх не відповідності закону та суперечності інтересам держави і суспільства є виключно компетенцією суду, а не суб’єктивною оцінкою відповідача. Зазначив, що на момент укладення договорів з сторонами субпідряду, правоздатність яких як юридичних осіб підтверджуються їхніми установчими документами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для такого виду договорів та дотримано вимог щодо письмової форми правочину, а право субпідрядників на виконання будівельних робіт підтверджуються відповідними ліцензіями на будівельну діяльність. Також, на думку позивача пояснення деяких фізичних осіб не можуть бути достовірним доказом того, що приватними підприємствами ПП «Будмасервіс» та ПП «Будінвесткомфорт» не проводились жодні роботи на певних об’єктах. Також зазначає, що відсутність за місцемзнаходження одного з контрагентів за договором підряду у відповідності до положень Цивільного Кодексу України не є підставою для нікчемності такого правочину, а позивач не може нести відповідальності за місцезнаходження його контрагента. Позивач вважає, що в момент укладення ним договорів з ПП «Будмасервіс» та ПП «Будінвесткомфорт», так і в процесі їх виконання сторонами було додержано всіх вимог чинного законодавства, а тому оскаржувані податкові повідомлення–рішення підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги викладені в адміністративному позові підтримав в повному обсязі та насамперед пояснив суду, що згідно відомостей які містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України ПП «Будмасервіс» та ПП «Будінвесткомфорт» зареєстровані як юридичні особи та були  платниками ПДВ про що видані спеціальні свідоцтва, які 13.11.2009 року та 12.02.2010 року були скасовані, тобто більш ніж через рік після того, як мали місце здійснюванні позивачем господарські операції. Окрім того, будівельні роботи, які були предметом  правочинів ПП «Будмасервіс» та ПП «Будінвесткомфорт» на момент здійснення господарської операції мали відповідні ліцензії на здійснення даного виду діяльності. Зазначає, що відповідач не вказує, якою нормою закону встановлено недійсність відповідних правочинів і якою нормою визначено його оскаржувані дії, як правового наслідку недійсного чи нікчемного правочину. Крім того стверджує, що у відповідності до частини 1 статті 207 Господарського Кодексу України та частини 3 статті 228 Цивільного Кодексу України відповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин повинен визнаватися недійсним виключно судом. Однак ніхто з даного приводу до суду не звертався і відповідні правочини недійсними судом не визнавалися, що є свідченням необґрунтованості позиції відповідача. Зазначає, що посилання відповідача на типові форми №КБ–2в та №КБ–3 затвердженні Наказом Державного комітету статистики України і Державного комітету з будівництва та архітектури №237/5 від 21.06.2002 року жодним чином не підтверджують обґрунтованості висновків відповідача, які стали підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень–рішень. Також зазначає, що вищезазначений Наказ не містить прямих вказівок на нікчемність відповідних затверджених форм, якщо відсутні відомості про субпідрядника чи відсутній його підпис на формі №КБ–3 підписаний підрядником із замовником. Просить скасувати оскаржувані ним податкові повідомлення–рішення.

Представник відповідача проти заявленого позову заперечила, надавши суду письмове зперечення, яке мотивоване тим, що позивачем з ПП «Будмасервіс» та ПП «Будінвесткомфорт» було укладено договори, відповідно до яких позивач отримував роботи по капітальному ремонту систем опалення житлових будинків, холодного і гарячого водопостачання та каналізації. Позивач отримав послуги та товарно–матеріальні цінності від ПП «Будмасервіс» на суму 990727,00 грн., в тому числі ПДВ та від ПП «Будінвесткомфорт» на суму 1089312,00 грн., в тому числі ПДВ. Спростовуючи позовні вимоги, відповідач вказує, що згідно Наказу Державного комітету статистики України і Державного комітету з будівництва та архітектури від 21.06.2002 року №237/5, діючого на дату виникнення спірних правовідносин було затверджено типові форми акту приймання виконаних підрядних робіт №КБ–2в та довідку про вартість виконаних підрядних робіт №КБ–3, які поширюються на будівельні підприємства, структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують усі будівельні і монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту споруд і інші підрядні роботи з залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ, організацій державної форми власності, а також за рахунок усіх джерел фінансування. Оскільки договори були укладенні на виконання капітального ремонту за рахунок освоєння бюджетних коштів, а тому складання первинних документів є обов’язковим. Так, відповідно до вищезазначеного Наказу акт приймання виконаних робіт форми №КБ–2в повинен містити відомості про субпідрядника, а в довідці про вартість виконаних робіт форми КБ–3, обов’язковим реквізитом є підпис представників трьох сторін, а саме субпідрядника, генпідрядника та замовника. Однак, в долучених позивачем до матеріалів справи копій актів виконаних робіт форми №КБ–2в відсутні посилання на субпідрядну організацію, а в довідках про вартість виконаних підрядних робіт №КБ–3 не має підписів представників субпідрядної організації. Дана обставина свідчить про те, що при виконанні таких робіт субпідрядні організації позивачем не залучалися. Зазначив, що під час проведення перевірки, відповідачем для встановлення реальності поставок по договорах з ПП «Будмасервіс» та ПП «Будінвесткомфорт» направлялись листи до ДПІ у Личаківському районі м.Львова та до ДПІ у Залізничному районі м.Львова, однак дані листи залишенні без виконання, так як вказані підприємства так і їхні посадові особи за вказаними юридичними адресами відсутні. При цьому, відповідачем відібрано пояснення деяких посадових осіб та фізичних осіб, які вказали, що ПП «Будмасервіс» та ПП «Будінвесткомфорт» або інших підрядних організацій на об’єкті не було. Окрім того, відповідач зазначила, що відносно директора ДП «Цифрові технології–монтаж» порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину передбаченого частиною 2 статті 212, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України. Вважає, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. Просить в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши адміністративний позов та заперечення, вислухавши представника позивача та представника відповідача, оцінивши та дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між позивачем та Головним управлінням архітектури та житлово–комунального господарства Івано–Франківської обласної державної адміністрації в 2007 році укладено наступні договори: договір підряду №149 від 20.08.2007 року на виконання підрядних робіт, договір підряду №191 від 12.10.2007 року на виконання підрядних робіт, договір підряду №192 від 12.10.2007 року на виконання підрядних робіт та договір підряду №193 від 12.10.2007 року на виконання підрядних робіт. Для виконання частини робіт, які зазначені в договорах укладеними позивачем з Головним управлінням архітектури та житлово–комунального господарства Івано–Франківської обласної державної адміністрації в 2007 році, позивачем в якості  субпідрядника залучено ПП «Будінвесткомфорт», що підтверджується наступними договорами підряду №БК–193 від 12.10.207 року, №БК 207 від 23.10.2007 року, №БК 215 від 29.10.2007 року та №53 від 20.08.2008 року наявними в матеріалах справи. Виконання ПП «Будінвесткомфорт» робіт наведених в вищезазначених договорах підряду підтверджується актами виконаних робіт за листопад, грудень 2007 року та вересень 2008 року наявними в матеріалах справи. При цьому роботи, які виконувались ПП «Будінвесткомфорт» як субпідрядником, так і безпосередньо позивачем, прийняті замовником Головним управлінням архітектури та житлово–комунального господарства Івано–Франківської обласної державної адміністрації, що підтверджується наступними актами приймання виконаних підрядних робіт: №14а-06-1-3 за грудень 2007 року, №14а-06-1-3 за грудень 2007 року, №б/н за листопад 2007 року, №14/а-0-1-2 за листопад 2007 року, №14/а-0-1-3 за листопад 2007 року, №14/а-0-1-4 за листопад 2007 року, №14-0-1-2 за листопад 2007 року, №14-0-1-3 за грудень 2007 року, №14-0-1-1 за січень 2008 року, №15-0-1-1 за листопад 2007 року, №15-0-1-2 за листопад 2007 року, №15-0-1-3 за грудень 2007 року та №15-0-1-4 за грудень 2007 року.

Також між позивачем та управлінням капітального будівництва міськвиконкому м.Івано–Франківська в 2008 році укладено наступні договори підряду на виконання робіт по будівництву об’єктів, а саме: №57 від 09.10.2008 року, №58 від 09.10.2008 року, №59 від 09.10.2008 року та №60 від 09.10.2008 року. Для виконання частини робіт, які зазначені в договорах, укладеними позивачем з управлінням капітального будівництва міськвиконкому м.Івано–Франківська в 2008 році, позивачем в якості субпідрядника залучено ПП «Будмасервіс», що підтверджується договором підряду №БС/06.11.08 від 06.11.2008 року. Виконання ПП «Будмасервіс» робіт наведених в вищезазначеному договорі підряду підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт наявними в матеріалах справи. При цьому, роботи, які виконувались ПП «Будмасервіс» як субпідрядником, так і безпосередньо позивачем, прийняті замовником управлінням капітального будівництва міськвиконкому м.Івано–Франківська, що підтверджується наступними актами приймання виконаних підрядних робіт наявними в матеріалах справи: №4КР-0-1-1 за жовтень 2008 року, №2 за жовтень 2008 року, №2 за листопад 2008 року, №2 за листопад 2008 року, №3-0-1-3 за листопад 2008 року, №3 рб-0-1-3, №8-0-1-1 за листопад 2008 року та №8-0-1-1 за грудень 2008 року.

Окрім вищезазначених договорів, між позивачем та управлінням капітального будівництва Долинської районної державної адміністрації в 2008 році укладено наступні договори підряду: №06/08 від 18.08.2008 року, №10/08 від 18.08.2008 року, №12/08 від 18.08.2008 року, №13/08 від 21.08.2008 року, №18/08 від 21.08.2008 року, №82/08 від 27.08.2008 року, №83/08 від 27.08.2008 року та №84/08 від 27.08.2008 року. Для виконання частини робіт, які зазначені в договорах, укладеними позивачем та управлінням капітального будівництва Долинської районної державної адміністрації в 2008 році, позивачем в якості субпідрядника залучено ПП «Будмасервіс», що підтверджується наступними договорами підряду: №БС/05.11.08. від 05.11.2008 року, №БС/04.11.08 від 04.11.2008 року та №БС/03.11.08 від 03.11.2008 року. Виконання ПП «Будмасервіс» робіт наведених в вищезазначених договорах підряду підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт наявними в матеріалах справи. При цьому, роботи, які виконувались ПП «Будмасервіс» як субпідрядником, так і безпосередньо позивачем, прийняті замовником управлінням капітального будівництва Долинської районної державної адміністрації, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт наявними в матеріалах справи.  

За результатами виїзної планової перевірки діяльності дочірнього підприємства «Цифрові технології–монтаж  з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2009 року, ДПІ в м.Івано–Франківську було складено акт №21858/23–2/34077757, яким встановлено заниження податку на прибуток за період, що перевірявся на загальну суму 22143,00 грн. Відповідне податкове зобов’язання було узгоджено та сплачено позивачем. Інших порушень вимог податкового законодавства за період, що перевірявся виявлено не було. Однак 16.07.2010 року на адресу позивача поштою було направлено акт 312706/23–2/34077757 невиїзної документальної перевірки за той же період на підставі якого 29.07.2010 року відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення №0001512302/0, яким визначено суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість на загальну суму 450038,00 грн., з яких донарахованого податку на додану вартість в розмірі 300025,00 грн. і штрафних санкцій в розмірі 150013,00 грн. та податкове повідомлення–рішення №0001502302/0, яким визначено суму податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств на загальну суму 562547,00 грн., з яких донарахованого податку на прибуток підприємств в розмірі 375031,00 та штрафних санкцій 187516,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані податкові повідомлення–рішення базуються на висновках відповідача щодо нікчемності раніше укладених позивачем в 2007–2008 роках з ПП «Будмасервіс» та ПП «Будінвесткомфорт» првочинів, а саме договорів купівлі–продажу та субпідряду.

До такого висновку відповідач дійшов внаслідок того, що в 2010 році вищезазначених підприємств не виявлено за їх місцемзнаходженням, що є свідченням відсутності у вищезазначених підприємств первинних документів, які б підтверджували факт здійснення відповідних господарських операцій. До такого висновку ДПІ в м.Івано–Франківську дійшло не зважаючи на факт наявності оригіналів всіх первинних документів у позивача та не зважаючи на те, що відповідні обсяги робіт виконаних вищевказаними підприємствами чи відпущених ними товарів паралельно підтверджені відповідними актами приймання–передачі підписаними позивачем, як підрядною організацією із замовниками відповідних робіт. Також відповідачем не взято до уваги факт проведення повного безготівкового розрахунку позивачем з вищевказаними підприємствами, в зв’язку з чим відповідач заперечує про фактично понесенні позивачем витрати на оплату товарів та робіт виконаних і переданих йому вищезазначеними підприємствами. При цьому відповідач стверджує, що укладаючи відповідні правочини його сторони не мали на меті досягнути якихось певних результатів, що наче б то є свідченням їх спрямування на незаконне заволодіння державним майном та протирічить інтересам держави і суспільства, а тому у відповідності до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Такі висновки відповідача, суд вважає не підтвердженими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

З відомостей які містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України вбачається, що ПП «Будмасервіс» та ПП «Будінвесткомфорт» зареєстровані як юридичні особи і їх реєстрація не скасована по сьогоднішній день.

Згідно відомостей, які містяться в базі даних державної податкової служби, обидва підприємства були зареєстровані як платники податків, а також як платники податку на додану вартість, про що їм видано відповідні свідоцтва, які скасовані за ініціативою податкового органу 13.09.2009 року та 12.02.2010 року, тобто більш ніж через рік після того коли були здійсненні відповідні господарські операції, договори  по яких відповідач вважає нікчемними.   

Окрім того, зважаючи на специфіку їх діяльності (будівельно – ремонтні роботи), які були предметом правочинів, що не визнаються відповідачем, вищезазначені підприємства мали відповідні ліцензії на здійснення даного виду діяльності видані спеціальними установами та міністерствами.

Вищенаведене свідчить про те, що у відповідності до частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України всі сторони відповідних правочинів на момент їх вчинення були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, були належними платниками податків та інших обов’язкових платежів, які виникали при здійсненні ними господарської діяльності, окрім оспорюваних господарських операцій під час перевірки ДПІ в м.Івано–Франківську.

Як вбачається з матеріалів справи та у відповідності до вимог частин 3,5 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасників відповідних правочинів відображено у договорах вчинених у визначеній законом формі, а відповідні акти приймання–передачі, платіжні документи, які пов’язані з цими договорами відображають фактичне виконання сторонами своїх договірних зобов’язань, свідчать що волевиявлення сторін правочинів було вільним, відповідало їх внутрішній волі та спрямованим на реальне настання правових наслідків, що були ними обумовленні.

Окрім того, оскільки позивач не являється кінцевим споживачем відповідних товарів та послуг, які були предметом відповідних правочинів, а факт передачі цих товарів та послуг від ПП «Будмасервіс» та ПП «Будінвесткомфорт»  до дочірнього підприємства "Цифрові технології-монтаж" підтверджується договорами будівельного підряду які разом з усіма додатками укладені у визначеній законом формі і підписані сторонами, а тому суд вважає, що немає жодних підстав для посилання відповідача на частину 1 статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач не зазначає чим саме зміст заперечуваних ним правочинів суперечить чинному законодавству та яким самим нормам. Також, відповідач не зазначає чим саме дані правочини суперечать інтересам держави і суспільства та його моральним засадам. Суд вважає, що дії чи бездіяльність третьої особи, які не пов’язані безпосередньо з виконання своїх договірних зобов’язань, а стосуються виключно його прав та обов’язків як платника податків, не можуть впливати на іншу сторону правочину, однак можуть породжувати ті чи інші правові наслідки виключно для особи, яка допустилася відповідних порушень.

Так, в силу редакцій частини 1 статті 207 Господарського кодексу України та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин на вимогу однієї із сторін,  або відповідного органу державної влади може бути визнаний судом недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаних договорів недійсними з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб’єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Щодо посилання відповідача на частину 2 статті 228 Цивільного кодексу України, то суд зазначає, що дана норма стосується виключно правочинів, які порушують публічний порядок. В чому законодавець вбачає порушення публічного порядку ним зазначено в частині 1 статті 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття «порушення публічного порядку» та «недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам». Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб’єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов’язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

Що ж стосується інших договорів №260 від 06.10.2008 року та №261 від 06.10.2008 року укладеними позивачем з управлінням житлово–комунального господарства міської ради м.Калуш, про які йдеться мова в акті перевірки то в даній ситуації будь–які договори субпідряду не укладалися, всі роботи виконувались виключно позивачем, а до виконання договорів №236а від 12.09.2008 року та №236б від 12.09.2008 року позивач не приступав в зв’язку не проведення замовником попередньої оплати, а тому за цими договорами не настало будь–якої із подій, що порушують зобов’язання платника податків.

Посилання відповідача на пояснення окремих фізичних осіб, які не являлися посадовими особами дочірнього підприємства "Цифрові технології-монтаж" і не володіли будь–якою інформацією про те, які із залучених працівників є штатними працівниками підприємства, а які працівниками підприємств субпідрядників і які особи виконували роботи в час, коли дані працівники не знаходилися на об’єктах, також не можуть бути належними доказами будь–чого, в тому числі доказом, що конкретні правочини укладалися без мети настання реальних наслідків.

Оцінюючи залучені до матеріалів справи пояснення окремих робітників які були задіяні в роботах на різних об’єктах, суд виходить із того, що ці пояснення не відображають в повному об’ємі дані про виконані роботи, їхню вартість та витрати, оскільки особи, які їх надавали в силу своїх трудових обов’язків не володіли і не могли володіти даними бухгалтерського обліку та його відображення у податковій звітності позивача та його субпідрядників.

Як вбачається з рішень податкових органів, які приймалися різними інстанціями за результатами розгляду апеляційних скарг позивача, саме висновок відповідача про те, що конкретні правочини укладалися без мети настання реальних наслідків згідно статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України є підставою визнання таких правочинів нікчемними.

Проте, вищевказані норми чинного законодавства кардинально суперечать висновкам відповідача, оскільки у відповідності до пункту 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний  правочин). Однак, відповідач не зазначає, якою саме нормою закону встановлено недійсність відповідних правочинів і якою нормою визначено його оскаржувані дії, як правовий наслідок недійсного чи нікчемного правочину. Натомість частина 1, 3 статті 115 Цивільного кодексу України з врахуванням положень статті 203 Цивільного кодексу України, визначено лише підстави визнання оскаржуваного правочину недійсним в судовому порядку.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Аналогічні положення визначено і в частині 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону,  або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено  учасниками  господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної  правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу  державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Однак, як вже зазначалося судом ніхто з даного приводу до суду не звертався, а тому згідно частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У зв’язку з виконанням умов договорів, ПП «Будмасервіс» та ПП «Будінвесткомфорт»  виконало всі будівельні роботи передбачені умовами договорів, на підставі чого було підписано відповідні акти виконаних робіт та видано податкові накладні наявні в матеріалах справи. Однак дані первинні документи не взяті відповідачем до уваги.

Що стосується зауважень відповідача до актів приймання виконаних робіт, укладених між генпідрядником ДП «Цифрові технології–монтаж» та відповідно субпідрядниками ПП «Будмасервіс» та ПП «Будінвесткомфорт», то суд проаналізувавши оспорювані акти приходить до висновку, що вони повністю відповідають встановленій Державним комітетом статистики України і Державного комітету з будівництва та архітектури формі акту КБ–2в та КБ–3, а відсутність даних про замовника в актах приймання виконаних підрядних робіт субпідрядниками, не може бути підставою визнання його належним документом первинного бухгалтерського обліку у будівництві, як про те стверджує у своїх запереченнях відповідач.

У відповідності до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі–Закон) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника  податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку  для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва,   продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами  5.3-5.7 цієї статті (п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними  розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз.4 п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону).

Згідно пункту 7.1. статті Закону України «Про податок на додану вартість» (далі–Закон) поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з   додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника  податку  на  податковий кредит вважається:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів   (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого  (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені  податковими накладними чи митними деклараціями (іншими  подібними документами  згідно з підпунктом 7.2.6 цього  пункту).

Враховуючи те, що виконання позивачем робіт зазначених в договорах підтверджено належно оформленими документами, пов’язаних з оплатою даних договорів, віднесення валових витрат здійснене у відповідності до норм Закону України «Про оподаткування підприємств», а тому висновок відповідача щодо зниження суми податку на прибуток є безпідставним та таким, що не відповідає нормам закону. Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів після складення відповідних накладних, які засвідчують факт виконання робіт на підставі складених договорів, а тому висновок відповідача щодо нарахування податкового кредиту є необґрунтованим та не в повній мірі дослідженим.

Що ж до висновку відповідача про нікчемність податкових накладних, то суд спростовує з наступних підстав.

Підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену  назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце  податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис   (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву,  зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку  податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як вбачається з матеріалів справи та поданих позивачем копій податкових накладних, що дані накладні містять всі необхідні реквізити, які передбачені підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому висновок відповідача що дані накладні не є підставою для нарахування податкового кредиту, є безпідставним та такими, що не відповідає нормам чинного законодавства.  

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи  місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до пунктів 1,2,3,4,5,6 частини 3 статті Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах  повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо;

Таким чином, суд прийшов до висновку, що як в момент укладення позивачем договорів з ПП «Будмасервіс» та ПП «Будінвесткомфорт», так і в процесі їх виконання, сторонами було додержано всіх вимог чинного законодавства, а тому висновки відповідача про нікчемність правочинів є безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства. При цьому суд зазначає, що з врахуванням вищезазначеного позивачем не було допущено заниження суми податку на прибуток та правомірно віднесено до податкового кредиту відповідну суму коштів після виконання робіт передбаченими відповідними договорами з дотриманням всіх вимог чинного законодавства.

В зв’язку з цим, суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення–рішення №0001502302/0 від 29.07.2010 року та №0001512302/0 від 29.07.2010 року підлягають скасуванню. Оскільки зазначені повідомлення підлягають скасуванню в судовому порядку, то і податкові повідомлення–рішення №0001502302/1 від 01.09.2010 року, №0001502302/2 від 29.09.2010 року, №0001502302/3 від 07.12.2010 року, №0001512302/1 від 01.09.2010 року, №0001512302/2 від 29.09.2010 року та №0001512302/3 від 07.12.2010 року також підлягають скасуванню, оскільки винесені на підставі апеляційних скарг позивача на оскаржувані податкові повідомлення–рішення №0001502302/0 від 29.07.2010 року та №0001512302/0 від 29.07.2010 року.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що оскаржувані податкові–повідомлення рішення винесенні без врахування всіх обставин та норм чинного законодавства, що мають значення для прийняття таких рішень, суд вважає позов обґрунтований та такий, що підлягає до задоволення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167  Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

                                            ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в м.Івано-Франківську №0001512302/0 від 29.07.2010 року , №0001512302/1 від 01.09.2010 року, №0001512302/2 від 29.09.2010 року №0001512302/3 від 07.12.2010 року про визначення суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість дочірнього підприємства "Цифрові технології-монтаж", №0001502302/0 від 29.07.2010 року, №0001502302/1 від 01.09.2010 року, №0001502302/2 29.09.2010 року та №0001502302/3 від 07.12.2010 року про визначення суми податкових зобов'язань з податку на прибуток дочірнього підприємства "Цифрові технології-монтаж". 

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Суддя:                                                                                                       Кишинський М.І.           

          Постанова складена в повному обсязі 18.02.2011 року.