Справа №22-ц-408/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Клочко

Категорія - 30 Суддя-доповідач - Семеній

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2011 року                                                                                                     м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді -  Семеній Л. І.,

суддів -  Білецького  О. М.,  Кононенко  О. Ю.,

при секретарі - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Сумського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

на рішення Сумського районного суду Сумської області від 06 січня 2011 року

у справі за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до ОСОБА_1

про відшкодування суми завданих збитків,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 06 січня 2011 року у задоволенні позову Сумського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відмовлено.

В апеляційній скарзі Сумське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – Фонд соцстрахування), посилаючись на необґрунтованість рішення, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Зазначає, що судом неправильно застосовано ст.ст. 993, 1166 та 1187 ЦК України, оскільки зазначені норми регулюють порядок відшкодування майнової шкоди особою, яка її заподіяла. Суд належним чином не повідомив позивача про розгляд справи, чим позбавив можливості висловити свою думку в засіданні.

Заслухавши пояснення представника Фонд соцстрахування – Проценко Н.С., яка підтримала скаргу з мотивів в ній наведених, пояснення відповідача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_3, які заперечили проти її задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що виплачена на користь третьої особи – ОСОБА_4 сума є матеріальним забезпеченням у зв’язку із втратою ним працездатності, яке виплачене з бюджету позивача, сформованим за рахунок сплати страхових внесків ВАТ «Сумський завод «Насосенергомаш», де працює ОСОБА_4, тому не може бути відшкодована в порядку регресу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 25 червня 2010 року водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем НОМЕР_1 на автошляху «Суми-Миропілля», зневажив безпекою дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість та, не впоравшись з керуванням, виїхав на зустрічну смугу руху, де сталося зіткнення з автомобілем ВАЗ-21013 д.н. НОМЕР_2під керуванням ОСОБА_4, що рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок ДТП водій ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження.

Вироком Сумського районного суду Сумської області від 14 жовтня 2010 року ОСОБА_1 визнано винним за ч.1 ст.286 КК України і призначено йому покарання у вигляді 3500 грн. штрафу в дохід держави без позбавлення права керувати транспортними засобами.

З листка непрацездатності серії АВВ №443771, виданого 26 липня 2010 року вбачається, що машиніст тепловозу ВАТ «Сумський завод «Насосенергомаш» ОСОБА_4 в період з 25 червня 2010 року по 01 жовтня 2010 року перебував на лікуванні в поліклінічному відділенні КУ «Сумська міська клінічна лікарня №1». В період з 23 липня 2010 року по 01 жовтня 2010 року він не працював, а до роботи став 02 жовтня 2010 року (а.с. 6).

Відповідно до ст.35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» ОСОБА_4 надана допомога по тимчасовій непрацездатності в розмірі 10479,48 грн., з яких за рахунок ВАТ Сумський завод «Насосенергомаш» оплачено три дні непрацездатності в сумі 616,44 грн., а за рахунок Фонду соцстрахування за 48 днів непрацездатності – 9863,04 грн.

Вказані факти правильно встановлені судом першої інстанції на підставі належним чином досліджених та оцінених доказів, на які суд послався в рішенні.

Згідно з ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зазначена норма, що міститься в главі 82 ЦК України та регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Разом з тим правовідносини, пов’язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України, зокрема ст.ст. 980, 993 та 999 ЦК України, згідно з якими до страховика переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки про відшкодування шкоди, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. В разі ж проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров'я, працездатності, пенсійного забезпечення) таке право вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, не передбачено.

Відповідно до ст.ст. 6, 20 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов’язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.

Відповідно до п.1 ст.2 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ суб’єктами страхування є: страховик – Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; страхувальник – роботодавець; застрахована особа – найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи, на користь яких здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Об’єктом страхування є тимчасова втрата працездатності застрахованою особою.

Таким чином, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності є обов’язковим особистим страхуванням та вищезазначеними нормами не передбачено право страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілій особі, застрахованій за договором загальнообов’язкового державного соціального страхування, на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому страхових сум.

З урахуванням викладеного та з огляду на положення ст.ст. 993, 999 ЦК України, Закону та Основ Фонд соцстрахування як страховик за обов’язковим особистим страхуванням не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди потерпілому, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Суд першої інстанції вірно з’ясував спірні правовідносини, всебічно встановив обставини, що мають значення для справи у відповідності з ч.1 ст.212 ЦПК України, дослідив усі наявні у справі докази та дав їм оцінку, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні.

Доводи апеляційної скарги з приводу неналежного повідомлення позивача про розгляд справи є необґрунтованими, оскільки про розгляд справи 04 січня 2011 року представник позивача – Проценко Н.С., була повідомлена належним чином (а.с.28).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.  

Колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відхилити.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 06 січня 2011 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -