ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

за участю представників сторін від:

позивача: не з’явились

відповідача:  не з’явились

Згідно розпорядження Заступника голови Вищого господарського суду України від 05.09.2006р. Осетинського А.Й. розгляд касаційної скарги здійснюється у складі колегії суддів: Кривда Д.С. (головуючий), Жаботина Г.В., Костенко Т.Ф.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 21.03.2006р. (суддя Пономаренко Є.Ю.), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 15.05.2006р. (судді Якушенко Р.Є. –головуючий, Іноземцева Л.В., Лазненко Л.Л.), в позові про стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 16272,76грн. відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права.

Учасники процесу не скористалися наданим правом на участь своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню  з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що між СТОВ „Агрофірма „Партнер” (позивач) та СТОВ МТС „Альянс” (відповідач) підписано договір оренди тваринницької ферми № 62. За умовами пункту 1.1 договору позивач передає в строкове платне користування відповідачеві цілісний майновий комплекс МТФ №1, склад якого визначений актом прийняття-передачі.

Згідно акту приймання-передачі ферми крупного рогатого скота від 19.09.2003р. позивач передав відповідачеві: корівник, літній табір для корів, вигул для телят з навісом, навіс для биків, навіс для літнього мехдоїння, навіс для вакуумної установки, насосну, склад під сіно та силосну яму, також за актами приймання-передачі без дати передано обладнання, інвентар.

Розділом 3 зазначеного договору сторони визначили, що розмір орендної плати складає 16000грн. за один рік шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача щомісячно, не пізніше останнього числа місяця.

Строк дії договору встановлено до 20.05.2004р.

Позивач, посилаючись на те, що після закінчення строку дії договору відповідач не повернув інвентар вартістю 3592грн. та не сплатив у повному обсязі орендну плату (заборгованість складає 9777грн.), звернувся з позовом про стягнення з відповідача орендної плати з урахуванням індексу інфляції в сумі 12680,76грн. та вартості неповернутого (відчуженого) майна в сумі 3592грн., (всього 16272,76грн.).

Відмовляючи в позові, суди виходили з того, що в договорі від 20.09.2003р., на підставі якого заявлено позов, не визначено належним чином об'єкт оренди. В пункті 1.1 зазначеного договору відсутнє посилання на місцезнаходження об'єкта оренди, а склад майна переданого в оренду визначається актом приймання-передачі орендованого майна. Подані позивачем три акти приймання-передачі (а.с. 11-13) не містять відомостей, що вони складені до договору оренди від 20.09.2003р., акт приймання-передачі ферми крупної рогатої худоби складений 19.09.2003, до підписання договору оренди, акти приймання-передачі обладнання та інвентарю не містять дати складання та відомостей, що вони складені до договору оренди від 20.09.03.

Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України, з огляду на наступне.

В порушення вимог вищезазначеної норми Господарського процесуального кодексу України господарський суд не встановив обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з ст. 153 ЦК УРСР, який діяв у період підписання договору, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у відповідних випадках формі досягнуто згоди по усіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом та необхідні для договорів даного виду.

Господарським кодексом України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки  таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив недосягнення згоди сторонами з істотних умов договору оренди у належній формі. Разом з тим суди не встановили, чи були здійснені фактичні дії щодо виконання договору.

Правові наслідки визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) повинні регулюватися нормами глави 83 ЦК України про зобов’язання, які виникають у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Зобов'язання з безпідставного набуття або збереження майна є одним з видів не договірних зобов'язань.  Змістом даних зобов'язань є обов'язок особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути це майно потерпілому. Таке же зобов'язання виникає і в тому разі, коли підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК).

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте або збережене особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом, іншим правовим актом чи правочином.

Судами не дано правової оцінки доводам відповідача, викладеним у запереченні на позов. Так,  відповідач вважає договір оренди неукладеним, одночасно посилаючись на відсутність підстав вважати, що майно  було передано саме  у відповідності до договору оренди тваринницької ферми від 20.09.2003р. Тобто, під час розгляду справи достеменно не  підтверджено і не спростовано обставини щодо передачі спірного майна (на яких підставах чи за відсутності останніх), тоді як вказані обставини мають суттєве значення для вирішення спору з огляду на позовні вимоги про стягнення, в тому числі, вартості неповернутого (відчуженого) майна.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.3 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,  –

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу СТОВ “Агрофірма “Партнер” задовольнити.

Рішення господарського суду Луганської області  від 21.03.2006 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 15.05.2006 року у справі №16/67 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

          Судові витрати у розмірі 82,36грн. покласти на СТОВ “Машинно-технологічна станція “Альянс”. Доручити господарському суду Луганської області видати наказ.

Головуючий  суддя                                                                 Д.Кривда

Судді                                                                                     Г.Жаботина   

                                                                                                  Т.Костенко