УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

                  Справа № 22-ц-20234/11                    

   Справа 22ц-20234/11                                               Головуючий у І інстанції

Категорія 46 ( 1У)                                                    Кулігіна Т.Д.

                                                                                  Доповідач Барильська А.П.

                                                   Р І Ш Е Н Н Я

                                             ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

13 січня 2010 року  колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого  судді Барильської А.П.,

суддів –  Карнаух В.В., Митрофанової Л.В.,

при секретарі – Бадалян Н.О.,

за участю :  позивача ОСОБА_2, відповідача – ОСОБА_3, та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого  районного суду  м.Кривого Рогу  від  18 жовтня 2010 року  по  справі  за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя  особа   ОСОБА_5, про  визнання  права  спільної  сумісної власності  подружжя на житлову  квартиру та виділ  частки із майна, що є у спільній  сумісній власності, -

                     В С Т А Н О В И Л А:

           У березні 2007 року  ОСОБА_2 звернулась  до суду  із позовом   до       ОСОБА_3   про  визнання  права  спільної  сумісної власності  подружжя на   квартиру та виділ  частки із майна, що є у спільній  сумісній власності та просила суд розділити спільне сумісне майно подружжя – квартиру АДРЕСА_1, визнавши за позивачкою право власності на 1\2 частину вказаної квартири.

           У подальшому  позивач позовні  вимоги  доповнила та  просила суд визнати  право спільної  сумісної власності  на трикімнатну АДРЕСА_1 виділити  частку із майна, що є у спільній сумісній власності  з розрахунку  окрему  жилу кімнату  площею -12,8 м2 на користь  позивача,  окрему жилу кімнату – 7,6 м2 на користь  відповідача,  кімнату площею – 16,5 м2 з прилеглим  до неї балконом, кухню, ванну, туалет, коридор залишити  в загальному користуванні, судові  витрати  стягнути  з відповідача.

         Ухвалою суду від 07 липня 2010 року  позовні вимоги ОСОБА_2  про виділ частки  із майна, що є у спільній власності  з розрахунку  - окрему  жилу кімнату площею -12,8 м2 виділити на її користь,  окрему жилу кімнату – 7,6 м2 на користь  відповідача, третю кімнату площею – 16,5 м2 з прилеглим  до неї балконом, кухню, ванну, туалет, коридор залишити  в загальному користуванні – залишено  без розгляду.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 18  жовтня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано право  спільної сумісної власності подружжя  ОСОБА_2 та ОСОБА_3  на АДРЕСА_1. Розділено  квартиру на дві рівні частини. Визнано  за  ОСОБА_2 та ОСОБА_3  право власності, за кожним, на 1\2 частину АДРЕСА_1, зареєстрованою  в реєстрі  прав  власності  за ОСОБА_3 Стягнуто  з відповідача ОСОБА_3 на користь  позивача  судові витрати  в сумі 496 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3  просить скасувати рішення суду  першої  інстанції  та ухвалити нове рішення про  відмову  в задоволенні позовних  вимог, у зв’язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та недоведеністю  обставин, що мають  значення для справи, які суд  вважав встановленими.

Зокрема: суд не врахував, що спірна квартира  була  придбана ОСОБА_3 19.09.2002 року,  тобто, до укладення  шлюбу із позивачкою, за власні  кошти; суд не взяв до уваги що  спірні правовідносини  відбувалися  в період  дії Кодексу про   шлюб та сім’ю України, а тому відповідно до ст.13,22 зазначеного  Кодексу, спірне майно не може бути визнано спільною  сумісною  власністю подружжя, оскільки придбане до реєстрації  шлюбу.

          Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 січня 2003 року. Згідно  свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_3  та  ОСОБА_2  розірвано  06 червня 2007 року.

        Згідно договору купівлі –продажу квартири, відповідач ОСОБА_3 19 вересня 2002 року  придбав АДРЕСА_1

          Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що під час придбання спірної квартири сторони, з  червня 2000 року по 19 вересня 2002 року, перебували у фактичних шлюбних відносинах, мали спільний бюджет, на спільні кошти у вересні 2000 року придбали двокімнатну АДРЕСА_2. Після продажу зазначеної квартири, на спільні кошти придбали спірну квартиру, та в період спільного проживання сторін значно збільшилася кількість кімнат та житлова площа кімнат у спірній квартирі внаслідок проведення позивачкою за власний кошт капітального ремонту квартири та заміни обладнання.

Однак, колегія суддів не може погодитись з зазначеним висновком суду з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до п.1 розділу УП Прикінцевих положень СК цей Кодекс набуває чинності одночасно з набуттям чинності ЦК, тобто з 1 січня 2004 року й до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав та обов’язків, що виникли після набуття ним чинності.

У зв’язку з чим, застосування судом ст. 74 СК України до правовідносин про поділ майна, набутого за час спільного проживання жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь – якому іншому шлюбі, які мали місце до моменту набуття чинності цим Кодексом,  є неправомірним.

Таким чином, при вирішенні спору щодо поділу майна, набутого до 01 січня 2004 року у період перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах, суд повинен застосовувати норми цивільного законодавства, які регулюють право спільної часткової власності на момент набуття цього майна. Зокрема, у разі спору, частка у майні  цих осіб повинна визначатися залежно від ступеня участі кожного з них у його набутті.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про власність», який був чинний на момент придбання спірної квартири, майно, набуте внаслідок спільної праці членів сім»ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно свідоцтва про розірвання шлюбу позивачка розірвала шлюб з ОСОБА_6 13 червня 2001 року. Відповідач ОСОБА_3 згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, розірвав шлюб з ОСОБА_7 23.10.2000 року.

Тобто,  на момент укладання договору купівлі- продажу АДРЕСА_2  у жовтні 2000 року, сторони перебували в інших зареєстрованих шлюбах.

У зв’язку з чим висновок суду про те, що двокімнатна АДРЕСА_2 придбана у вересні 2000 року,   у період перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах з  червня 2000 року по 19 вересня 2002 року, на спільні кошти, є неправильним.

Відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України,  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків. Встановленим цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Тобто, саме на позивача покладено обов’язок доведення належними доказами, що АДРЕСА_2 створена за рахунок спільної праці та трудової участі сторін.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, позивачка не надала суду належних доказів на підтвердження того, що нею особисто вкладені грошові кошти у купівлю зазначеної квартири.

Посилання позивачки на те, що  на час придбання двокімнатної квартири сторони працювали, мали рівні доходи не  підтверджує того, що позивачка вкладала належні їй  грошові кошти у придбання двокімнатної квартири та у якій частці, оскільки  джерело коштів, на які посилається позивачка, а саме, дохід за її місцем роботи у зазначений період є незначною.( а.с. 73).

Посилання позивачки на спільне разом з відповідачем та третьою особою  ОСОБА_5 мешкання у двокімнатній АДРЕСА_2 та спірній квартирі, не можуть бути доказом вкладання коштів на придбання зазначених квартир, у зв’язку з чим висновок суду в цій частині є неправильним.

Посилання позивачки на продаж  нею АДРЕСА_2 за дорученням від імені відповідача, не є підтвердженням того, що зазначена квартира придбана на спільні кошти. У зв’язку з чим висновок суду першої інстанції в цій частини є помилковим.

Суд першої інстанції, визнаючи АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін,  не взяв до уваги доводи відповідача щодо джерела коштів, за які була придбана спірна квартира.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно договору купівлі- продажу від 17 вересня 2002 року, відповідач продав належну йому на праві власності АДРЕСА_2. Продаж вчинено за 14098 грн. ( а.с.72).

19 вересня 2002 року відповідач згідно договору купівлі – продажу квартири придбав спірну АДРЕСА_1 Договір купівлі – продажу вчинено за 16492 грн. ( а.с.8).

За таких обставин, доводи апеляційної скарги відповідача щодо придбання ним особисто спірної квартири за кошти, виручені від продажу АДРЕСА_2 є обґрунтованими.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції безпідставно прийняв доводи позивачки про те, що спірна квартира придбана за спільні кошти сторін, та не взяв до уваги, що позивачкою не доведено розмір її вкладу в придбання спірної квартири та наявність домовленості сторін про створення спільної сумісної власності на цю квартиру.

Висновок суду про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю, оскільки в період фактичних шлюбних відносин сторін, внаслідок продажу АДРЕСА_2 та придбанням спірної квартири значно збільшилась кількість кімнат та житлова площа квартири, в які за власні кошти позивачки було виконано капітальний ремонт квартири, замінено обладнання, є неправильним, оскільки ст.25 КЗпШ України, на яку посилається суд, регулює правовідносини з приводу права володіння, користування і розпорядження майном особами, які перебували у зареєстрованому шлюбі. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що внаслідок проведення капітального ремонту суттєво змінилася вартість на збільшилась кількість кімнат у спірній квартирі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та недоведені  обставини, що мають  значення для справи, які суд  вважав встановленими, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду – скасуванню, з ухваленням нового рішення відповідно до вимог п.2, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309,  313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -           

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Жовтневого  районного суду м. Кривого Рогу від Жовтневого  районного суду  м.Кривого Рогу  від  18 жовтня 2010 року  
скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3  про  визнання  права  спільної  сумісної власності  подружжя на житлову  квартиру та виділ  частки із майна, що є у спільній  сумісній власності, - відмовити.

Рішення  набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти  днів  з дня набрання ним  законної сили.

Головуючий :

Судді: