Справа №2а-3/2007
ПОСТАНОВА
Іменем України
18 квітня 2007 р. смт.Доманівка
Доманівський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючої судді Вадовської А.В.,
при секретарі Кравець Л.В.,
за участю: позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Туз І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Доманівка адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Миколаївського обласного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, начальник Миколаївського обласного управління юстиції Шаталюк Сергій Дмитрович, Головного управління юстиції у Миколаївській області, ліквідаційної комісії по ліквідації Миколаївського обласного управління юстиції про поновлення на роботі та визнання запису №44 у трудовій книжці недійсним,
ВСТАНОВИВ:
29 червня 2005 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївського обласного управління юстиції про надання щорічної основної відпустки з виплатою середньомісячного заробітку за час відпустки з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення та допомоги на соціально-побутове забезпечення, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, визнання запису №44 у трудовій книжці недійсним, зміну формулювання причини звільнення з п.1 ст.36 КЗпП України на ч.3 ст.38 КЗпП України (за власним бажанням внаслідок порушення уповноваженим органом законодавства про працю), виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку. У ході судового розгляду позивач неодноразово змінював та доповнював позовні вимоги, внаслідок чого ухвалою суду його позовні вимоги роз'єднані в два самостійних провадження.
Свій позов у частині поновлення його на посаді заступника начальника Доманівського районного управління юстиції Миколаївської області - начальника відділу державної виконавчої служби з 1 квітня 2005 р. та визнання недійсним запису №44 у трудовій книжці позивач мотивував тим, що він працював заступником начальника Доманівського районного управління юстиції - начальником відділу державної виконавчої служби з 26.07.2004 р. Наказом начальника Миколаївського обласного управління юстиції від 27.05.2005 р. №619-Л «Про внесення змін до наказу №365-Л від 28.03.2005 р.» його звільнено з займаної посади з 12.04.2005 р. за угодою сторін, відповідно до п.1 ч.І.ст.36 КЗпП України. Позивач вважає своє звільнення незаконним у зв'язку з тим, що його заява про звільнення була зареєстрована 22.03.2005 р., про своє звільнення з 1.04.2005 р. йому стало відомо 12.04.2005 р. 27.05.2005 р. без поновлення на посаді його звільнено вже не з 1.04.2005 p., а з 12.04.2005 р. ОСОБА_1 також вважає своє звільнення незаконним з тієї причини, що взаємного волевиявлення між сторонами про припинення трудового договору за угодою сторін не було, дата звільнення сторонами не обговорювалась, а тому і підстав для розірвання договору не було. Крім цього, позивач вважає своє звільнення незаконним, так як, на його думку, при виданні наказу про звільнення було порушено ст.9 Закону України «Про державну виконавчу службу», а саме наказ видано при
відсутності подання заступника начальника Миколаївського ОУЮ - начальника відділу ДВС щодо звільнення. У день звільнення йому не було видано трудову книжку. Книжку йому видали лише 27.05.2005 р., тому він вважає, що начальник Миколаївського ОУЮ зобов'язаний був поновити його на посаді і оплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 1.04.2005 р. по 27.05.2005 р. включно.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги повністю і просив суд поновити його на посаді заступника начальника Доманівського районного управління юстиції Миколаївської області - начальника відділу державної виконавчої служби з 1 квітня 2005 p., визнати запис у трудовій книжці за №44 недійсним. Суду пояснив, що, працюючи начальником відділу ДВС Доманівського РУЮ, він у лютому 2005 р. подавав до Миколаївського ОУЮ заяву про звільнення, яка не була розглянута через те, що була направлена факсом, а не особисто подана ним. У березні 2005 р. він подав заяву на ім'я начальника Миколаївського ОУЮ про своє звільнення на підставі п.1 ч.І ст.36 КЗпП України, дату звільнення в заяві не зазначав. Після подачі заяви ні в усній, ні в письмовій формі її не відкликав. За період з 22 березня 2005 р. по 12 квітня 2005 р. він особисто приїздив до Миколаївського ОУЮ, однак питання про відкликання заяви не ставив, так як не бажав продовжувати роботу. 12 квітня 2005 р. йому стало відомо, що його звільнено з 1 квітня 2005 р. Дізнавшись про своє звільнення, він того ж дня передав справи заступнику начальника відділу ДВС Доманівського РУЮ Поноченюк Н.В., з 13 квітня 2005 р. на роботу не вийшов, оскільки вважав себе звільненим. 16 травня 2005 р. він поїхав до ОУЮ з метою отримати трудову книжку, проте йому її не видали. 27 травня 2005 р. йому видали трудову книжку, в задоволенні його усної вимоги про поновлення на роботі та надання щорічної основної відпустки начальник Миколаївського обласного управління юстиції відмовив, мотивуючи відмову тим, що на посаду заступника начальника Доманівського РУЮ - начальника відділу ДВС оголошено конкурс. Вважаючи своє звільнення таким, що проведене з допущенням грубих порушень чинного трудового законодавства, він звернувся до суду з позовом про визнання звільнення незаконним.
Представник відповідачів Миколаївського обласного управління юстиції та Головного управління юстиції у Миколаївській області Туз І.П. у судовому засіданні позов не визнала, заперечувала проти його задоволення. Голова ліквідаційної комісії Миколаївського обласного управління юстиції ОСОБА_2. та начальник Головного управління юстиції у Миколаївській області Шаталюк С.Д. направили до суду заяви з проханням розглядати справу без їх участі та заперечення проти позову, в яких просили відмовити позивачеві в задоволенні його позову, вказуючи на те, що позов, на їх думку, не підлягає задоволенню, оскільки 22.03.2005 р. до Миколаївського ОУЮ надійшла заява позивача про звільнення його за згодою сторін, в якій не була зазначена дата, з якої він бажає припинити трудові відносини, таким чином, ОСОБА_1 надав право роботодавцю самому визначити дату розірвання трудового договору. Подання заяви з боку працівника та прийняття рішення роботодавцем про звільнення свідчить про наявність спільного волевиявлення як роботодавця, так і працівника. Зазначена заява була погоджена з начальником відділу ДВС Миколаївського ОУЮ, про що свідчить його резолюція на заяві з клопотанням про задоволення вимоги підлеглого. На підставі заяви ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади наказом №365-Л від 28.03.2005 p., наказом №619-Л від 27.05.2005 р. до наказу № 365-Л від 28.03.2005 р. внесені зміни та зазначено про звільнення позивача з посади з 12.04.2005 р. - дня фактичного залишення займаної посади. Позивач з наказом ознайомився, намірів продовжувати роботу в подальшому не виявив, про що свідчить негайна передача ним справ.
Заслухавши пояснення позивача, представників ОСОБА_3 та Туз І.П., дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав:
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 з 26 липня 2004 р. перебував у трудових відносинах з Миколаївським обласним управлінням юстиції, працюючи на посаді заступника начальника Доманівського районного управління
юстиції Миколаївської області - начальника відділу державної виконавчої служби, що підтверджується копією наказу начальника Миколаївського ОУЮ № 646-Л від 26.07.2004 р. та копією його трудової книжки. 22 березня 2005 р. до Миколаївського ОУЮ на ім'я начальника надійшла заява позивача цо справі з проханням звільнити його з займаної посади на підставі п.1 ч.І ст.36 КЗпП України за угодою сторін, яка була зареєстрована в Миколаївському ОУЮ 22 березня 2005 р. за № 383. Вказана заява була погоджена з начальником відділу ДВС Миколаївського ОУЮ Мутьєвим Д.Д., про що свідчить резолюція на заяві з клопотанням про задоволення вимог ОСОБА_1 На підставі поданої за власною ініціативою позивача заяви начальником Миколаївського ОУЮ 28 березня 2005 р. був виданий наказ за № 365-Л про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади з 1 квітня 2005 р. за п.1 ч.І ст.36 КЗпП України -угодою сторін. З зазначеним наказом позивач, як встановлено в судовому засіданні з його пояснень, був ознайомлений 12 квітня 2005 р. начальником Доманівського районного управління юстиції на нараді працівників управління. 27 травня 2005 р. наказом начальника Миколаївського обласного управління юстиції за № 619-Л внесено зміни до наказу №365-Л від 28 березня 2005 p., а саме: датою звільнення зазначено 12 квітня 2005 p., тобто останній день роботи позивача, що підтверджується копією вказаного наказу.
П.1 ч.І ст.36 КЗпП України передбачена підстава припинення трудового договору - угода сторін. Строк розгляду заяви працівника про звільнення з цієї підстави диспозицією цієї статті не передбачений. Враховуючи те, що позивач у заяві не зазначив дату припинення трудових відносин, дата звільнення була визначена іншою стороною, що не заборонено законодавством. Стверджування ОСОБА_1 щодо порушень ст.9 Закону України «Про державну виконавчу службу» при його звільненні є хибним, оскільки наявність резолюції начальника відділу ДВС Миколаївського обласного управління юстиції з клопотанням про задоволення заяви свідчить про погодження його звільнення з безпосереднім його керівником, а тому не може бути розцінена судом як відсутність погодженого подання на звільнення.
Аналізуючи пояснення, дані позивачем у судовому засіданні, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність посилання на незаконність його звільнення після сплину двотижневого терміну, передбаченого ст.38 КЗпП України. Роблячи такий висновок, суд виходить з того, що позивач після сплину двотижневого строку продовжував працювати не з причини небажання звільнятися з займаної посади, а у зв'язку з тим, що не знав про наявність наказу на звільнення. Дізнавшись 12 квітня 2005 р. про існування наказу на його звільнення, він того ж дня передав справи своєму заступникові згідно наказу, тим самим погодившись з припиненням трудових відносин. З часу подачі заяви до ознайомлення з наказом про звільнення позивач у будь-якій формі не повідомляв керівництво про анулювання його заяви, хоча мав реальну можливість це зробити, що свідчить про його небажання продовжувати трудові відносини. Окрім цього, його небажання продовжувати працювати вбачається і з того, що після 12 квітня 2005 р. він лише 27 травня 2005 p., тобто після сплину півторамісячного терміну, в усній формі звернувся до начальника Миколаївського обласного управління юстиції з вимогою про поновлення його на роботі та надання щорічної відпустки. Вимогу про поновлення на роботі в суді позивач заявив лише 1 вересня 2005 p., тобто навіть при подачі первісного позову до суду 29 червня 2005 р. така вимога ним не заявлялась, що також свідчить про відсутність у нього бажання продовжувати трудові відносини. Крім зазначеного, з дослідженої судом копії наказу №365-Л від 28 березня 2005 р. «Про звільнення ОСОБА_1» вбачається, що він був виданий та звільнення проведено у межах двотижневого строку з дня надходження заяви, оскільки заява надійшла 22 березня 2005 p., наказ видано 28 березня 2005 р., дата звільнення зазначена 1 квітня 2005 р. Як встановлено в судовому засіданні, наказом № 619-Л від 27 травня 2005 р. внесено зміни до наказу №365-Л від 28 березня 2005 р. датою звільнення зазначено 12 квітня 2005 p., тобто останній день роботи позивача. 27 ж травня 2005 р. ОСОБА_1 видано трудову книжку.
Відповідно до п.З Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. №301 «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Згідно п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Мінпраці від 29.07.1993 № 58 та зареєстрованої Мін'юстом України, 17.08.1993 за № 110, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. П. 4.2 цієї ж Інструкції зазначено, що пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
Враховуючи вищезазначені нормативні акти, у ході судового розгляду судом не встановлено вину відповідача у несвоєчасності отримання трудової книжки позивачем, а тому і підстав для визнання 27 травня 2005 р. днем звільнення ОСОБА_1 з роботи немає.
Аналізуючи досліджене, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Доманівського районного управління юстиції-начальника відділу ДВС відповідає чинному трудовому законодавству, а тому підстав для задоволення позову про поновлення на роботі та визнання недійсним запису № 44 у трудовій книжці у суду немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 15, 160, 163, 167 КАС України, п.7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, ст.ст.36, 38, 232, 235 КЗпП України,суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1до Миколаївського обласного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, начальник Миколаївського обласного управління юстиції Шаталюк Сергій Дмитрович, Головного управління юстиції у Миколаївській області, ліквідаційної комісії по ліквідації Миколаївського обласного управління юстиції про поновлення на роботі та визнання запису №44 у трудовій книжці недійсним відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Миколаївської області через Доманівський районний суд у порядку і строки, передбачені ст. 186 КАС України.