ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2006 р. | № 17/422 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Т.Б. Дроботової, |
суддів : | Л.І. Рогач, С.В.Бакуліна |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Державного підприємства “Петровський завод вугільного машинобудування” |
на постанову | Донецького апеляційного господарського суду від 16.05.2006р. |
у справі | № 17/422 |
господарського суду | Донецької області |
за позовом | Відкритого акціонерного товариства “Павлоградвугілля” |
до | Державного підприємства “Петровський завод вугільного машинобудування” |
про | стягнення 80380,11 грн. |
за участю представників: |
позивача | Степанова В.С. дов. від 14.08.2006р. |
відповідача | не з’явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) |
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство “Павлоградвугілля” звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з відповідача 80 380,11 грн., у тому числі: пені в сумі 34560,75грн., штрафу -45819,36 грн. за порушення строку виконання взятого на себе зобов`язання за договором №1808-КП від 22.06.2004р.
Свої вимоги позивач обгрунтував положеннями статей 526, 611 Цивільного кодексу України та невиконанням відповідачем вимог договору №1808-КП від 22.06.2004р. та додаткової угоди договору, оскільки відповідач порушив строки виконання договірних зобов`язань, а саме –терміни виконання основних етапів, зазначених в пунктах 1.4,1.5, 1.6 специфікації №1.
Відповідач заперечував позовні вимоги повністю, покликаючись на правову природу договору, як інноваційного договору за участю держави.
Рішенням господарського суду Донецької області від 13.02.2006р. (суддя Татенко В.М.) позовні вимоги задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто пені в сумі 10 080 грн., штрафу в сумі 10 080 грн., держмита –201,60 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 29,60 грн.; у задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд покликався на статтю 611 Цивільного кодексу України та статтю 193 Господарського кодексу України, що визначають порядок та спосіб виконання договірних зобов`язань та наслідки їх порушення.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.05.2006р.(судді Діброва Г.І.- головуючий, Дзюба О.М., Стойка О.В.) рішення господарського суду Донецької області від 13.02.2006р. було залишено без змін з огляду на повноту та належність встановлення обставин справи, правильність застосування норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Не погоджуючись з вище вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.05.2006р., в якій просить скасувати постановлені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні обставинам справи, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи та на порушення і неправильне застосування судовими інстанціями статей 203, 548, 549 Цивільного кодексу України, пункту 1 статті 11010 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач не скористався правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції. Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Правовідносини сторін щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти регулюються Законом України від 22.02.2000р. №1490-ІІІ (із змінами та доповненнями), статтею 34 якого визначено поняття договору про закупівлю, передбачено основні вимоги до такого договору та застосування до нього положень цивільного законодавства України.
Відповідно до частини1 статті 11 Цивільного Кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Положеннями статей 627, 628, 629 вищевказаного кодексу визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, сторонами було укладено договір №1808-КП від 22.06.2004р. про державну закупівлю продукції виробничо-технічного призначення за яким позивач виступив замовником, а відповідач - виконавцем.
Згідно пунктів 1.1, 3.2 цього договору відповідач зобов`язався розробити проект, виготовити та здати в експлуатацію уніфіковану телекомунікаційну систему диспетчерського контролю та автоматизованого керування гірничими машинами та технологічними комплексами на філії позивача “Шахті “Степова”, закупівля якої здійснюється відповідно до ст.33 Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”, а позивач зобов`язався здійснити з бюджетних коштів 100% попередню оплату на підставі виставленого відповідачем рахунку в сумі 5000000 грн.
30.06.2004р. позивач сплатив передбачену договором суму в повному обсязі, що підтверджено платіжним дорученням № 1U1190109.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 4.2 додаткової угоди № 3 від 01.08.2004р. до договору №1808-КП від 22.06.2004р. та специфікації № 1 до договору строк виконання відповідачем зобов`язань за договором склав 17 місяців з моменту отримання попередньої оплати, з поетапним звітуванням за виконані роботи на протязі вказаного періоду, шляхом передачі позивачеві актів виконаних робіт по кожному етапу, в термін не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому закінчується відповідний етап.
Згідно пункту 6.1 зазначеної додаткової угоди № 3 від 01.08.2004р. за порушення строків виконання договору, а також кожного його етапу відповідач(виконавець) повинен сплатити позивачу (замовнику) пеню в розмірі 0,1% від вартості невиконаних в строк робіт, по яким допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів, додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості невиконаних в строк робіт.
Виходячи зі змісту статей 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання. Згідно з частиною 2 статті 551 цього Кодексу якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно пункту 1 статті 530 вказаного Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до пункту 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 2 статті 231 цього Кодексу встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Таким чином, судами попередніх інстанцій визначено норми законодавства, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах та з’ясовано зміст та природу взаємних зобов’язань сторін за договором про закупівлю продукції виробничо-технічного призначення, ступінь їх виконання та правові наслідки порушення зобов’язань.
Судами попередніх інстанцій встановлено належне виконання зобов`язання позивачем щодо сплати передбаченої договором суми в повному обсязі, факт порушення відповідачем строку виконання етапу робіт, визначеного пунктом 1.6 специфікації №1 до договору №1808-КП від 22.06.2004р. та застосовано передбачену законодавством та договором відповідальність за їх порушення.
Отже, висновок апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 10080 грн. та пені -10080 грн. за невиконання саме цього етапу робіт є правомірним та відповідає матеріалам справи.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували умови договору №1808-КП від 22.06.2004р., його додаткових угод, специфікації, їх правові наслідки та зміст зобов’язальних відносин сторін; врахували положення статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку із чим та з урахуванням вищевказаних норм законодавства дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, та правомірно частково задоволено позовні вимоги.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглядаючи справу, повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої заявником апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду, якими спростовано обставини, на які посилався відповідач в обґрунтування своїх вимог, ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням статті 105 Господарського процесуального кодексу України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Посилання скаржника на те, що пеня встановлюється лише як захід відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання та не може виступати заходом відповідальності за прострочення виконання іншого, відмінного від грошового зобов'язання суперечить проаналізованим вище нормам чинного законодавства та не може бути прийняте до уваги.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на наказ Мінфіну України №83 від 06.04.1998р. “Про порядок укладення угод щодо надання послуг (виконання робіт) та придбання матеріальних цінностей у суб'єктів господарювання, оплата яких проводиться за рахунок бюджетних коштів”(із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 13.10.1999р. N240) є необгрунтованим, оскільки рішення про державну реєстрацію цього наказу скасовано на підставі висновку Міністерства юстиції України від 17.07.2006 року N 12/70.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв’язку з чим підстав для скасування зазначеної постанови колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного підприємства “Петровський завод вугільного машинобудування” залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.05.2006р. у справі № 17/422 господарського суду Донецької області та рішення господарського суду господарського суду Донецької області від 13.02.2006р. залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Л. Рогач
С.Бакуліна