Справа №  2-а-206/11

Категорія 64

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

          14 лютого 2011 року cуддя Печерського районного суду Кирилюк  І.  В. ,  розглянувши в порядку скороченого провадження, відповідно до ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва, Управління праці та соціального захисту населення Печерського району м. Києва та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про перерахунок пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з вказаним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва (далі – відповідач-1), Управління праці та соціального захисту населення Печерського району м. Києва (далі – відповідач-2), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі – відповідач-3), в якому просить:

-          визнати дії відповідачів такими, що були помилково здійснені зазначеними відповідачами без урахування вимог ст.. 152 Конституції України, ст.. 1175 Цивільного кодексу України, ст. 268 Цивільного кодексу України відносно нарахування та здійснення перерахування раніше призначеної основної пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, та нарахуванні й виплаті в заниженому розмірі щорічної допомоги на оздоровлення як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;

-          зобов’язати відповідача-1 провести перерахунок та виплату позивачу як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (ІІІ групи інвалідності), основної пенсії, згідно вимог ст.. 152 Конституції України, ст.. 1175 Цивільного кодексу України, ст. 268 Цивільного кодексу України та ст.ст. 49, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку не нижче 6 мінімальних пенсій за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність – за період з моменту, коли позивач вийшов на пенсію по момент винесення рішення з урахуванням проведених виплат;

-          зобов’язати відповідача-1 усунути порушення, а саме, призначити (встановити) позивачеві як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (ІІІ групи інвалідності) основну пенсію в розмірі не менше 6 мінімальних пенсій за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно вимог ст.. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII;

-          зобов’язати відповідача-2 усунути порушення і провести перерахунок згідно ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат з моменту виникнення у позивача права на щорічну допомогу на оздоровлення;

-          зобов’язати відповідача-3 виплатити згідно ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат з моменту виникнення у позивача права на щорічну допомогу на оздоровлення

-          зобов’язати відповідача-2 та відповідача-3 призначити (встановити) позивачеві, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (ІІІ групи інвалідності) щорічну допомогу на оздоровлення згідно вимог ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

-          стягнути на користь позивача згідно ст..ст. 90, 94 Кодексу адміністративного судочинства України, кошти, затрачені позивачем на правову допомогу в розмірі 500,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що йому встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково та він є особою, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та віднесений до 1 категорії. Позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва. Згідно ст.. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до 1 категорії призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, інвалідам ІІІ групи у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно ст.. 49, ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в усіх випадках для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (ІІІ групи інвалідності) щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, розмір пенсії не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком. Мінімальна пенсія за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що визначається на кожний рік законами «Про Державний бюджет України». Разом з тим, позивач одержує щорічну допомогу в значно меншому розмірі. На звернення позивача здійснити перерахунок щорічної допомоги відповідач-2 відмовив та зазначив, що нарахування проводиться правильно.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.01.2011 року було відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва, Управління праці та соціального захисту населення Печерського району м. Києва та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про перерахунок пенсії.

Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва у письмових запереченнях на позовну заяву, які надійшли на адресу суду 03.02.2011 року, просить в задоволені позовних вимог відмовити та зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції від 05.10.2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст.. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорії, розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок здійснювався з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму. Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» до ст.. 51 та ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» були внесені зміни, які 22.05.2008 року були визнанні неконституційними. Однак, 28.05.2008 року № 530 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову, що набрала чинності з 22.05.2008 року, на підставі якої і нараховувалась щорічна додаткова пенсія. Крім того, відповідач-1 звертає увагу на пропуск позивачем визначеного ст. 99 та ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення до адміністративного суду.

Відповідач-2 у письмових запереченнях на позовну заяву, які надійшли на адресу суду 27.01.2011 року, просить в задоволені позовних вимог відмовити повністю та зазначає, що позивач з 01.09.2001 року перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Печерського району м. Києва та відповідачем-2 проводилось нарахування щорічної допомоги на оздоровлення, яка передбачена ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме, за 2010 рік в розмірі 120,00 грн. Крім того, Управління праці та соціального захисту населення Печерського району м. Києва звертає увагу, що позивач був обізнаний про розмір отриманої щорічної допомоги з моменту її отримання та виникнення у нього права на захист своїх інтересів, відтак, враховуючи норми ч. 1 та ч. 2 ст.. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, позовні вимоги по серпень 2010 року не підлягають задоволенню з підстав пропуску строку звернення до суду, відповідно до ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України. Також, відповідач-2 звертає увагу, що Управління праці та соціального захисту населення Печерського району м. Києва здійснює лише призначення даного виду допомоги, а виплату здійснює Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, до того ж відповідач-2 не є розпорядником коштів Державного бюджету України.

Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у письмових запереченнях від 08.02.2011 року просить відмовити в позові, оскільки згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, мають зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліди І, ІІ, ІІІ групи, евакуйовані із зони відчуження у 1986 році. Відповідно до ст.. 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету. Видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування визначаються виключно Законом «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Згідно ст.. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі виконавчої влади. Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України видає обов’язкові для виконання акти – постанови і розпорядження. Отже, Київський міський центр при нарахуванні допомоги на оздоровлення, керуючись Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», діяв в межах норм чинного законодавства, відтак, дії відповідача-3 є правомірними.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та одержав посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1). Згідно довідки медико-соціальної експертної комісії, позивачеві з 01.08.2004 року встановлено ІІІ групу інвалідності у зв’язку із здійсненням обов’язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, безстроково.

ОСОБА_1 призначена та виплачується пенсія відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак не в повному обсязі.

У відповідь на звернення позивача до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва щодо перерахунку пенсії, йому було відмовлено в такому, зважаючи на те, що пенсії виплачуються відповідно до норм чинного законодавства, порушень щодо призначення пенсії ОСОБА_1 не вбачається.

Крім того, ОСОБА_1 призначена та виплачується щорічна допомога на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак не в повному обсязі.

У відповідь на звернення позивача до Управління праці та соціального захисту населення Печерського району в м. Києві щодо перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення йому було відмовлено в такому, зважаючи на те, що допомога виплачується відповідно до норм чинного законодавства, порушень щодо призначення такої допомоги ОСОБА_1 не вбачається.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII (далі – Закон № 796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює  єдиний  порядок  визначення  категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Згідно ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до абз. 4 ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону України від 06.06.1996 року), особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: - інвалідам IІI групи – 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону України від 06.06.1996 року), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по IІI групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.

Пунктом 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 року були внесені зміни у ст. 50 та ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 06.06.1996 року).

Так, згідно ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 28.12.2007 року), особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: інвалідам IІI групи - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 28.12.2007 року), пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986 - 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. У всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році: по IІI групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 положення п. 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 року визнані неконституційними.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», установлено, що особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачується у таких розмірах до прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність: тим, що належать до категорії 1: інвалідам IІI групи - 15 відсотків, у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижче 870 гривень.

Разом з тим, як визначено ст. 71 Закону № 796-XII, дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, а Постанова Кабінету Міністрів України є лише підзаконним нормативно-правовим актом, який може виключно роз’яснювати порядок застосування закону, а не визначати конкретні суми виплат, відмінні від тих, які визначені чинним законодавством.

Відтак, при визначені розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, та пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою необхідно застосовувати розміри, визначені ст. 50, ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції від 06.06.1996 року, відповідно.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що розрахунок та виплата додаткової пенсії та пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, позивачу була здійснена відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Кабінет Міністрів України уповноважено приймати виключно роз'яснення порядку застосування Закону, а не визначати сам порядок.

Таким чином, статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на Кабінет Міністрів України покладена функція роз'яснення порядку застосування цього закону, а не встановлення нових розмірів державної та додаткової пенсії даній категорії осіб.

Згідно ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на адміністративні суди покладено обов'язок, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Виходячи з пріоритетності норм Закону України, суд приходить до висновку, що при визначенні розміру додаткової пенсії та пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, позивачу необхідно застосовувати норми ст. 50 та ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 06.06.1996 року), а не положення Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».

Суд також зазначає, що згідно ст. 50 та ст.. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», під час визначення розміру щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, та пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, мінімальний розмір пенсії за віком залежить від розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки позивачеві слід визначити пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, що встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-14. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.   

Частиною 3 ст. 4 вказаного Закону «Про прожитковий мінімум» передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Таким чином, для позивача як інваліда ІІІ групи, особи, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, розмір додаткової пенсії та державної пенсії повинен розраховуватися, виходячи із розміру прожиткового мінімуму.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 06.06.1996 року № 230/96-ВР), компенсація за шкоду, заподіяну  здоров'ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та сім'ям за втрату годувальника, -  щорічна допомога на оздоровлення інваліду ІІІ групи  виплачується в розмірі 4 (чотири) мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно ст. 73 Закону України «Про Державний Бюджет на 2008 рік», ст.. 71 Закону України «Про Державний Бюджет на 2009 рік», ст. 70 Закону України «Про Державний Бюджет на 2010 рік», у 2008 та 2009 роках Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Крім того, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» текст ст. 48 Закону № 796- XII викладено у новій редакції, згідно якої щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», інвалідам ІІІ групи установлено розмір щорічної допомоги на оздоровлення - 90 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» в частині нової редакції ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визнані неконституційними.

Крім того, у вказаному Рішенні Конституційного Суду України було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.

Статтею 152 Конституції України встановлено, що закони і інші  правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнані неконституційними втрачають свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Згідно ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на Кабінет Міністрів України покладена функція роз'яснення порядку застосування цього закону, а не встановлення нових розмірів державної та додаткової пенсії даній категорії осіб.

Проте, в порушення наведеної норми Закону, Постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562, не роз’яснює порядок застосування Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а встановлює новий розмір, при чому в меншому розмірі, тобто звужує обсяг гарантованих Конституцією України прав позивача,

Відтак, при визначені щорічної допомоги на оздоровлення необхідно застосовувати розміри визначені ст. 48 відповідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції від 06.06.1996 року.

Крім того, суд звертає увагу, що у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, таким чином, звуження змісту та обсягу права, наданого Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 06.06.1996 року), є безпідставним.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів і базується на нормах спеціальних нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не приймається. Так, наприклад, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.   

Оскільки позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання відповідного розміру пенсії та щорічної допомоги.

Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.

Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це державна соціальна підтримка дітей війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

У Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, дії відповідачів щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та державної пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, а також щорічної допомоги на оздоровлення з порушенням вимог ст. 50, ст. 54, ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 06.06.1996 року) є незаконними.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачі не надали суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.

Разом з тим, позивач просить зобов’язати відповідачів усунути порушення, а саме, призначити (встановити) позивачу, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії ІІІ групи інвалідності, основну пенсію в розмірі не менше 6 мінімальних пенсій за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», додаткову пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка повинна становити 50 % від мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а також щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат з моменту виникнення права на вказані виплати, то суд зазначає, що оскільки ОСОБА_1, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії ІІІ групи інвалідності, уже призначено основну пенсію та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, а також щорічну допомогу на оздоровлення, то права позивача не порушені, отже, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

За таких обставин, враховуючи викладене, позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача-1 усунути порушення, а саме, виплатити позивачу, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (ІІІ групи інвалідності), основну пенсію в розмірі не менше 6 мінімальних пенсій за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка повинна становити 50 % від мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно вимог ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат, починаючи з моменту, коли у нього виникло право на дані виплати з урахуванням раніше здійснених виплат є обґрунтованими та в цій частині підлягають задоволенню.

Так, відповідно до матеріалів справи, право на основну та додаткову пенсію а  також на щорічну допомогу на оздоровлення у позивача виникло з 01.08.2004 року, тобто з моменту встановлення групи інвалідності.

В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо застосування шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, передбаченого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, на якому наполягають відповідачі у письмових запереченнях, то суд звертає увагу на наступне.

Так, згідно ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач дізнався про порушення свого права з відповідей Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва від 14.12.2010 року та Управління праці та соціального захисту населення від 20.12.2010 року. Таким чином, позивачем не пропущено шестимісячний строк на звернення до адміністративного суду.

Крім того, суд звертає увагу, що визначений ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України строк, не є строком позовної давності. Дана стаття не визначає період за який може бути задоволено позовні вимоги. Крім того, до спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг чинним законодавством не визначено строку позовної давності.

Відповідно до ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надаються правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

При цьому, згідно Постанови Кабінету Міністрів України Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави № 590 від 27.04.2006 року, витрати, пов'язані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави не перевищує суму, що обчислюється, виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

За таких обставин, з Державного бюджету України підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 3,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 47,05 грн.

Відповідно до п. 8 ч. 6 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, у постанові, прийнятій у скороченому провадженні, зазначається обов'язок відповідача виконати постанову негайно.

Статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно також виконуються постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 3, 19, 22, 46, 152 Конституції України, ст.ст. 48, 49, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 2, 9, 21, 71, 87, 90, 94, 99, 102, 158-163, 183-2, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

 Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва, Управління праці та соціального захисту населення Печерського району м. Києва та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про перерахунок пенсії – задовольнити частково.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва, Управління праці та соціального захисту населення Печерського району м. Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо відмови здійснити перерахунок основної та додаткової пенсії а  також щорічної допомоги на оздоровлення, відповідно до положень ст.ст. 50, 54, 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону України від 06.06.1996 року) – неправомірними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, згідно ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону України від 06.06.1996 року) та пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, згідно ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону України від 06.06.1996 року) за період з 01.08.2004 року по 14.02.2011 року з урахуванням проведених виплат.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Печерського району м. Києва здійснити перерахунок належної ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, відповідно до ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону України від 06.06.1996 року) за період з 01.08.2004 року по 14.02.2011 року.

Зобов’язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити належну ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону України від 06.06.1996 року) за період з 01.08.2004 року по 14.02.2011 року з урахуванням проведених виплат.

В задоволені іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50 (п’ятдесят) грн. 45 коп. у відшкодування судового витрат.

Допустити негайне виконання постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з моменту отримання її копії.

Суддя                                                                                                      І. В. Кирилюк