РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2011 р.                                                           Справа № 7/181-10  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого  судді                         Савченко Г.І.

судді                                                   Тимошенко О.М. ,
 судді                                                   Грязнов В.В.   

при секретарі судового засідання   Новак Р.А.

за участю представників сторін:

Від позивача - представник Полігас В.М. дов.№11 від 04.01.2011 року.

Від відповідача - підприємець ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача  Жмеринської міської ради Вінницької області на  рішення господарського суду Вінницької області від 11.10.10 р. у справі №7/181-10 (суддя   Банасько О.О. )

за позовом Жмеринська міська рада Вінницької області

до Фізична особа-підприємець ОСОБА_2

про визнання договору сервітутного користування земельною ділянкою недійсним

ВСТАНОВИВ:

          Позивач Жмеринська міська рада Вінницької області подала апеляційну скаргу на рішення господарського суду Вінницької області від 11 жовтня 2010 року у справі №7/181-10, яким відмовлено в позові до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору сервітутного користування землею від 12.08.2009 року.

          Жмеринська міська рада вважає, що рішення прийняте судом, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а саме:

          Згідно свідоцтва про право власності №207 від 26.02.2007р. ОСОБА_2 (далі відповідачка) належать нежитлові приміщення - магазин промтоварів загальною площею 66, 2 кв.м., що розташований по вул. Центральна, 1 в м. Жмеринка.

          12.08.2009р. було укладено договір сервітутного користування між Жмеринською міською радою та відповідачкою про надання в сервітутне користування земельної ділянки для розміщення магазину у вбудованому приміщенні багатоквартирного будинку, що знаходиться м. Жмеринка, вул. Центральна, 1, що був зареєстрований у Жмеринській міській раді за №78 31.08.2009р. (далі Договір) та передано вищезазначену земельну ділянку згідно акту приймання-передачі відповідачці.

          Згідно листа КП ВООБТІ від 20.08.2010р. №849 реєстрація права власності на нежитлове приміщення магазину промтоварів не проводилася, і за даною адресою рахується житлова квартира.

          У відповідності до ч.1 ст.3  Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на -нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

          У відповідності до п.1 ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно.          

          У відповідності до ч.3 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

          Жодних відомостей щодо не проведення реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташоване по вул. Центральній, 1 в м. Жмеринка при укладенні Договору відповідачка Жмеринській міській раді не повідомляла.  

          Жмеринською міською радою було укладено Договір вважаючи, що відповідачка є належним власником приміщення, що розташоване по вул. Центральній, 1. Але зважаючи на те, що реєстрація права власності на нерухоме майно не проводилась, відповідачка не набула права на нього, як це передбачено чинним законодавством.

          У відповідності до ч.1 ст.229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

          Жмеринська міська рада вважає, що не здійснення реєстрації прав на нерухоме майно є істотною обставиною, що відповідачка не вказала при укладенні Договору. А тому цей Договір був укладений Жмеринською міською радою під впливом помилки та підлягає визнанню недійсним.

          Проте, всі ці обставини судом з'ясовані, та судом зроблено невірні висновки щодо обставин справи на момент укладення договору.

          Жмеринська міська рада вважає, що рішення прийняте судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а саме:

          7 сесією 5 скликання Жмеринської міської ради прийнято рішення №202 від 19 квітня 2007 року „Про сервітутне землекористування", у відповідності до якого врегульовано питання використання вбудованих і прибудованих приміщень та гаражів на прибудинкових територіях, тобто договори сервітутного користування укладаються на використання прибудинкових територій під вбудованими та прибудованими приміщеннями і для розміщення гаражів. Під час укладення договору сервітутного користування із відповідачем було допущено помилку, яка полягає у тому, що на момент укладення договору у відповідача було зареєстровано право на житлову квартиру, а метою укладання договору було надання їй вказаної земельної ділянки під розміщення магазину та добудови до нього у відповідності до рішень сесій Жмеринської міської ради №667 від 17 липня 2009 року, №638 від 19 травня 2009 року.

          Отже суд неповністю з'ясував обставини справи не взявши до уваги доводи позивача та вказані рішення про те що відповідачці надавалась земельна ділянка виключно для розміщення магазину, а не житлової квартири.

          Крім того, позивач вважає, що місцевим господарським судом порушені норми процесуального права, оскільки отримав оскаржене рішення із запізненням.

          В судовому засіданні представник позивача підтримує доводи апеляційної скарги.

          Представник відповідача заперечує доводи апеляційної скарги.

          Дослідивши докази у справі Рівненський апеляційний господарський суд встановив.

          26.02.2007 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на нежитлові   приміщення - магазин   промтоварів,  який розташований в м.Жмеринка, вул.Центральна, №1 прим.1.          

          19.05.2009 року рішенням 22 сесії 5 скликання Жмеринської міської ради за № 638 ОСОБА_2 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для укладання договору сервітутного користування землею для розміщення добудови до багатоквартирного будинку на прибудинковій території по вул.Центральній, 1.

          17.07.2009 року рішенням 23 сесії 5 скликання Жмеринської міської ради за № 667 ОСОБА_2 надано у сервітутне користування земельну ділянку, частину прибудинкової території для розміщення магазину  у вбудованому приміщенні багатоквартирного будинку по вул.Центральній, 1 площею 0,0125 га строком на 50 років, у тч.0,0093 га - під будівлями, 0,0032 га - під проходами, проїздами, площадками.

          На підставі рішення № 667 від 17.07.2009 року між Жмеринською міською радою (Рада) та ОСОБА_2 (Користувач) 19.08.2009 року було підписано договір сервітутного користування землею згідно п.1 якого Рада надає, а Користувач приймає в строкове платне сервітутне користування земельну ділянку для комерційних потреб - розміщення магазину  у вбудованому приміщенні багатоквартирного будинку, яка знаходиться: 23100, м.Жмеринка, вул.Центральна, 1.

          В п.2 Договору зазначено, що в сервітутне користування передається земельна ділянка загальною площею 0,0125 га. у т.ч. 0,0093 - під будівлями. 0,0032 - під проходами, проїздами, площадками.

          На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна (будівля) (п.3 Договору).

          Згідно п.4 Договору земельна ділянка передається в сервітутне користування для розміщення магазину у вбудованому приміщенні багатоквартирного будинку.

          Пунктом 8 Договору передбачено, що останній укладено на 50 років починаючи з дати прийняття рішення виконкому міської ради про надання земельної ділянки в сервітутне користування.

          В п.9 Договору сторони погодили внесення плати за сервітутне користування землею в розмірі 3179,86 грн. на рік.

          Земельна ділянка передається в сервітутне користування для розміщення магазину  у вбудованому приміщенні багатоквартирного будинку. Цільове призначення земельної ділянки: землі житлової та громадської забудови (п.п.15, 16 Договору).

          Вказаний договір було зареєстровано в Жмеринській міській раді про що у книзі реєстрації договорів сервітутного користування землею вчинено запис від 31.08.2009 року № 78.

          Як вбачається із змісту позовної заяви та нормативно-правового обґрунтування позовних вимог, які викладені в окремому порядку  позивач в якості підстав позову посилається на те, що оспорюваний договір укладено внаслідок помилки.

          Такі твердження позивач обґрунтовує тим, що відповідач при укладенні Договору не надав Жмеринській міській раді жодних відомостей про те чи проводилась реєстрація права власності на нежитлове приміщення, що розташоване по вул.Центральній, 1, м.Жмеринка.

          Позивач вказує, що в листі від 02.08.2010 року за № 849 КП "ВООБТІ" повідомило про те, що реєстрація права власності на нежитлове приміщення магазину промтоварів по вул.Центральна, 1 не проводилась і за даною адресою рахується житлова квартира (а.с.20, т.1).

          При цьому позивач посилається на ст.ст. 229, 207 ЦК України.

          Давши оцінку доказам у справі, доводам сторін Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним договору, укладеного 12.08.2009 року, а тому, враховуючи наведене вище, при вирішенні даного спору слід керуватися вимогами ЦК України та законодавчих актів в редакції, що діяла на час укладення оспорюваних договорів.

          Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України.

          Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

          Частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

          Як вказувалось вище, позивач вказуючи на невідповідність оспорюваного договору чинному законодавству в якості нормативної підстави визначив, крім іншого, ст.229 ЦК України.                                                   Відповідно до приписів вказаної норми якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення , такий правочин може бути визнаний судом недійсним.                               Істотне значення  має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

          Як вбачається із змісту позовної заяви та нормативно-правового обгрунтування позову підстава позову зводиться до того, що позивач помилився при укладенні оспорюваного договору вважаючи, що він укладається з власником приміщення об'єкту нерухомого майна, який буде використовуватись для розміщення магазину, в той час як той не провів державну реєстрацію права на нерухоме майно.

          Однак, наведена позивачем в якості підстави позову помилка в розумінні приписів ст.229 ЦК України не є істотною, а тому в даному випадку відсутні підстави для визнання договору недійсним.

          Відмовляючи в позові судом також враховано наступні обставини, які вбачаються із матеріалів справи.

          Так, матеріалами справи також стверджується, що відповідач придбав квартиру по вул.Центральній, 1 в м.Жмеринка на підставі договору купівлі-продажу від 28.07.2003 року.

          В подальшому на підставі рішення виконавчого комітету від 23.09.2004 року № 230 відповідачу було надано дозвіл на проектування та реконструкцію придбаної квартири під магазин.

          16.02.2007 року рішенням Жмеринської міської ради № 45 було затверджено акт приймання закінченого будівництвом магазину промтоварів по вул.Центральній, 1, м.Жмеринка.

          10.12.2007 року розпорядженням Жмеринської міської ради №256-р відповідачу надано дозвіл на розміщення об'єкту торгівлі по вул.Центральній, 1, м.Жмеринка.

          Також відповідачу було видано паспорт за №663 використання приміщення кіоску (павільйону) з призначенням магазин промтоварів.

          Матеріалами справи також стверджується, що відповідач взяті на себе за договором зобов'язання по сплаті плати за сервітутне користування виконує з моменту підписання договору в повному обсязі. Вказаний факт не заперечується позивачем і підтверджується платіжними дорученнями наданими в справу відповідачем.

          Крім того, відсутність державної реєстрації права на нерухоме майно на час розгляду справи в суді, на яку посилався позивач, як на обставину, яка свідчить про наявність в його діях помилки відповідачем було усунуто оформлене 26.07.2007 року свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення за №207 зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 19.08.2010 року.                               Тобто, вказаними діями відповідач усунув допущенні при підписанні оспорюваного договору недоліки, що є додатковим підтвердженням того, що така помилка не є істотною.

          Згідно ч.2 ст.100 Земельного кодексу України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації  в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

          На підставі ч.1 ст.210, ч. 3 ст. 640 ЦК України договір про встановлення земельного сервітуту є укладеним з моменту його державної реєстрації .

          Державну реєстрація здійснюється  державним підприємством "Центр державного земельного кадастру" при Держкомземі України (Центр ДЗК).

          Як вбачається із матеріалів справи оспорюваний договір, оригінал якого оглядався в судовому засіданні 07.10.2010 року, не містить відмітки про його реєстрацію Центром ДЗК, що свідчить про відсутність його державної реєстрації і є самостійною і окремою підставою для відмови в задоволенні позову, окрім наведених вище мотивів.

          Порушення процесуальних строків виготовлення повного тексту судового рішення не є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки таке порушення не призвело до прийняття неправильного рішення.

          Таким чином місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, повно з"ясовані обставини, які мають значення у справі. Висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушено та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

          Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Жмеринської міської ради Вінницької області на рішення господарського суду Вінницької області від 11 жовтня 2010 року по справі №7/181-10 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 11 жовтня 2010 року по справі №7/181-10 залишити без змін.

3. Матеріали справи №7/181-10 повернути в господарський суд Вінницької області.

        4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                       Савченко Г.І.  

Суддя                                                                                              Тимошенко О.М.  

Суддя                                                                                              Грязнов В.В.