Справа 2-206/2011

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

02 березня 2011 року      Комінтернівський районний суд Одеської області в складі:

судді  Рідник  І.Ю.

при секретарі   Данько Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Комінтернівське справу за позовом ОСОБА_1 до Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом та визнання таким, що фактично вступив у спадщину,

в с т а н о в и в:

31.07.2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок АДРЕСА_1, визнання права власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2 та визнання його таким, що фактично вступив у спадщину за законом на вищевказане нерухоме майно.

У попередньому судовому засіданні за ініціативою суду до участі у справі в якості співвідпо-відачів залучені інші спадкоємці за законом: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Відповідач ОСОБА_3 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_4 про надання її додаткового строку, достатнього для подання заяви до нотаріуса про прийняття нею спадщини за заповітом, який в подальшому уточнила та просила суд поновити пропущений нею строк для звернення до суду і визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_2 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про надання її додаткового строку, достатнього для подання заяви до нотаріуса про прийняття нею спадщи-ни за заповітом, який в подальшому уточнила та просила суд поновити пропущений нею строк для звернення до суду і визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_2 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 надав суду письмову заяву про те, що він не заперечує проти того, щоб суд визнав право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані в АДРЕСА_2, за його рідним братом ОСОБА_1 /а.с.54/.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом, ОСОБА_6,  позов свого довірителя підтримав у задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 просив відмовити.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 свій зустрічний позов підтримала, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 не заперечує, у задоволенні позову ОСОБА_1 просить відмовити.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 та її представник, ОСОБА_7, свій зустрічний позов підтримали, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 не заперечують,  у задоволенні позову ОСОБА_1 просять відмовити.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що як первісний позов, так і зустрічні позови задоволенню не підлягає за наступними підставами.

Судом встановлено, що цивільні відносини між сторонами виникли до 01.01.2004 року, тобто до набрання чинності Цивільного кодексу України, у зв’язку з чим, на підставі Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, суд застосовує положення цивільного законодавства, що існувало  до 1 січня 2004 року.

З матеріалів справи убачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 80 років померла ОСОБА_5, яка проживала в АДРЕСА_2, який рахувався за неї по погосподарській книзі Любопільської сільської ради №2, особовий рахунок НОМЕР_1, сторінка 48  /а.с.8,10/.

- 2 -

За життя ОСОБА_5 склала заповіт на ім’я сина, ОСОБА_1, та внучок: ОСОБА_4 і ОСОБА_3, яким заповіла в рівних частинах жилий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований в АДРЕСА_2, що був посвідчений секретарем Любопілдьської сільської ради 21.09.1999 року, реєстр за №10 /а.с.48/.

Відносини власності у період життя спадкодавця регулювалися Цивільним кодексом УРСР, в редакції 1963 року, Законом України «Про власність», №697-12 від 07.02.1991 року, та іншими законодавчими актами.

Згідно ст.534 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, діючого на момент відкриття спадщини, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) однієї або кільком особам, як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі…

Підстави виникнення права приватної власності на жилий будинок були визначені ст.100 ЦК УРСР (що діяла до 1994 року) та ст.12 Закону України «Про власність».

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п.4 постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності  громадян на жилий будинок»від 04.10.1991 року №7, з наступними змінами, відповідно до ст.12 Закону України «Про власність»у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини.

У п.9 постанови було визначено, що суди мають враховувати, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому законом порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.

До прийняття у 1990 році нового Земельного кодексу, який набув чинність у 1991 році, земля знаходилася виключно у державній власності і надавалася тільки в користування (ст.ст.3,13 ЗК УРСР в редакції 1970 року).

Враховуючи принцип диспозитивністі цивільного судочинства, передбачений ст.11 ЦПК України, законодавець обов’язки доказування і подання доказів, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, поклав на сторони.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та позивачі за зустрічними позовами: ОСОБА_4 та ОСОБА_3, доказів, що підтверджують отримання ОСОБА_5 земельної ділянки у користування та наявність правовстановлюючих документів на її ім’я на будинок, відносно якого нею було зроблено заповідальне розпорядження, суду не представили.

Навпаки, як убачається з довідці виконкому Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 23.02.2010 року, по погосподарської книги Любопільської сільської ради №2, особовий рахунок НОМЕР_1, сторінка 48, зареєстровано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що належав  ОСОБА_5 (нині померлої). Фактично на присадибній земельній ділянці площею 0.70 га розташовано два жилих будинки, один з яких дуже старий, з невідомим роком забудови, тому визначений як господарська будівля, другий 1979 року забудови. Але документи  на забудову  та на право приватної власності на обидва відсутні /а.с.39,49/.

Відповідно до ч.1 ст.105 ЦК УРСР громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

Таким чином, ОСОБА_5 не мала законних підстав заповідати будинок, який має статус самовільно збудованого та на праві власності їй не належав.

Не підлягають задоволенню і вимоги позивачів за первісним та зустрічними позовами про визнання за ними права власності в порядку спадкування на земельну, розташовану по АДРЕСА_2, яка була передана безкоштовно у приватну власність ОСОБА_5 рішенням сесії Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 26.01.1994 року №2 /а.с11/, оскільки вона не є спадковою масою, тому, що на день своєї смерті ОСОБА_5 державний акт на право власності на земельну ділянку, що, згідно ст.125 ЗК України в редакції 2001 року, є правовстановлюючим документом, на цю земельну ділянку не отримала.  

Не підлягають задоволенню і вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 щодо визнання його таким, який фактично вступив в спадщину за законом на жилий будинок та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_2.

Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК УРСР спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Якщо частина майна залишилася не заповіданою, вона розподіляється між спадкоємцями за законом, закликаними до спадкоємства в порядку статей 529-533 цього Кодексу, до числа яких входять і ті спадкоємці за законом, яким інша частина майна була залишена за заповітом, якщо в заповіті не передбачено інше (ст.537 ЦК УРСР).

- 3 -

В судовому засіданні досліджена архівна цивільна справа №2-864/2004 за позовом ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, як за законом так і за заповітом, яка залишилася після смерті матері, ОСОБА_5, та складається: з майнового паю у пайовому фонді майна колишнього КСП ім.Суворова,  земельної ділянки (паю) розміром 7.83 умовних кадастрових гектарів, розташованої на землях КСП ім.Суворова, на які заповіт не робився, та з житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованому по АДРЕСА_2, відносно якого померлої складено заповіт.

Згідно копії спадкової справи №442/2004 на майно ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, відкритої Комінтернівською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_1 22.10.2004 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 7.25 га, що розташована на території Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області. У видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 було відмовлено та рекомендовано звернутися до суду у зв’язку з тим, що ним не були  представлені правовстановлюючі  документи на будинок на ім’я спадкодавця /а.с.13,31-34/.

Таким чином, позивачу ОСОБА_1 не потрібно встановлювати факт прийняття спадщини після матері, ОСОБА_5, оскільки її прийняття підтверджується відповідними документами.

Проте, при наявності заповіту на конкретне визначене у ньому заповідачем майно, не можливо оформити спадщину за законом.

Як встановлено при розгляді даної справи, позивачу за первісним позовом ОСОБА_1 на час звернення до суду з даним позовом було відомо, що на жилий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований по АДРЕСА_2, його матір’ю було складено заповіт на нього та його племінниць: ОСОБА_8 та ОСОБА_3, але він скрив від суду цей факт, що свідчить про його громадянську не порядність та не бажання з іншими спадкоємцями померлої ділити спадщину.

На підставі викладеного, враховуючи те, що позивачі звернулися до суду з позовами про захист свого неіснуючого права, яке захисту не підлягає, суд в їх задоволенні відмовляє. На підставі цього, суд не вирішує вимоги позивачів за зустрічними позовами ОСОБА_4 та ОСОБА_3  про визнання причин пропуску ними строку звернення до суду з даним позовом поважними та його поновлення.

На підставі Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст.ст.105,524,534,537 ЦК УРСР, ст.ст.3,13 ЗК УРСР, ст.125 ЗК України, ст.12 Закону України «Про власність»та керуючись ст.ст. 10,11,209,212-215,218 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в:

ОСОБА_1 у задоволенні позову до Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_2; ОСОБА_3 у задоволенні зустрічного уточненого позву до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про поновлення строку звернення до суду та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_2, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5; ОСОБА_4 у задоволенні зустрічного уточненого позву до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про поновлення строку звернення до суду та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_2, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 –відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя