Справа №265/10421/21

Провадження №2/265/552/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2022 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Копилової Л. В.,

за участю секретаря - Куксенко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Комунальник» про визнання незаконним та скасування наказу про недопуск до роботи, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Комунального підприємства «Комунальник» (далі - КП «Комунальник») про визнання незаконним та скасування наказу про не допуск до роботи, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.

Позивач посилається на те, що вона з 08 січня 2020 року перебуває з відповідачем у трудових відносинах, працює на посаді кур`єра. Наказом начальника КП «Комунальник» від 25 жовтня 2021 року № 418 -к «Про недопуск до виконання функціональних обов`язків» її відсторонено від роботи через відсутність щеплення проти «COVID-19» без збереження заробітної плати.

Вважає, що відповідач незаконно обмежив її права на працю та отримання за неї винагороди шляхом відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, оскільки в неї відсутнє зобов`язання перед відповідачем про необхідність щеплення від вказаної хвороби і не передбачено повноважень на відсторонення її від роботи з підстави відсутності вказаного щеплення. Взагалі жодного порядку відсторонення працівників від роботи, затвердженого законом не існує. Діями відповідача їй заподіяна моральна шкода, яка полягає в її моральних стражданнях, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагало і вимагає певний період часу від неї додаткових зусиль для організації її життя.

Просить суд:

-визнати незаконним та скасувати наказ начальника КП «Комунальник» від 25 жовтня 2021 року № 418-к «Про недопуск до виконання функціональних обов`язків» ОСОБА_1 ;

-стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 листопада 2021 року;

-стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 грудня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі.

24 січня 2022 року відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, вказуючи на те, що при відстороненні позивачки ОСОБА_1 відповідач діяв відповідно норм діючого законодавства, а його дії були направлені на недопущення поширення хвороби та її локалізацію. Тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

25 січня 2022 року позивачка ОСОБА_1 надала суду відповідь на відзив, в якій вказувала на те, що відповідно до норм діючого законодавства України карантин в Україні взагалі не введено. На даний час відсутній встановлений законом порядок відсторонення працівників через відмову чи ухилення від здійснення щеплення, а тому таке відсторонення відбувається з порушенням вимог законності, незалежно від низки заяв можновладців та політиків. Релевантної прецедентної практики ЄСПЛ чи ВС з приводу відсторонення з підстав відмови чи ухилення від щеплення проти коронавірусної хвороби не має. Також вказувала про сумнівність ефективності вакцини, яка є неперевіреною та випробованою належним чином.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені в позові. Позов просили задовольнити повністю.

Представник відповідача Морозов А.С. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні з підстав, наведених у відзиві.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 08 січня 2020 року перебуває з відповідачем у трудових відносинах, працює на посаді кур`єра.

Наказом начальника КП «Комунальник» від 25 жовтня 2021 року № 418 - к «Про недопуск до виконання функціональних обов`язків», ОСОБА_1 відсторонено від роботи через відсутність щеплення проти «COVID-19» без збереження заробітної плати до пред`явлення довідки про проходження вакцинації або негативного ПЛР-тесту, зданого не пізніше ніж за 72 години до пред`явлення, або іншого документу, який підтверджує усунення причини щодо недопуску до роботи.

Актом від 25 листопада 2021 року засвідчено відмову ОСОБА_1 від підпису вищевказаного наказу.

Як встановлено судом, перед цим, відповідач ознайомив позивачку ОСОБА_1 з проєктом наказу «Про відсторонення від роботи працівників КП «Комунальник» з 10 листопада 2021 року.

Даний факт підтвердила сама позивачка при розгляді справи судом, а також те, що вона відмовилася його підписувати про ознайомлення.

Актом від 09 листопада 2021 року засвідчено відмову ОСОБА_1 від підпису вищевказаного проєкту наказу.

Таким чином, виданню оспорюваного наказу передувало ознайомлення позивачки ОСОБА_1 з проєктом наказу «Про відсторонення від роботи працівників КП «Комунальник», розпорядження керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації № 30 від 08 листопада 2021 року «Про запровадження додаткових посилених протиепідемічних заходів на території Маріупольської міської територіальної громади», а правовими підставами ст.46 КЗпП України та ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Стаття 46 Кодексу законів про працю України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст.12 ЗаконуУкраїни «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України (ст.12 ЗаконуУкраїни «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID - 19 підлягають працівники:

центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів;

місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів;

закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація вказаного наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції України та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28 грудня 1992 року № 731).

Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.

Таким чином, відповідно до наказу МОЗ №2153, обов`язкового вакцинування можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Позивач ОСОБА_1 суду не надала доказів, що вона має такий стан здоров`я, що є перешкодою для проведення вакцинування.

В свою чергу відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення від роботи, врахувавши розпорядження керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації № 30 від 08 листопада 2021 року «Про запровадження додаткових посилених протиепідемічних заходів на території Маріупольської міської територіальної громади», у разі відсутності інформації про щеплення, наявність протипоказань, тощо, у відповідності до п.1 якого закладам, підприємствам, установам та організаціям комунальної форми власності (крім робітників аварійних бригад) в межах повноважень забезпечити з 08 листопада 2021 року відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Окрім цього, це прямо передбачено на рівні законодавства, оскільки відповідно до п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та зпровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», саме керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій необхідно забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. На час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Варто означити деякі процедурні моменти відсторонення від роботи.

В законодавстві відсутнє визначення поняття «відсторонення від роботи», на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.

Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію його права на працю.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за ст.44-3 КУпАП «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП України).

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Розглядаючи справу, суд зазначає, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст.8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону», чи має воно на меті законні цілі і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява №47621/13), яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п.266):

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало б опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії».

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п.272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«п.285 Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі - відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Стосовно доводів позивача про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією. Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. Укожному з цих аспектів суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри несерйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів.

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке:

«п.306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Верховний Суд цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021 р. у справі №331/5291/19):

«Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей».

Отже, враховуючи наведені вище обставини, суд приходить до висновку про те, що право позивача ОСОБА_1 на працю у Комунальному підприємстві «Комунальник» було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка відмовилася від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законні, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві в зв`язку з чим суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу начальника КП «Комунальник» від 25 жовтня 2021 року №418-к «Про недопуск до виконання функціональних обов`язків» відносно неї, задоволенню не підлягають.

Вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 листопада 2021 року та моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. є похідними від основних (визнання незаконним та скасування наказу відповідача від 25 жовтня 2021 року №418-к), в задоволенні яких суд відмовив позивачці, тому також задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12,81,263-265 ЦПК України, ст.46 Кодексу законів про працю України, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Комунальник» про визнання незаконним та скасування наказу про недопуск до роботи, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повне рішення складено 07 лютого 2022 року.

Суддя ______________ Л.В.Копилова