Справа № 2-492-11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1  березня 2011 року                                                                                м. Мар`їнка

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Клікунової А.С.,

при секретарі: Харьковій Л.М.,

за участю позивача: ОСОБА_1,

відповідачів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Мар’їнського району Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди,  -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Мар’їнського районного суду Донецької області з вказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 спричинену майнову шкоду у розмірі 3 528,00 гривень.   

27 березня 2008 року кредитна карта ОСОБА_1 викрадена ОСОБА_2, ОСОБА_3, з подальшим зняттям останніми грошових коштів на суму 3 360, 50 гривень. Рішенням Мар’їнського районного суду Донецької області від 26 листопада 2008 року присуджено до стягнення вказану суму матеріальних збитків. На теперішній час рішення суду від 26 листопада 2008 року виконано частково, а саме з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь позивача стягнуто кошти в сумі 1 533, 15 гривень. З причини того, що відповідачами разово не було відшкодовано матеріалу шкоду, фінансовою установою ОСОБА_1 нараховувались штрафні санкції за несвоєчасне погашення кредиту, що зумовило позивача звернутись до суду за захистом своїх прав в порядку ст. 1166 ЦК України.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання з’явилась, позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні, надала пояснення аналогічні викладеним в позові, зокрема зауважила наступне. В 2008 році рішенням суду з відповідачів на користь ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти, якими протиправно заволоділи шляхом використання належної позивачу кредитної карти. Заборгованість за судовим рішенням відповідачами погашено частково, залишок несплаченого богу дорівнює 1 533,15 гривень, саме з причини неповернення присуджених до стягнення коштів, за ствердженням позивача, фінансовою установою нараховувались штрафні санкції за несвоєчасне погашення кредиту. ОСОБА_1 сплачено за кредитом грошові кошти у розмірі 3 528,00 гривень (24 квітня 2008 року –300,00 гривень, 2 червня 2008 року –300,00 гривень, 16 червня 2008 року –300,00 гривень, 4 липня 2008 року –500,00 гривень, 26 серпня 2008 року –300,00 гривень, 22 вересня 2008 року –300,00 гривень, 7 жовтня 2008 року –500,00 гривень, 21 листопада 2008 року –300,00 гривень, 19 грудня 2008 року –200,00 гривень, 11 березня 2009 року –100,00 гривень, 27 березня 2009 року –300,00 гривень, 24 квітня 2009 року –300,00 гривень, 1 червня 2009 року –300,00 гривень, 22 липня 2009 року –200,00 гривень, 10 листопада 2009 року, 10 березня 2010 року –200,00 гривень), та саме вказану суму мають відшкодувати позивачу ОСОБА_2 та ОСОБА_3, при цьому вимог солідарного або пропорційного відшкодування відповідачами заявленої суми ОСОБА_1 не заявляє.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 у судове засідання з’явились, позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення, надали наступні пояснення. Сторони знаходяться в родинних відносинах – позивач ОСОБА_1 заміжня за сином відповідача ОСОБА_3 Конфліктні відносини між родинами сторін стали причиною висвітлення позивачем ОСОБА_1 непорозуміння з належною їй кредитною картою в вигляді протиправного заволодіння наявними на кредитці грошима. Відповідно до рішення суду, постановлене в 2008 році з відповідачів на користь ОСОБА_1 стягнуто грошову суму, що складалась з фактично знятої суми з кредитної карти та відсотків за кредитом. ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 871,00 гривень погасила періодичними платежами протягом трьох місяців, та виконавче провадження закрито. Вже після погашення заборгованості до домоволодіння, належного ОСОБА_3 шляхом примусового проникнення до житла зайшли державні виконавці, здійснивши накладання арешту на рухоме майно – електротехніку, оцінили предмети побуту на вартість близько 1 000,00 гривень та після реалізації врахували в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 Оскільки на теперішній час ОСОБА_2 не працює, матеріальних коштів на повернення боргу не має, виконавчий лист на його ім’я як боржника повернуто стягувачу ОСОБА_1 Разом з тим, відповідачі зауважили, що за письмовою заявою відповідача ОСОБА_3 наявний залишок боргу ОСОБА_2 утримується з пенсії ОСОБА_3   

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, належно з’ясувавши дійсні обставини справи, права та обов’язки сторін, оцінки їх доводів і наданих ними доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1, позивач по даній цивільній справі, має відкриту в 2008 році фінансовою установою кредитну картку № НОМЕР_1, строком користування два роки, з лімітною грошовою сумую у розмірі 4 100,00 гривень. В березні 2008 року кредитна карта ОСОБА_1 була використана за призначенням ОСОБА_2, ОСОБА_3 без наявної на здійснення таких дій згоди позивача. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з кредитного рахунку ОСОБА_1 самовільно здійснено зняття грошових коштів у сумі 2 606,00 гривень, відповідно, - 493,50 гривень та 2 111,50 гривень, що підтверджено наданою публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» випискою руху коштів по кредитці. Постановою органу дізнання Мар’їнського РВ ГУМВС України в Донецькій області в порушенні кримінальної справи за фактом викрадення у ОСОБА_1 кредитної картки відмовлено. Рішенням Мар’їнського районного суду Донецької області № 2-2463-08 від 26 листопада 2008 року присуджено до стягнення матеріальну шкоду на користь ОСОБА_1: з ОСОБА_2 у розмірі 2 489,50 гривень, з ОСОБА_3 871,00 гривень. Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Так, позивачем ОСОБА_1 заявлено вимоги стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 з підстав, зазначених в ст. 1166 ЦК України, тому суд проводить судовий розгляд справи з здійснення перевірки наявності або відсутності таких підстав.     

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 майнової шкоди суд виходить з наступного.

В жовтні 2008 року ОСОБА_1 зверталась за судовим захистом своїх майнових прав з приводу спричиненої їй матеріальної шкоди в зв’язку з протиправним заволодінням належної їй кредитної картки. Рішенням Мар’їнського районного суду Донецької області від 26 листопада 2008 року заявлені ОСОБА_1 вимоги задоволені повністю: - стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 2 111,50 гривень та відсотки за користування кредитом в сумі 378,00 гривень (всього 2 489,00 гривень); - стягнуто з ОСОБА_3 матеріальну шкоду в сумі 493,50 гривень та відсотки за користування кредитом в сумі 378,00 гривень (всього 871,00 гривень). На підставі вказаного судового рішення Мар’їнським районним судом Донецької області видано виконавчі документи, пред’явлені ОСОБА_1 до примусового виконання. Так, за ствердженням позивача ОСОБА_1 загальна сума залишку заборгованості ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дорівнює 1 533,15 гривень. Суд, не приймає такі посилання позивача, оскільки  є недоведеними відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, та суперечать встановленим в судовому засіданні доказам по справі. З пояснень відповідача ОСОБА_3 не оспорюванні позивачем ОСОБА_3 (в порядку ст. 61 ЦПК України є такими, що не потребують доказуванню) встановлено, що присуджені судом в 2008 році до стягнення грошові кошти в сумі 871,00 гривень відшкодовано в повному обсязі. Крім того, з письмових доказів по справі, зокрема з відміток державного виконавця в виконавчому листі № 2-2463-08 від 26 листопада 2008 року щодо стягнення матеріальної шкоди з ОСОБА_2 вбачається, що виконавчий документ 26 лютого 2010 року повернуто без виконання стягувачу ОСОБА_1 в порядку п. 2 ст. 40 Закону України (з причини відсутності у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення), при цьому залишок несплаченої суми дорівнює 1 533,15 гривень. Рішення органу державної виконавчої служби щодо повернення виконавчого документа ОСОБА_1 не оспорювалось.

Позивач ОСОБА_1 своєчасно не сплачувала відсотки за користування кредитними коштами, внаслідок чого фінансовою установою нарахована неустойка (штрафні санкції) на суму 3 528,00 гривень. Суд, не перевіряючи: дійсність вказаної грошової суми (правильність нарахування, відповідність періоду нарахування відсотків з часом знаходження виконавчих листів на ім’я відповідачів на примусовому виконанні до закриття провадження та повернення документа позивачу); прийняття позивачем заходів щодо повідомлення банківської установи, з якою перебуває в кредитних відносинах про факт викрадення кредитної картки; стану кредитного рахунку позивача (активний чи заблокований), - надає висновок безпідставності заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

          Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: 1) неправомірність поведінки особи, 2) наявність шкоди, 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, 4) вина завдавала шкоди. З матеріалів справи вбачається, що після встановлення ОСОБА_3, ОСОБА_2 цивільно-правової відповідальності за протиправне використання кредитної карти ОСОБА_3 (рішення суду від 26 листопада 2008 року) відповідачами не здійснено дій, внаслідок яких завдано шкоду позивачу. Більш того, суд акцентує увагу, що заборгованість ОСОБА_3 погашена в повному обсязі, примусове стягнення залишку заборгованості з ОСОБА_2 станом на 26 лютого 2010 року було об’єктивно не можливе. Можливістю поновлення примусового стягнення з ОСОБА_2 боргу раніш присуджених сум ОСОБА_1 не цікавиться, заявляючи позовні вимоги присудження «оновлених»грошових сум. Перевіряючи факт заподіяння ОСОБА_1 шкоди майнового характеру, суд зауважує, що висунуті ОСОБА_1 претензії матеріального характеру є (саме за поясненнями позивач) - штрафними санкціями за невиконання нею прийнятого на себе зобов’язання перед банківською установою, тому не може бути шкодою (збитками) завданими іншими особами, зокрема відповідачами, тим більше, що права та інтереси позивача судом вже були захищені (рішенням суду від 26 листопада 2008 року з відповідачів стягнуто витрачену на їх власні потреби суму кредиту, належного позивача, та відсотки за користування цими грошима).

          Таким чином, суд при встановлені відсутності умов майнової відповідальності, які є об’єктивними елементами порушення, приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення вимог ОСОБА_1                 

На підставі 1166 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

          В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди відмовити повністю.

          Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

Суддя                     /підпис/                                                  А.С. Клікунова

З оригіналом згідно

Суддя