КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-57/09 Головуючий у 1-й інстанції: Савицький О.А.
Суддя-доповідач: Парінов А.Б.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"24" лютого 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Земляної Г.В., Петрика І.Й.,
при секретарі судового засідання Тарнаруцькій Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Київської міської ради, виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 15 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Київського міського голови, Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго», відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», Закрите акціонерне товариство «Енергогенеруюча компанія «ДАР Теплоцентраль», Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Престиж», Житлово-будівельний кооператив «Алмаз-5», Житлово-будівельний кооператив «Ювілейний-3» про визнання актів невідповідними законодавству, зобов’язання утриматись від вчинення дій,
В С Т А Н О В И ЛА :
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Київського міського голови, Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради про визнання невідповідними законодавству та скасування рішення Київської міської ради від 08 лютого 2007 року № 58/719 «Про тарифи на житлово-комунальні послуги»та розпоряджень виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні-послуги в м. Києві у 2007-2009 рр.
Крім цього, позивач просив зобов’язати відповідачів утримуватись від прийняття рішень та розпоряджень про встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги без дотримання вимог, передбачених законодавчими та нормативно-правовими актами України.
Суд першої інстанції за результатами розгляду справи адміністративний позов задовольнив частково: визнав невідповідним законодавству та скасував рішення Київської міської ради від 08 лютого 2007 року № 587/19 «Про тарифи на житлово-комунальні послуги» та розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 30.07.2007 р. № 978, від 11.07.2007 р. № 874, від 31.08.2009 р. № 978, від 31.08.2009 р. № 979, від 31.08.2009 р. № 980, від 31.08.2009 р. № 981, від 30.09.2009 р. № 1141 та визнав невідповідними законодавству, недійсними з дати прийняття розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 28.08.2007 р. № 1127, від 30.01.2009 р. № 95, від 30.01.2009 р. № 96, від 30.01.2009 р. № 97, від 29.04.2009 р. № 516, від 29.04.2009 р. № 518, від 29.04.2009 р. № 520, від 27.05.2009 р. № 619, 29.04.2009 р. № 519 та 520, від 27.05.2009 р. № 620 з наступних підстав: 1) розпорядження є актами органу виконавчої влади, що не наділений відповідно до законодавства повноваженнями приймати нормативно-правові акти в сфері регулювання тарифів, 2) оскаржувані розпорядження не зареєстровані у встановленому Постановою Кабінету Міністрів України № 493/92 № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»порядку Міністерством юстиції України, 3) оскаржувані розпорядження затверджені підписом заступника Київського міського голови, що суперечить Закону України «Про столицю України місто-герой Київ», 4) оскаржувані розпорядження прийняті всупереч Постанові Кабінету Міністрів України № 959 від 10 липня 2006 року № 955 «Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води» та Постанові Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 959 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення». В іншій частині позову судом першої інстанції відмовлено.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, Київською міською радою, виконавчим органом Київради (Київською міською державною адміністрацією), акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»було подано апеляційні скарги, в яких апелянти, посилаючись на невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм матеріального права, просять скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог та постановити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з’явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заперечення на апеляційні скарги колегія суддів зазначає наступне.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень передбачено ст. 171 КАС України.
Згідно з ч. 3 наведеної статті у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд, зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
З матеріалів справи вбачається, що оголошення про розгляд Шевченківським районним судом м. Києва справи за позовом ОСОБА_2 до Київського міського голови, Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради про визнання невідповідними законодавству нормативно-правових актів було опубліковано в газеті «Урядовий кур’єр»від 12 вересня 2009 року (випуск № 167).
Крім того, на виконання ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2011 року про відкриття апеляційного провадження у справі оголошення про призначення справи до розгляду судом апеляційної інстанції на 24 лютого 2011 року було опубліковано в газеті «Хрещатик»від 16 лютого 2011 року (стор. 7).
Заслухавши суддю-доповідача, сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заперечення на апеляційні скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід задовольнити, а у позові відмовити з наступних підстав.
В силу вимог ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає приписам ст. 159 КАС України щодо законності та обґрунтованості, оскільки прийняте з порушенням норм матеріального права, при неповному з’ясуванні обставин справи.
Межі перегляду судом апеляційної інстанції встановлено ст. 195 КАС України.
Згідно з вимогами цієї статті суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права.
Судом апеляційної інстанції встановлено наступні обставини.
Київською міською радою 08 лютого 2007 року прийнято рішення № 58/719 «Про тарифи на житлово-комунальні послуги», яким доручено виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) здійснити заходи щодо встановлення та погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення, затвердження тарифів на теплову енергію, погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води.
Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Вирішуючи питання про протиправність оскаржуваного рішення Київської міської ради, суд повинен з’ясувати чи прийняте таке рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування»рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
З преамбули оскаржуваного рішення Київської міської ради від 8 лютого 2007 року N 58/719 «Про тарифи на житлово-комунальні послуги»вбачається, що рішення прийняте на підставі Закону України "Про житлово-комунальні послуги", статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Статтею 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»встановлено повноваження органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг віднесено, зокрема, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
Пунктом 2 ч. 1 статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
Таким чином, на підставі встановлених фактичних обставин справи, керуючись наведеними нормами права, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення Київської міської ради від 08 лютого 2007 року № 58/719 «Про тарифи на житлово-комунальні послуги»прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому не може бути визнане невідповідним законодавству. Висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають обставинам справи та діючому законодавству.
Далі, рішенням господарського суду м. Києва від 15 жовтня 2008 року у справі № 6/422 за позовом акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зобов’язання вчинити дії, а саме, судом було вирішено зобов’язати виконавчий орган Київради (Київську міську державну адміністрацію) у десятиденний термін з дня набрання судовим рішенням законної сили погодити акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго»тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії (а.с. 148-150), що було досліджене колегією суддів.
В наведеному рішенні судом встановлено, що чинні тарифи на теплову енергію на час звернення до суду є збитковими для відповідача та не відшкодовують економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, в той же час подані позивачем для погодження виконавчому органу Київради нові тарифи, обґрунтованість яких підтверджена висновком щодо розрахунку економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві від 10.10.2008 р., не погоджені.
В рішенні господарського суду м. Києва, що набрало законної сили, зазначено, що вказаний висновок розрахунку економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві від 10.10.2008 р. складено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 959 від 10 липня 2006 року № 955 «Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води», що визначає механізм формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії підприємствами сфери теплопостачання та надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
На виконання рішення Київської міської ради від 08 лютого 2007 року № 58/719 «Про тарифи на житлово-комунальні послуги»та на виконання рішення господарського суду від 15 жовтня 2008 року у справі № 6/422, яке набрало законної сили, відповідачем прийняті розпорядження:
1. Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 30 січня 2009 року № 95 «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення»;
2. Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 30 січня 2009 року № 96 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»;
3. Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 29 квітня 2009 року № 520 «Про погодження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»;
Крім того, на виконання рішення Київської міської ради від 08 лютого 2007 року № 58/719 «Про тарифи на житлово-комунальні послуги», відповідачем прийнято розпорядження:
1. Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 30 липня 2007 року № 978 «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води»;
2. Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 11 липня 2007 року № 874 «Про удосконалення структури управління житловим господарством у м. Києві»з додатком «структура управління комунальним житловим фондом м. Києва»;
3. Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 31 серпня 2009 року № 978 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій»;
4. Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 31 серпня 2009 року № 979 «Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій»,
5. Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 31 серпня 2009 року № 980 «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення»;
6. Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 31 серпня 2009 року № 981 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»;
7. Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 30 вересня 2009 року № 1141 в частині продовження строку дії розпоряджень Київської міської державної адміністрації від 31 серпня 2009 року №№ 978, 979, 980, 981 на жовтень місяць 2009 року;
8. Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 28 серпня 2007 року № 1127 «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води»;
9. Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 30 січня 2009 року № 97 «Про встановлення та погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та при будинкових територій»;
10. Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 29 квітня 2009 року № 516 «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення»;
11. Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 29 квітня 2009 року № 518 «Про встановлення та погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій»;
12. Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 27 травня № 619 «Про внесення змін та доповнень до розпоряджень Київської міської державної адміністрації від 29.04.2009 року №№ 519 та 520»в частині внесення змін та доповнень до розпорядження КМДА від 29.04.2009 року № 520;
13. Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 27 травня 2009 року № 620 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження КМДА від 29.04.2009 року № 518».
Щодо оспорюваних розпоряджень КМДА, колегія суддів зазначає наступне. Зі змісту оспорюваних розпоряджень КМДА вбачається, що останні стосуються встановлення, зміни та погодження тарифів на житлово-комунальні послуги для фізичних осіб, що проживають в м. Києві.
Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 29 квітня 2009 року № 517 «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів»та від 29 квітня 2009 року № 519 «Про погодження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів»стосуються встановлення, зміни та погодження тарифів на житлово-комунальні послуги для для бюджетних установ та інших споживачів в м. Києві.
В силу п. 2 ч. 1 статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
Виходячи з наведеного, колегія суддів зауважує, що однією з обставин, що підлягає з’ясуванню для встановлення відповідності вимогам законодавства оскаржуваних розпоряджень, є встановлення правового статусу суб’єкта, який видав ці акти.
Частиною 2 ст. 140 Конституції України та 2 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Відповідно ст. 10 Закону України «Про столицю України –місто герой Київ»Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.
Згідно з п. 2 Перехідних положень Закону України «Про столицю України –місто герой Київ»міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.
Отже, виходячи із змісту ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчий орган створюється Київською міською радою.
Рішенням Київської міської ради від 20 червня 2002 року 28/28 «Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності»було утворено виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про столицю України –місто герой Київ»паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви «Київська міська державна адміністрація».
Специфікою виконавчого органу у місті Києві є те, що Київська міська державна адміністрація та виконавчий орган Київради є фактично одним органом, хоча мають різні повноваження, порядок діяльності.
Розглядаючи конституційність цього положення Конституційний суд України своїм рішенням від 25.12.2003 № 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України «Про столицю України –місто герой Київ»де зазначив: Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.
Таким чином, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.
Виходячи з викладеного, колегія суддів зазначає, що Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади.
Стосовно компетенції виконавчого органу Київради встановлювати тарифи на житлово-комунальні послуги, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до п. 2 ч.«а»ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в даному випадку - Київської міської ради) віднесено встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
Закон України «Про теплопостачання»визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Частиною 3 ст. 20 вказаного закону встановлено, що тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Тобто, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради згідно ч. 2 п. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», п. 2 ч.«а»ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" віднесено повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Колегія суддів звертає увагу, що в преамбулі оскаржуваних актів відображено, що ці акти прийняті виконавчим органом Київської міської ради.
Проаналізувавши вказані норми законодавства та матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що виконавчим органом Київради (Київською міською державною адміністрацією) було винесено оскаржувані розпорядження в межах повноважень органу місцевого самоврядування, а не органу державної виконавчої влади на підставі та у спосіб, що встановлені законами України.
Суд першої інстанції не надав належного значення наведеним обставинам та прийшов до помилкового висновку, що в спірних правовідносинах виконавчий орган Київської міської ради діяв як орган державної влади.
Крім цього, до спірних правовідносин суд першої інстанції невірно застосував статтю 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою визначено поняття виконавчий комітет ради.
Так, згідно з ч.1 вказаної статті виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень.
Застосовуючи до спірних правовідносин наведену статтю, суд першої інстанції не розмежував поняття «виконавчий комітет ради»та «виконавчий орган»Київради, що має особливий статус відповідно до положень Закону України «Про столицю України місто-герой Київ», який не передбачає, враховуючи спеціальний статус столиці, обов’язкового створення виконавчого комітету ради. Оскільки Закон України «Про столицю України місто-герой Київ»в даному випадку є спеціальним нормативно-правовим актом, положення якого підлягають застосуванню, колегія суддів вважає, що в даному випадку мало місце неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Стосовно відсутності реєстрації оскаржуваних розпоряджень в Мінюсті, колегія суддів також зазначає, що вищевикладені обставини щодо встановлення судом першої інстанції відсутності компетенції виконавчого органу Київради на прийняття оскаржуваних розпоряджень призвело до помилкового застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин Указу Президента України від 03.10.92 № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади (далі - Указ) та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 № 731 (далі - Положення).
Відповідно до преамбули та п. 1 Указу про державну реєстрацію і п. 1 Положення про державну реєстрацію до предмета регулювання названих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.
Зазначений висновок підтверджується також листом Міністерства юстиції України від 20.03.2009 року, що міститься в матеріалах справи (а. с. 160).
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що нормативно-правові акти Київської міської державної адміністрації (виконавчого органу Київради) щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги, прийняті в межах повноважень виконавчого органу Київської міської ради, державній реєстрації не підлягають, а тому відсутність реєстрації оскаржуваних нормативно-правових актів в органах Міністерства юстиції України не може бути підставою для визнання оскаржуваних розпоряджень нечинними.
Посилання позивача на те, що виконавчим органом Київради (Київською міською державною адміністрацією) неправомірно погоджені тарифи на комунальні послуги підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності, з яким погодився суд першої інстанції, не ґрунтується на нормах законодавства та не відповідає обставинам справи, оскільки відповідно до п.«а»ч. 2 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в даному випадку - Київської міської ради) віднесено погодження в установленому порядку тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
Колегія суддів не погоджується з позицією позивача та суду першої інстанції, стосовно того, що на час прийняття оскаржуваних розпоряджень виконавці житлово-комунальних послуг Київською міською радою не визначені, з огляду на таке.
Порядок визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді затверджений наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 25 квітня 2005 р. N 60 (далі - Порядок).
Згідно з п. 1.5 Порядку органи місцевого самоврядування чи власник (власники) житлових будинків можуть визначати виконавців всіх або окремих житлово-комунальних послуг.
Зокрема, відповідно до пункту 3.1 вищезазначеного Порядку, виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій може бути виконавець послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків чи інший суб'єкт господарювання предметом діяльності якого є надання відповідних житлово-комунальних послуг.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку, виконавцем послуг з централізованого опалення, централізованого постачання холодної та гарячої води, централізованого водовідведення може бути виробник зазначених послуг, виконавець послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків чи інший суб'єкт господарювання предметом діяльності якого є надання відповідних житлово-комунальних послуг.
Згідно Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 25.04.2005 р. № 60, Київською міською радою було прийнято рішення від 28 серпня 2008 року N 79/79 «Про врегулювання взаємовідносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг в житловому фонді м. Києва», п.п. 1-3 якого визначено: доручити районним у м. Києві радам та власникам жилих будинків забезпечити у 2008 році проведення конкурсів на визначення виконавців послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків у порядку, визначеному законодавством України. До проведення конкурсів на визначення виконавців послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків виконавцями цих послуг визначити балансоутримувачів житлових будинків, або уповноважених ними осіб. Доручити виконавчим органам районних у м. Києві рад (районним у м. Києві державним адміністраціям) укласти угоди з визначеними виконавцями послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків на надання цих послуг згідно з вимогами статей 21, 23, 24, 25, 26, 28, 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Таким чином, рішенням Київської міської ради від 28 серпня 2008 року N 79/79 «Про врегулювання взаємовідносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг в житловому фонді м. Києва», Київською міською радою було вирішено питання щодо визначення виконавців житлово-комунальних послуг в м. Києві.
Цим самим спростовуються висновки суду першої інстанції стосовно того, що виконавців житлово-комунальних послуг в м. Києві на час прийняття оскаржуваних рішень не визначені.
Щодо дотримання відповідачем порядку оформлення оскаржуваних розпоряджень Київської міської державної адміністрації колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів –накази.
З огляду на зазначене, в місті Києві існує єдина посада - Київський міський голова, який відповідно до ст.12 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є головною посадовою особою територіальної громади м. Києва і очолює виконавчий орган Київради –Київську міську державну адміністрацію.
Таким чином, формою рішень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є розпорядження, що підписуються Головою Київської міської ради, який одночасно очолює Київську міську державну адміністрацію.
З огляду на наведене, рішення Київської міської державної адміністрації мають оформлюватися саме розпорядженнями за підписом Київського міського голови.
Відповідно до п. 48 Регламенту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29.10.2002 р. N 1970, розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видаються у межах повноважень, визначених законодавством України. У разі відсутності міського голови його повноваження щодо видання розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виконує перший заступник голови Київської міської державної адміністрації.
Таким чином, виходячи з наведеного, а також керуючись розпорядженням Київського міського голови від 29.12.2006 року № 538/725 «Про перелік обов’язків та повноважень першого заступника голови Київської міської державної адміністрації Голубченка А.К.», розпорядження Київського міського голови від 03.04.2009 року № 200 «Про відпустку Київського міського голови», колегія суддів приходить до висновку, що при підписанні оскаржуваних розпоряджень відповідача перший заступник голови Київської міської державної адміністрації Голубченко А.К. діяв межах повноважень, наданих йому нормами наведених актів.
Відповідно до п. 66. Регламенту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29.10.2002 р. N 1970 розпорядження, що стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, доводяться до відома населення Головним управлінням з питань взаємодії з засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю і набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими розпорядженнями не встановлено пізніший термін введення їх у дію.
Колегія суддів зазначає, що оскаржувані розпорядження були оприлюднені у встановлено порядку в газеті «Хрещатик».
Стосовно відповідності оскаржуваних розпоряджень Постанові Кабінету Міністрів України № 959 від 10 липня 2006 року № 955 «Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води» та Постанові Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 959 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення»колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до цих постанов тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, тарифи на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води повинні бути обґрунтованими, визначеними на підставі державних і галузевих нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів) та цін у планованому періоді, встановлених на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції.
Проаналізувавши положення наведених постанов на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що прийняті виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) оскаржувані розпоряджень відповідають Постанові Кабінету Міністрів України № 959 від 10 липня 2006 року № 955 «Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води» та Постанові Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 959 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення».
Відповідно до ч. 8 статті 171 КАС України, якою встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв’язку з прийняття відповідного акта та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Таким чином, керуючись вищевикладеним, колегія суддів приходить до висновку, що Київська міська державна адміністрація як виконавчий орган Київради при прийнятті оскаржуваних розпоряджень щодо затвердження та погодження тарифів на житлово-комунальні послуги діяла як орган місцевого самоврядування відповідно до власних (самоврядних) повноважень, передбачених Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», та «Про житлово-комунальні послуги», а тому в суду відсутні правові підстави для визнання їх невідповідними законодавству.
Статтею 163 КАС України встановлено вимоги, яким повинна відповідати постанова суду. Так, згідно з п. 3 ч. 1 вказаної статті постанова складається з мотивувальної частини із зазначенням встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.
Зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що, задовольнивши позов в частині про скасування рішення Київської міської ради від 08 лютого 2007 року № 58/719 «Про тарифи на житлово-комунальні послуги»(що вказано в резолютивній частині), суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення не зазначає, якими обставинами та нормами права він керувався, визнаючи вказане рішення відповідача невідповідним законодавству, що є порушенням ст. 163 КАС України.
Суд першої інстанції наведене не врахував, а тому прийшов до помилкового висновку про визнання невідповідним законодавству скасування вказаного рішення відповідача.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції про визнання невідповідними законодавству нормативно-правових актів прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому повинно бути скасоване.
Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 159, 160, 163, 195, 196 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги Київської міської ради, виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»задовольнити.
Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 15 грудня 2009 року в частині задоволення вимог адміністративного позову ОСОБА_2 до Київського міського голови, Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради про визнання актів невідповідними законодавству скасувати.
Прийняти нову постанову.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Київського міського голови, Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради про визнання актів невідповідними законодавству відмовити.
В іншій частині постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 15 грудня 2009 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України з дня складення постанови в повному обсязі, тобто з 01.03.2011 року.
Головуючий суддя
Судді
- Номер:
- Опис: про визнання актів невідповідними законодавству, зобов’язання утриматись від вчинення дій
- Тип справи: Касаційна скарга
- Номер справи: 2а-57/09
- Суд: Касаційний адміністративний суд
- Суддя: Парінов А.Б.
- Результати справи:
- Етап діла: Рішення набрало законної сили
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 10.05.2016
- Дата етапу: 05.08.2016