Справа № 2-393/11

                                                       РІШЕННЯ

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2011 року     

                                                                                                                                  м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

                              в складі: головуючої –судді   Сагайдак І.М.

                                          при секретарі Загоруйко О.В.

                              з участю:   позивачки ОСОБА_1;

                                              відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Старокостянтинові справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_1  до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на квартиру,

                                                  в с т а н о в и в:

          В лютому 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулись в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 і просили визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ними 07 травня 1999 року та зареєстрований на Хмельницькій обласній товарній біржі за №47, а також визнати за ними право власності на зазначену квартиру.

          В обґрунтування заявленого позову вказують, що 07 травня 1999 року між ними та відповідачами на Хмельницькій обласній товарній біржі було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Вони, як покупці квартири, у повному обсязі виконали усі умови договору купівлі-продажу, сплативши відповідачам її вартість –7063 грн. 21 травня 1999 року вони також зареєстрували своє право власності на вищезазначену квартиру в Старокостянтинівському БТІ.  На даний час у них виникла необхідність у відчуженні квартири АДРЕСА_1, однак Старокостянтинівською державною нотаріальною конторою їм було відмовлено у вчиненні даної нотаріальної дії з посиланням на те, що договір купівлі-продажу від 07 травня 1999 року не є правовстановлюючим документом, так як нотаріально не посвідчений.  

Оскільки відповідачі ухиляються від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири від 07 травня 1999 року, мотивуючи тим, що договір купівлі-продажу було укладено та зареєстровано на товарній біржі у встановленому законом порядку й ними виконано умови договору у повному обсязі, тому просять визнати вищезазначений договір купівлі-продажу дійсним та визнати за ними право власності на спірну квартиру.

          В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги у повному обсязі, пояснивши, що в листопаді 2010 року вони з чоловіком мали намір продати квартиру АДРЕСА_1, однак з»ясувалось, що договір купівлі-продажу цієї квартири, який вони укладали через товарну біржу з відповідачами вважається недійсним через відсутність нотаріального посвідчення. Вказала, що у 1999 році через товарну біржу укладати договір купівлі-продажу квартир було дешевше й вона не знала, що цей договір потрібно нотаріально посвідчити. Крім того, підтвердила, що з вимогою до відповідачів про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири від 07 травня 1999 року не зверталась, оскільки у нотаріальній конторі їй порадили звернутись до суду про визнання цього договору дійсним.

          Позивач ОСОБА_3 до суду не з»явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

          Відповідачка ОСОБА_2 позов визнала, пояснивши, що право власності на спірну квартиру було набуте нею, її чоловіком та їх, на той час, неповнолітніми дітьми в порядку приватизації. Жодних претензій до позивачів з приводу укладеного через товарну біржу договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 у неї не має. При цьому не змогла пояснити в чому саме полягає ухилення з її боку від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 07 травня 1999 року, вказавши, що позов визнає.  

          Відповідач ОСОБА_4 до суду не з»явився, подав заяву в якій просить розгляд справи проводити у його відсутності, позовні вимоги визнає.

          Ухвалою суду від 25 лютого 2011 року було відмовлено у прийнятті визнання відповідачами даного позову та проведено по справі судовий розгляд.

          Заслухавши сторони, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

          Згідно п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов»язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

          Відповідно до роз»ясень, даних у п.2 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

          Судом встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_4 та їх (станом 07.05.1999 року) неповнолітнім дітям ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло №4432 від 25.02.1999 року, виданого відділом приватизації Старокостянтинівської міської ради та зареєстрованого в Старокостянтинівському БТІ під №3734 від 25.02.1999 року. На підставі договору купівлі-продажу від 07 травня 1999 року, зареєстрованого Хмельницькою обласною товарною біржею   під №47, позивачі придбали у відповідачів квартиру  АДРЕСА_1, сплативши за неї 7063 грн. 21 травня 1999 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували даний договір в Старокостянтинівському БТІ, а 25 травня 1999 року зареєстрували своє місце проживання у зазначеній квартирі.

          Вказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються договором купівлі-продажу квартири №47 від 07 травня 1999 року,  витягами з паспортів позивачів про їх прописку, а також витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 26.11.2010 року згідно якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №47 від 07.05.1999 року.

          В листопаді 2010 року у позивачів виник намір відчужити спірну квартиру й вони звернулись до Старокостянтинівської державної нотаріальної контори. Однак державний нотаріус відмовила їм у посвідченні договору купівлі-продажу квартири з новими покупцями, посилаючись на недійсність  договору купівлі-продажу спірної квартири №47 від 07 травня 1999 року через недодержання нотаріальної форми цього договору. Саме ця обставина спонукала позивачів звернутись до суду із зазначеним позовом, який відповідачі визнали.

          Згідно з ч.1 ст.227 ЦК УРСР чинного на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї  вимоги тягне недійсність договору (ст.47 цього Кодексу).

          Відповідно до ч.1 ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов»язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою ст.48 цього Кодексу, яка передбачає, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.  

          Відповідно до роз»ясень, даних у п.4 постанови Пленуму ВСУ від 28 квітня 1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», яка була чинною на час укладення сторонами договору купівлі-продажу квартири, договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору, у тому числі й у випадку укладення договору на біржових торгах, оскільки ст.227 ЦК УРСР не передбачає іншої форми договору, ніж нотаріальну, і на дані угоди дія Закону України «Про товарну біржу»не поширювалась.

          З огляду на викладені нормативні положення, договір купівлі-продажу  квартири №47 від 07 травня 1999 року, укладений сторонами на Хмельницькій обласній товарній біржі, підлягав обов»язковому нотаріальному посвідченню.

          Відповідно до ч.2 ст.47 ЦК УРСР якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

          Згідно роз»ясень, даних в п. 4   постанови Пленуму ВСУ від 28 квітня 1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», яка була чинною на час укладення сторонами договору купівлі-продажу квартири, щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч.2 ст.47 ЦК УРСР суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

          В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 вказали, що умови договору купівлі-продажу квартири від 07.05.1999 року ними повністю виконано, зокрема позивачка вказала про повну сплату коштів, а відповідачка підтвердила факт отримання нею обумовлених у договорі грошових коштів за квартиру та передачі квартири у користування позивачам. Однак, вказали, що їм не було відомо про необхідність обов»язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, укладеного ними через біржу. При цьому обоє вказали, що не звертались до нотаріальної контори з приводу посвідчення даного договору купівлі-продажу, а звернулись до суду з даним позовом за порадою державного нотаріуса та адвоката.  

          Відповідно до положень ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

          Посилаючись на те, що відповідачі ухиляються від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири №47 від 07 травня 1999 року, позивачі не надали суду жодних доказів на підтвердження такого ухилення, зокрема хто саме ухилявся від нотаріального посвідчення договору і з яких причин. Натомість, відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні та відповідач ОСОБА_4 у письмовій заяві позов визнали у повному обсязі, що свідчить про відсутність спору між сторонами з приводу нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

          Крім того, суд враховує, що договір купівлі-продажу від 07.05.1999 року укладався ОСОБА_2 також і від імені неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 При цьому жодних відомостей про те, що ОСОБА_2 укладала даний договір з дотриманням вимог ст.78 КпШС України ( чинного на час укладення договору), яка передбачала, що якщо у неповнолітніх є належне їм майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку і піклування, тобто лише при наявності дозволу органу опіки і піклування на право опікуна укладати, а піклувальника давати згоду на вчинення від імені підопічного угод, якщо вони виходять за межі побутових, як того вимагає  п.31 (абз.7-11) Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту від 14.06.1994 року №18/5 (чинної на час укладення договору), у договорі купівлі-продажу не зазначено, не надано таких доказів і суду.

          З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.

Керуючись ст.ст. 11, 60, 212-215 ЦПК України,  п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст.ст. 47, 48, 227 ЦК УРСР від 18.06.1963 року, ст.78 КпШС від 20.06.1969 року, п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п.4  постанови Пленуму ВСУ від 28 квітня 1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», суд

в и р і ш и в:

          В задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним та визнання права власності на квартиру відмовити.

          Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Хмельницької області через Старокостянтинівський районний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя: