Справа № 2-а-1328/09
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2009 року Оболонський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Махлай Л.Д.
при секретарі. Москаленко І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва, Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва про стягнення що про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,
встановив:
у квітні 2009 року позивач звернувся до суду з даним позовом.
В обгрунтування позову зазначав, що він народився у ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей- війни" від 18.11.2004 року є дитиною війни. Згідно ст. 6 зазначеного закону з 01.01.2006 року йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна державна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Проте, з 01.01.2006 року нарахування відповідно до Закону йому не проводилися, а з січня 2008 року проводяться не в повному обсязі. Відповідач на його звернення надав відповідь, що до січня 2008 року виплата цих сум не була передбачена Законом «Про Державний бюджет», а надалі розмір сум було встановлено постановою Кабінету міністрів України з 22.05.2008 року -48, 1 грн., з 01.07 - 48, 2 грн., з 01.10 - 49, 8 грн.
Вважає таку відмову протиправною, оскільки при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. ст. 77 та ст. 110 Закону України „Про Державний бюджет України за 2006 рік" від» 20.12.2005 року та п. 12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" було зупинено на 2006 та 2007 роки відповідно.
Як йому нещодавно стало відомо із засобів масової інформації Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», в частині, якою зупинено дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни". Зокрема у п. 5 рішення зазначено, що „законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення’ до них змін і доповнень, , визнання їх нечинними мають використовуватись окремі закони.
Таким чином, відповідач зобов’язаний був здійснювати виплату належної йому допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 2006 року.
Посилаючись на зазначене просив поновити пропущений строк позовної давності, враховуючи, що про порушення свого права він дізнався нещодавно із засобів масової інформації, визнати відмову відповідача у проведенні перерахунку пенсії протиправною, зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити надбавку, як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року у розмірі 3 891 грн. 90 коп.
В судовому засіданні позивач позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві та просив його задовольнити. При цьому зазначив, що пенсійна справа знаходиться в Управлінні Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва, оскільки він раніше проживав у Печерському районі та до Оболонського управління пенсійну справу не переводив.
Відповідач УПФ в Оболонському районі м. Києва просив слухати справу у їх відсутності. У задоволенні позову просив "відновити та застосувати строк позовної давності.
Співвідповідач, притягнутий до участі у справі за ухвалою суду - УПФ в Печерському районі м. Києва в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва, отримує пенсію за віком та є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни".
Статтею ст. 6 зазначеного Закону передбачено виплату щомісячної соціальної державної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Відповідач до 01.01.2008 року нарахування виплат позивачу, встановлених для дітей війни не проводив, а надалі виплачував ці доплати в такому розмірі: з 01.01.2008 року в розмірі 47 грн., з 01.04.2008 року - 48, 10 грн., з 01.07.2008 року - 48, 20 грн., з 01.10.2008 року - 49, 80 грн. так як саме в таких розмірах виплати були передбачені ч. 2 ст. 41 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а надалі п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка набрала чинності з 22.05.2008 року. ;
Відповідно до ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» в редакції Закону № 3367-IV від 19.01.2006 року пільги, передбачені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Дане положення неконституційним не визнавалося, а тому підстави для нарахування підвищення як дитині війни у 2006 році буяй відсутні.
Відповідно до п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" було зупинено та ст. 111 передбачено, що підвищення дітям віййи виплачується особам, які є інвалідами, у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року дані положення визнані неконституційними.
Відповідно до розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року текст ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" було викладено у новій редакції, відповідно до якої дітям війни виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. •
Відповідно до ст. 14 Закону. України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону № 2939-1V від 05.10.2005 року підвищення учасникам війни складає 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року положення даного розділу Закону також визнані неконституційними.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони і інші правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Позивач не є інвалідом, тому в період з 01.01.2007 року відповідно до ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» права на отримання підвищення як дитині війни не мав.
Таким чином відповідач повинен був нараховувати позивачу підвищення як дитині війні з 09.07.2007 року по 01.01.2008 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року у розмірі встановленому для ветеранів війни, а саме 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та з 22.05.2008 року знову у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
В період з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року відповідач проводив нарахування даної надбавки у розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що відповідає чинному на той час законодавству.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» встановлені доплати дітям війни у твердій грошовій сумі: з 22.05.2008 року - 48, 1 грн., з 01.07 - 48, 2 грн., з 01.10 - 49, 8 грн. У даній постанові вказано, що вона набирає чинності з 22.05.2008 року. Відповідач з 22.05.2008 року проводить нарахування підвищення як дитині війни у розмірах, визначених даною постановою.
Проте, дана постанова суперечить Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при розрахунку пенсії позивача застосуванню підлягає підвищення у розмірі 30 % мінімальної пеней за віком, як це визначено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а не у сумах, визначених постановою № 530.
Вихідним критерієм розрахунку такого підвищення є мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі ст. 28 Закону від 09.07.2003 року № 1058-1V «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
При розрахунку підвищення, передбаченого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", , застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, виходячи з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого’мінімального розміру пенсій за віком.
Разом з тим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача конкретної суми недоплачених коштів щомісячної допомоги як дитині війни не можуть бути задоволені, оскільки відповідно до Закину України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсії приймається районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. За таких обставин суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладено такі повноваження.
Оскільки позивач отримує пенсію в УПФ у Печерському районі м. Києва вимоги до УПФ в Оболонському районі м. Києва є безпідставними.
ст. 99 КАС України встановлений річний строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.
Відповідно до ст. 100 цього ж Кодексу пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Один з відповідачів наполягає на застуванні строку позовної давності, а суд не вбачає поважності причини пропуску такого строку. А тому позовні вимоги підлягають задоволенню в межах строку позовної давності.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 152 Конституції України, ст. ст. 1, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», ...2007 рік»... 2008 рік», ст. ст. 9, 11-, 99, 100, 159, 160-163 КАС України, суд
постановив:
Позов задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва щодо не нарахування ОСОБА_2 щомісячної соціальної державної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 22 травня 2008 року протиправною.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду» України в Печерському районі м. Києва здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з нарахуванням щомісячної соціальної державної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 22 травня 2008 року. В іншій частині позовних вимог та у позові до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва відмовити.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано потягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Оболонський районний суд м. Києва протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.