Справа № 2-961/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

31 січня 2011 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі: головуючого судді Лисенка В.О., при секретарі Чуріковій Н.М., за участі позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, треті особи: Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

09.11.2009 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5, третя особа: Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання угод: договору дарування –удаваною, договору купівлі-продажу – дійсним та його розірвання. Відповідно до позовної заяви позивачка ОСОБА_1 просила суд: визнати договір, укладений нею з відповідачем ОСОБА_3 27.12.2005 року на дарування 1/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1, засвідчений нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори за № 3-4439 удаваним і через це недійсним; визнати договір купівлі-продажу, укладений нею з відповідачем ОСОБА_5 28.11.2005 року на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 дійсним; розірвати договір купівлі-продажу 1/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1, укладений нею з відповідачем ОСОБА_5 28.11.2005 року; визнати (поновити) за нею право власності на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1.

В подальшому позивачка ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги до ОСОБА_3 та ОСОБА_5, третя особа: Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора та просила суд: визнати договір, укладений нею з відповідачем ОСОБА_3 27.12.2005 року на дарування 1/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1, засвідчений нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори за № 3-4439 удаваним і через це недійсним; визнати договір купівлі-продажу, укладений нею з відповідачем ОСОБА_5 28.11.2005 року на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 недійсним; скасувати державну реєстрацію на право власності ОСОБА_3 на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1. В обґрунтування уточнених позовних вимог позивачка ОСОБА_1 зазначила, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Четвертою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 15.07.2005 року за № 3-2283, зареєстрованого КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 1138020, належала 1/3 частина домоволодіння АДРЕСА_1. Вказану власність вона вирішила продати відповідачу ОСОБА_5. Домовилися, що він дасть завдаток, а всю суму сплатить на протязі 3-х років. Оскільки молода дружина ОСОБА_5 –ОСОБА_3 вимагала частину домоволодіння оформити на неї, ОСОБА_5 умовив її зробити договір дарування на ОСОБА_3, посилаючись на те, що в нього розпадеться сім’я, якщо вона цього не зробить. Між нею та ОСОБА_5 в присутності свідків був укладений письмовий договір, згідно з яким він за частину домоволодіння, яку вона повинна передати за договором дарування відповідачу ОСОБА_3 обіцяв сплатити їй 10000 доларів США до 01.07.2009 року, дав завдаток 600 доларів США. При невиплаті грошей він був повинен повернути їй власність. Відповідач ОСОБА_3 знала про цю домовленість. ОСОБА_1 зі свого боку умови виконала і 27.12.2005 року уклала з ОСОБА_3 договір дарування, передавши їй 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1. Ключі від дому віддала ОСОБА_5, сама пішла жити на іншу адресу, але залишилася зареєстрованою в даному домоволодінні до здійснення повного розрахунку. В подальшому ОСОБА_3 пішла від ОСОБА_5, а він сказав їй, що не може сплатити кошти за домоволодіння, бо не має грошей, при цьому повернути домоволодіння він не може, так як ОСОБА_3 добровільно цього не бажає. Оскільки в обумовлені строки їй не була виплачена сума, вона не змогла придбати собі інше житло. Зазначила, що на цей час в спірному домоволодінні проживає ОСОБА_5. Відповідачі по справі не є її родичами, вона не має перед ними ніяких зобов’язань і їй не було жодного сенсу дарувати їм свою власність. Угода дарування була удаваною, фактично вона продала домоволодіння за договором купівлі-продажу ОСОБА_5, який не виконав умов договору –не оплатив вартість домоволодіння. Оскільки вона вважала, що до спливу строку, оговореному в договорі купівлі-продажу, їй будуть виплачені кошти за домоволодіння, тобто до 01.07.2009 року, то фактично з цього часу йде відлік строку давності для захисту її порушених прав.

21.12.2009 року відповідачка ОСОБА_3 надала суду заперечення проти позову, в якому зазначила, що з вересня 2000 року вона проживала у цивільному шлюбі з ОСОБА_5. На протязі п’яти років вони мешкали у її батьків. В подальшому від сусідки вони дізналися, що по АДРЕСА_1 є занедбаний будинок, який належить ОСОБА_1, яка мешкала в с. Терно-Лозуватка в П’ятихатському районі. В подальшому стало відомо, що 1/3 частина домоволодіння АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1, а 1/6 частина –її сестрі ОСОБА_7 ОСОБА_5 запропонував спільно побудувати дім, проте 1/6 частина домоволодіння повинна була бути оформлена на нього. Вона погодилася на це з умовою, що в такому випадку кожний платить за свою ділянку сам. ОСОБА_5 погодився. Ще порадившись, вони вирішили, що будуть домовлятися з власниками, щоби вони оформляли свої ділянки на них «Договорами дарування»за суму, яку вони скажуть. Обидві власниці погодилися, сказавши, що для них це не має ніякого значення. Вона з ОСОБА_1 домовилася, що остання за свою ділянку 1/3 згодна оформити на неї за 5000 доларів США. Оскільки у власників не було готових документів для оформлення договору дарування (технічного паспорту, тощо), обидві власниці видали ОСОБА_5 довіреність, щоби він оформляв на них документи, після чого вони переоформлять на них –ОСОБА_3 і ОСОБА_5, документи. Витрати за документи несли вона та ОСОБА_5. 27.12.2005 року вони, забравши ОСОБА_1, заїхали до її бабусі –ОСОБА_8, яка дала їй 5000 доларів США та вона в присутності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 передала їй гроші, як вони і домовлялися. Після цього вони поїхали до нотаріальної контори, де і був укладений договір дарування ОСОБА_1 1/3 частини вказаного домоволодіння на неї та 1/6 частина вказаного домоволодіння була подарована ОСОБА_7 відповідачу ОСОБА_5. За період 2005-2009 років вона з ОСОБА_5 збудували кам’яний паркан та двоповерховий будинок. В липні 2009 року між нею та ОСОБА_5 виникла сварка, внаслідок якої він побив її, забрав у неї всі документи на домоволодіння та вигнав її з помешкання, замінивши всі вхідні замки. Вважає, що наданий до суду договір купівлі-продажу ніколи не укладався, це є помста ОСОБА_5 їй, який пообіцяв будь-якими шляхами позбавити її власності на вказану частину домоволодіння.

05.02.2010 року відповідачка ОСОБА_3 надала суду додаткове заперечення проти позову, в якому зазначила, що ОСОБА_5 був в добрих стосунках з позивачкою. Саме він познайомив її з ОСОБА_1 та між ними були добрі, товариські відносини. Оскільки позивачка отримувала малу пенсію, а вона мала можливість їй допомагати, вона неодноразово допомагала позивачці грошовими коштами, а позивачка з вдячністю приймала цю допомогу. Тому, коли позивачка остаточно переїхала на постійне місце проживання до с. Терно-Лозуватка та запропонувала подарувати їй частину свого занедбаного на той час домоволодіння, вона не здивувалася та погодилась. При укладанні правочину – договору дарування 1/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 було повністю додержано вимоги діючого законодавства України. Позивачка добровільно подарувала їй 1/3 частину домоволодіння за своєю власною ініціативою. Впевнена, що договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 28.11.2005 року на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 був створений як привід для звернення до суду. Цей документ створено без додержання вимог діючого законодавства України, він з самого початку створення є недійсним. Вважала, що позивачем пропущено строк позовної давності для вимог про розірвання договору дарування, який сплив 27.12.2006 року. На підставі викладеного просила відмовити позивачці в задоволенні позовних вимог повністю.

12.03.2010 року ухвалою суду було залучено Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник підтримали уточнені позовні вимоги та просили їх задовольнити. В обґрунтування позовних вимог посилалися на обставини, викладені в уточненій позовній заяві. При цьому ОСОБА_1 також пояснила, що вона отримувала в якості завдатку від ОСОБА_5 лише 600 доларів США. 5000 доларів США від ОСОБА_3 вона не отримувала.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник в судовому засіданні уточнені позовні вимоги визнали в повному обсязі. ОСОБА_5 суду пояснив, що як тільки спірний будинок був оформлений на ОСОБА_3 відносини між ними одразу же змінилися. ОСОБА_3 було відомо, що він повинен був сплатити гроші за 1/3 частину будинку та оформити на неї договір дарування, хоча вона бажала оформити все домоволодіння на неї. У ОСОБА_3 власних грошей не було, так як він особисто утримував як її, так і її родину. У зв’язку із сваркою з ОСОБА_3 він відмовився сплачувати за 1/3 частину домоволодіння, зареєстровану на неї, оскільки вона пішла від нього до іншого чоловіка. Визнає наявність боргу за будинок перед позивачкою. Твердження ОСОБА_3 про отримання грошей в сумі 5000 доларів США від її бабусі, вважає надуманими, оскільки вона жила на пенсію та всі свої заощадження віддала сину на операцію, якому він також особисто в цьому допомагав.  

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник уточнені позовні вимоги не визнали. ОСОБА_3 суду пояснила, що вона дійсно спільно проживала з ОСОБА_5. Під час перебування в цивільному шлюбі з ним, вони дізналися, що частина занедбаного будинку по АДРЕСА_1 належить позивачці, яка в ньому не проживала. Тому вона з ОСОБА_5 вирішила його купити. Оскільки позивачка не мала грошей, вона запропонувала їй оформити договір дрування з умовами сплатити всі борги за будинок. Вони ввели у спадщину другого співвласника –ОСОБА_7 та позивачку. Перед договором дарування вона сплатила 5000 доларів США позивачці для сплати боргів, які ще не сплачені по цей час. ОСОБА_5 у свою чергу сплатив за свою частку домоволодіння. Документального підтвердження передачі цієї суми позивачці немає.  дочкою позивача їм для сумісного користування позивачем була надана кредитна картка, на якій було 7000 гривень; після розірвання шлюбу він повернув на картку половину сумісно використаної суми в розмірі 3500 гривень, про що в нього є відповідні квитанції; грошові кошти в розмірі 2900 гривень він у позивача не позичав, а розписку написав лише тому, що на нього тиснули працівники  міліції.

Третя особа –Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора в особі свого представника в судове засідання не з’явилася. Про день, місце і час судового засідання сповіщена належним чином. До суду надала письмову заяву про розгляд справи за відсутності їх представника.

Третя особа –Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради в особі свого представника в судове засідання не з’явилася. Про день, місце і час судового засідання сповіщена належним чином.

Суд, вислухавши пояснення позивачки та її представника, пояснення відповідачів та їх представників, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до договору дарування від 27.12.2005 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідченого 27.12.2005 року державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 3-4439, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3, а ОСОБА_3 прийняла у дар 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в місті Дніпропетровську. Відчужувана частина домоволодіння належить «Дарувателю»на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого Четвертою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 15.07.2005 року за № 3-2283, зареєстрованого КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 11389020.

Згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», № витягу: 9766000, дата: 07.02.2006 року, реєстраційний номер: 11389020, 1/3 частина домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1,  зареєстрована за ОСОБА_3

Відповідно до ст.ст. 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ч. 1 ст. 235 ЦК України).

Про те, що договір дарування від 27.12.2005 року був удаваний свідчать наступні обставини.

Згідно ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Так, з пояснень позивачки слідує, що дійсним предметом домовленості щодо спірного домоволодіння був його продаж ОСОБА_5 за 10000 доларів США, а не безоплатна передача домоволодіння у власність ОСОБА_3 Відповідач ОСОБА_5 визнав ці обставини.

Відповідачка ОСОБА_3, заперечуючи проти наявності договірних відносин купівлі-продажу спірного домоволодіння між позивачкою та відповідачем ОСОБА_5, наполягала на купівлі нею 1/3 частини даного домоволодіння у позивачки за суму 5000 доларів США, яку вона особисто передала позивачці. В підтвердження цього ОСОБА_3 надала суду письмове пояснення її бабусі ОСОБА_8 від 19.12.2009 року, в якому остання зазначає, що дала особисто 5000 доларів США для придбання ділянки у ОСОБА_1 При цьому ОСОБА_3 в своєму письмовому запереченні від 05.02.2010 року стверджує, що позивачка добровільно подарувала їй свою частку спірного домоволодіння.

При таких обставинах, суд вважає, що фактично договір дарування від 27.12.2005 року є удаваним правочином, оскільки всі сторони по справі заявили про його оплатний характер. За таких обставин суд не може прийняти як об’єктивне твердження в письмовому запереченні відповідачки ОСОБА_3 про добровільне дарування їй спірного домоволодіння позивачкою, як таке, що спростовувалося її ж поясненнями в судовому засіданні та первісним письмовим запереченням щодо передачі грошових коштів позивачці за домоволодіння.

Про наявність відносин придбання домоволодіння АДРЕСА_1 у позивачки, а не про його прийняття у дар відповідачкою ОСОБА_3 свідчать копії постанов про відмову в порушення кримінальних справ від 05.10.2009 року, від 04.11.2009 року, від 14.12.2009 року, а саме: зі змісту описової частини постанови від 05.10.2009 року слідує, що ОСОБА_3 зазначала про перешкоди ОСОБА_5 проживанню в будинку, який був придбаний при спільному проживанні по АДРЕСА_1/2; ОСОБА_5 пояснював, що даний будинок він придбав за свої кошти і тому ОСОБА_3 до нього не має жодного відношення. Обставини придбання спірного домоволодіння відображені і в описових частинах постанов від 04.11.2009 року та від 14.12.2009 року.

Відповідачка ОСОБА_3 пояснювала, що позивачка надавала повноваження ОСОБА_5 для документального оформлення домоволодіння на позивачку для прийняття спадщини шляхом видачі йому довіреності.

Відповідно до копії довіреності від 24.06.2005 року ОСОБА_1 дійсно уповноважила ОСОБА_5 бути її представником в відповідній державній нотаріальній конторі м. Дніпропетровська по оформленню та отриманню на її ім’я свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_10, зареєструвати назване свідоцтво в бюро технічної інвентаризації. При цьому, ОСОБА_1 у вказаній довіреності також і надала ОСОБА_5 повноваження щодо оформлення всіх необхідних документів щодо продажу належної їй частини домоволодіння АДРЕСА_1. Це, на думку суду, також свідчить про відсутність у позивачки наміру по безоплатному відчуженню її частини спірного домоволодіння, на чому також наполягала і позивачка в судовому засіданні, наполягаючи саме на продажу спірної частини домоволодіння ОСОБА_5.

Таким чином, судом встановлено, що воля сторін по справі була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені договором дарування від 27.12.2005 року, а саме на продаж ОСОБА_1 1/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1. В даному випадку настали права та обов’язки за договором купівлі-продажу. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 свідомо документально оформили договір дарування, але насправді між ОСОБА_1, з однією сторони, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були встановлені інші правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін насправді регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 наполягала на наявності договірних відносин з купівлі-продажу спірної частини домоволодіння саме з відповідачем ОСОБА_5, який визнав ці обставини. В підтвердження даних доводів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 посилалися на договір купівлі-продажу, який був укладений між ними 28.11.2005 року в простій письмовій формі без його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. За умовами цього договору ОСОБА_5 за частину домоволодіння, яку позивачка повинна передати за договором дарування відповідачці ОСОБА_3 обіцяв сплатити їй 10000 доларів США до 01.07.2009 року, для чого дав завдаток в сумі 600 доларів США. При невиплаті грошей ОСОБА_5 був повинен повернути їй власність.

Натомість, відповідачка ОСОБА_3 стверджувала про явність договірних відносин саме між нею та позивачкою ОСОБА_1, відповідно до чого це була усна домовленість з продажу 1/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1, за що вона передала ОСОБА_1 гроші в сумі 5000 доларів США. Позивачка ОСОБА_1 заперечила факт сплати їй ОСОБА_3 будь-яких коштів за продаж спірної частини домоволодіння та наявності між ними договірних відносин.

Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 218 ЦК України в разі недодержання сторонами письмової форми правочину, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. За таких умов та виходячи із принципу рівності учасників судового процесу, закріпленого в ст. 6 ЦПК України, на свідченнях свідків не може ґрунтуватись рішення суду за позовом не тільки про заперечення факту вчинення правочину чи про оспорювання окремих його частин, а й про визнання правочину вчиненим.

Відповідачка ОСОБА_3, як зазначено вище, наполягала на передачі позивачці ОСОБА_1 5000 доларів США за передачу їй в дар спірної частини домоволодіння. Тобто фактично ОСОБА_3 пояснювала про наявність між нею та позивачкою умов договору купівлі-продажу. Але, ОСОБА_3 не було надано суду жодного доказу відповідно до вищевказаних вимог закону в підтвердження свої пояснень, в тому числі і щодо отримання позивачкою від неї коштів в сумі 5000 доларів США.

За таких обставин суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.

Згідно зі ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Це також випливає і зі змісту ст.ст. 182, 210, 640 ЦК України, згідно з якими не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації, тобто він є неукладеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Відповідно до абз. 2 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Судом встановлено, що між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_5 28.11.2005 року був укладений договір в простій письмовій формі про продаж 1/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1. Проте, вказаний договір суперечить вимогам ст.ст. 220, 657 ЦК України, тому він є нікчемним, а тому позовні вимоги в частині визнання даного договору недійсним є необґрунтованими та в цій частині задоволенню не підлягають.

Оскільки судом встановлена нікчемність договору від 28.11.2005 року суд вважає за необхідне відповідно до ст. 216 ЦК України застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи, зазначивши про повернення сторін цього договору –ОСОБА_11 та ОСОБА_5 до первісного положення, а саме: кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи те, що договір дарування 1/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 в місті Дніпропетровську від 27 грудня 2005 року за № 3-4439, посвідчений Четвертою Дніпропетровською державною нотаріальною контрою, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є удаваним і через це недійсним, є підстави для скасування попередньої реєстрації права власності на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_3 відповідно до ст.ст. 19, 27 Закону України від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачки ОСОБА_3 на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 121 гривня 62 копійки та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 гривень.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57-60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, треті особи: Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації права власності –задовольнити частково.

Визнати договір дарування 1/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 від 27 грудня 2005 року за № 3-4439, посвідчений Четвертою Дніпропетровською державною нотаріальною контрою, між громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 недійсним.

Сторони повернути до первісного положення.

Скасувати державну реєстрацію права власності на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 121 (сто двадцять одна) гривня 62 копійки та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 (сто двадцять) гривень.

В задоволенні позову в іншій частині –відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя:                                                                                                                           В.О. Лисенко