Справа № 2-а-218/11

П О С Т А Н О В А      

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"02" березня 2011 р.                                                    Братський районний суд

                                                                                Миколаївської області

Суддя Братського районного  суду Миколаївської області   Кірімова О.  М.  розглянувши одноособово відповідно до ст 183-2 КАС України в залі суду с-ща Братське в порядку в скороченого провадження справу за адміністративним позовом       

ОСОБА_1

до

 Управління Пенсійного Фонду України в Братському районі Миколаївської області  

Про стягнення недоплаченої  щомісячної державної соціальної  допомоги "Діти війни"

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Братському районі Миколаївської області, в якому просить поновити йому пропущений строк звернення до адміністративного суду та зобов»язати  відповідача нарахувати та виплатити на його користь недоплачену щомісячну державну соціальну  допомогу "Діти війни" за періоди:  з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грдня 2009 року та з 01 січня 2010 року по день винесення рішення суду включно в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, тобто у передбачених законом розмірах та виплачувати вказану допомогу в подальшому.

                Свої вимоги мотивує тим, що він відповідно  Закону України “Про соціальний захист дітей війни” належить до соціальної групи “діти війни”, так як народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а тому має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на ст.6 Закону України  „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання  щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Однак, в період 2006-2010 роках позивачу така допомога не виплачувалась або виплачувалась не в повному обсязі.

        Представник відповідача надав на адресу суду заперечення проти позову, де зазначає, що відповідно ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено лише процентне значення підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус “дитина війни” (30% мінімальної пенсії за віком). Однак, до теперішнього часу законодавчо не врегульований розмір мінімальної пенсії за віком для обчислення підвищень до пенсії особам, яким встановлено статус “діти війни”.

       Застосовувати ж Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, як нормативний акт, що встановлює мінімальну пенсію за віком для обчислення підвищення пенсій “ дітям війни” не має законодавчого підгрунтя, оскільки ч.3 ст.28 вказаного Закону чітко визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч.1 ст.28 цього Закону та застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. До того ж підвищення до пенсії, як державна соціальна виплата, згідно Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України, а не за рахунок коштів Пенсійного фонду.  

          Відповідно до ч.2 ст.72 Закону України “Про загально-обов'язкове державне пенсійне страхування” кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України і згідно ч.3 ст.73 вказаного закону забороняється використовувати кошти Пенсійного фонду на цілі не передбачені цим законом.

           В силу ст. 41 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107- У1 від 28.12.2007 року внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому до пенсії позивачу  виплачується підвищення у розмірір надбавки, встановленої для учасників війни в розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

         Крім цього, представник відповідача просила суд застосувати щодо вирішення данного спору ст. 99 КАС України, оскільки позивачем прощений шестимісячний строк для звернення до суду.                    

Враховуючи викладене та факт пропущення позивачем строку звернення до суду, просила суд повністю відмовити позивачу  в задоволенні позову.

           Вивчивши матеріали справи, письмове заперечення протии позову, всебічно і повно з»ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги,  об»єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

          Відповідно до п.2 ч.1 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб»єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов»язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, розглядаються в порядку скороченого провадження.

         Так, в судовому засіданні встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому відповідно до статті 1 Закону України № 2195 – ІV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни” є дитиною війни, що також підтверджується доданими документами.

         Виходячи із того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, що не заперечував відповідач, а тому згідно ч.3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, така обставина не підлягає доказуванню, суд вважає, що на нього повністю розповсюджуються  всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним Законом, в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

                 Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

        При цьому ст. 28 Закону України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим  частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Однак суд вважає за можливе застосувати саме ч.1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт  для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки цей Закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам ч.3 ст. 28  „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”.

                Так, відповідно до ст.. 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни, це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена Законом.

      Згідно  ст.. 6  Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції від 09.07.2007 року дітям війни пенсії або щомісячне  довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30%  мінімальної пенсії за віком.

      Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов”язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов”язань, судом не приймається до уваги.

             Ст. 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”  призупинено дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

 Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № б-рп/2007 визнано неконституційним положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення на 2007 рік дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.. 111 цього Закону, згідно з якою у 2007 році підвищення дітям війни пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виплачується особам які є інвалідами, (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № І0-рп/2008 визнано неконституційним положення пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з яким дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, яка, відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», становить 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

З ухваленням Конституційним Судом України рішень про визнання неконституційними положень Законів України про Державний бюджет України на 2007, 2008 роки ці норми втрачають чинність та не підлягають застосуванню з дня ухвалення рішення про їх неконституційність.

Враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції 2004 року поновили свою дію у 2007 році - з 09 липня 2007 р., у 2008 році -з 22 травня 2008 р., отже, право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», мають діти війни: за 2007 рік -з 09 липня 2007 р. до 31 грудня 2007 р., за 2008 рік -з 22 травня 2008 р. до 31 грудня 2008 р.

Відповідно у 2007 році у період із 01 січня 2007 р. до 08 липня 2007 р. та у 2008 році -з 01 січня 2008 р. до 21 травня 2008 р. положення законів про Державний бюджет на ці роки були чинними та підлягали виконанню.

Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, з 01 січня 2007 року була передбачена виплата підвищення до пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни, які є інвалідами, у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни (половина від 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність), а з 09 липня 2007 року передбачена виплата підвищення до пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. З 01 січня 2008 року, відповідно до пункту 41 розділу II Закону України від 19 грудня 2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладена у новій редакції, згідно з якою дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачувалось підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, яка, згідно з ч. 4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», становить 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а з 22 травня 2008 року була передбачена виплата підвищення до пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

З урахуванням Рішень Конституційного Суду України, позивач мав отримувати підвищення до пенсії як дитина війни з 09 липня  по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року та з 01 січня по 08 травня 2009 року в розмірі 30 відсотків мінімального розміру пенсії за віком, визначеної відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Всупереч рішенню Конституційного Суду України, не зважаючи на рішення Європейського Суду з захисту прав людини, якими встановлено, що відсутність в державі грошових коштів не є підставою для їх невиплати, відповідач не здійснював в повному обсязі нарахування та виплату надбавки до пенсії позивачу як дитині війни, а тому не є підставою для невиконання зобов'язань, покладених на відповідача.

З наведенного суд дійшов висновку про визнання права позивача на отримання підвищення до пенсії як дитина війни

           Однак, відповідно до ч.2 ст.. 99 КАС України, для звернення до адмінінстративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

           Судом встановлено, що адміністративний позов подано до суду 17 лютого 2011 року.

           В позові позивач просить розглянути його вимоги за період з 09 липня 2007 року по день винесення рішення включно. Предметом позову є дія ( бездіяльність) суб»єкта владних повноважень, пов»язана із соціальними виплатами – підвищеннями до пенсії, які є регулірними щомісячними платежами. У зв»язку з цим, визначений шестимісячний строк звернення до суду слід застосовувати відносно кожного місяця, в якому внаслідок невиплати ( виплати не у повному обсязі) порушувалось право позивача на отримання належного до пенсії підвищення.

          Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому Кодексом.

          Як вбачається з матеріалів справи, в запереченнях на позовну заяву представник відповідача посилався на необхідність у відмові в задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

             Право позивача на отримання підвищення до пенсії у 2007 році виникло після винесення рішення Конституційним Судом України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007. Вказане рішення Конституційного Суду України було у встановленому порядку опубліковано у липні 2007 року, а тому позивач повинен був дізнатися про порушення свого права саме у липні 2007 року.

           Отже, з огляду на відсутність правових підстав для поновлення пропущенного позивачем строку зверненя до суду, порушене право позивача підлягає захисту за період з 17 серпня 2010 року по 02 березня 2011 року, шляхом зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни за відповідний період, з урахуванням виплачених сум.           

          Позивачем також заявлено вимоги щодо зобов»язання відповідача  виплачувати вказану допомогу в подальшому, та визнати право позивача порушеним  на майбутнє, однак суд не може покласти обов»язок на відповідача виплачувати надбавку до пенсії без зазначення кінцевого терміну, тому в даній частині заявлених вимог необхідно відмовити.

            Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб»єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб»єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій, чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладні в позовній заяві доводи позивача є частково обгрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню  частково.

Відповідно до п.1ч.1ст. 256 КАС України, постанова суду, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів підлягає негайному виконанню в межах суми стягнення за один місяць.

 На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 9-12, 15, 158-163, 183-2, 185,186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Братському районі Миколаївської області  про стягнення недоплаченої  щомісячної державної соціальної  допомоги "Діти війни"  задовольнити частково.

           Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Братському районі Миколаївської області провести нарахування та виплатити, як дитині війни, ОСОБА_1 щомісячне підвищення до пенсії,  передбачене ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком за період з 17 серпня 2010 року по 02 березня 2011 рік,  з урахуванням виплачених та отриманих позивачем сум.

         .

         В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

        Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Братський районний суд Миколаївської області протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя -                                                                              О.  М.  Кірімова