Справа №: 2-542/10

                                                        РІШЕННЯ

                                                     ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        08 лютого 2011 року                                                               м.Андрушівка

Андрушівський районний суд Житомирської області в складі

головуючого- судді  Брагіна В.І.

при секретарі Лавленчук Л.М.

з участю представника позивача ОСОБА_1,представника відповідача Українця М.Ю.,розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Андрушівці  цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до закритого акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк“ про визнання недійсним кредитного договору № 217353-CRED від 26.03.2008 року,-

                                                               ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулася з позовом до суду,в якому зазначала,що 26.03.2008 року між нею та відповідачем був укладений кредитний договір,згідно з умовами якого вона отримала кредитні кошти в сумі 3000 доларів США з умовою оплати щорічно відсотків в розмірі 24,00% на суму залишку заборгованості за кредитом та повинна була здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами з врахуванням відсотків,комісії та інших витрат,з кінцевим терміном погашення 25.09.2009 року.В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між відповідачем та ОСОБА_4 був укладений договір поруки від 26.03.2008 року,згідно якого, в разі порушення позивачем своїх договірних зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_5 бере їх на себе. Крім того між сторонами 26.03.2008 року був ще складений договір про відкриття картрахунку та обслуговування картки «мікрокредит» у якому зазначено,що валюта карти USD.  Зазначила, що відповідно до Конституції України,ЦК України,Закону України «Про національний банк»,єдиним законним засобом платежу на території України є її національна валюта – гривня. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті,використання іноземної валюти як засобу платежу можливо лише при дотримання суб’єктом господарських відносин імперативних вимог законодавства,щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.Позивач таку ліцензію не отримував. Просила визнати недійсним кредитний договір № 217353-CRED від 26.03.2008 року укладений між нею та відповідачем,визнати недійсним договір поруки № 217353-CRED від 26.03.2008 року укладений між ОСОБА_4 та відповідачем;визнати недійсним договір про відкриття картрахунку та обслуговування картки «мікрокредит» № 217353-CRED від 26.03.2008 року укладений між нею та відповідачем.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі,обґрунтувавши їх наведеними в позові обставинами,просила в подальшому справу розглядати в її відсутність з учатю її представника.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі,обґрунтувавши їх наведеними в позові обставинами.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав,пояснив,що на час оформлення з позивачем кредитного договору банк мав ліцензію на видачу кредитів в іноземній валюті та згідно законодавства отримання такої ліцензії на кожен випадок укладення договорів на видачу кредиту в іноземній валюті законодавством не передбачений.Просив в задоволенні позову відмовити.  

Вислухавши пояснення сторін,дослідивши матеріали справи,суд встановив: 26.03.2008 року між сторонами був укладений кредитний договір № 217353-CRED від,згідно з умовами якого,позивач отримав кредитні кошти в сумі 3000 доларів США з умовою оплати нею щорічно відсотків в розмірі 24,00% та повернення кредиту частинами у розмірах та строки відповідно графіку,з кінцевим строком погашення кредиту 25.09.2009 року (а.с.7-9);26.03.2008 року в забезпечення виконання зобов’язань за вищезгаданим договором між відповідачем та ОСОБА_4 був укладений договір поруки,згідно якого,в разі порушення позивачем своїх договірних зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_5 бере їх на себе (а.с.11) 26.03.2008 року між сторонами був ще укладений договір про відкриття картрахунку та обслуговування картки «мікрокредит» № 217353-CRED. Відповідач на час укладення вищезазначених договорів мав банківську ліцензію № 22 від 10 жовтня 2000 року,видану Національним банком України на здійснення операцій,визначених ч.1 та п.5-11 ст.46 Закону України «Про банки та банківську діяльність»,де зазначено право банка на операції з іноземною валютою,в тому числі і видача кредитів в іноземній валюті.

Зазначені обставини підтверджені дослідженими судом доказами визнані відповідачем та вважаються судом доведеними.

Спірні правовідносини виникли з цивільних відносин та регулюються ст.ст.533 ч.3,626,638,1054 ч.1 ЦК України,п.1 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»,ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»,в яких визначено,що договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім,якщо правами та обов’язками наділенні обидві сторони договору. Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,встановлених договором,а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України,використання іноземної валюти,а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язанням допускається у випадках, порядку та на умовах,встановлених законом. Згідно з положеннями п.1 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»,банк має право здійснювати операції з валютними цінностями.  На здійснення операції визначених пунктами 14 ч.2 ст.47 цього Кодексу надає дозвіл Національний банк України. Основним документом,що регулює режим здійснення валютних операцій на території України, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Ст.5 Декрету передбачено,що всі валютні операції проводяться на підставі ліцензії – генеральної або індивідуальної,що видається Національним банком України;генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій,що не потребують індивідуальної ліцензії. Також вказаною нормою визначено перелік операції,що потребують отримання індивідуальної ліцензії: вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей; вивезення, переказування і пересилання в Україні валюти України; надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановленні законодавством межі; використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу або застави; розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України; здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів,за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманими фізичними особами як дарунок або спадщину. Цей перелік підстав, за наявності яких сторони повинні отримувати індивідуальні ліцензії,є вичерпаним і розширеному трактуванню не підлягає. Крім того,постановою № 483 від 14.10.2001 року Правління Національного банку України, який діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль, затверджено положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України,як засобу платежу», згідно п.15 якого в разі, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, використання іноземної валюти як засобу платежу дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії.        

За таких обставин визначення в договорі суми кредиту в іноземній валюті на думку суду не є порушенням,оскільки даний договір укладено з банком,який мав ліцензію на здійснення такої діяльності.

Оцінивши дослідженні докази суд приходить до висновку,що позов не обґрунтований та відмовляє в його задоволенні за безпідставністю позовних вимог.

Керуючись ст.ст.533 ч.3,626,638,1054 ч.1 ЦК України,п.1 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»,ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»,ст.ст.10,11,15,60,61,88,212-215 ЦПК України,суд,-

                                                             ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до закритого акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк“ про визнання недійсним кредитного договору № 217353-CRED від 26.03.2008 року – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                Суддя:В. І. Брагін