КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 21.02.2011                                                                                           № 1/370

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Мальченко  А.О.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача за первісним позовом: Гончарова О.О. – директор (паспорт НОМЕР_1, виданий Ватутінським РУ ГУ МВС України в м. Києві, від 06.06.1996 року);

 від відповідача за первісним позовом: Черній Т.П. - представник (довіреність б/н від 01.04.2010 року);

  Качан О.В. - представник (довіреність б/н від 01.04.2010 року);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології»

 на рішення Господарського суду м.Києва від 20.12.2010

 у справі № 1/370 ( )

 за позовом                               товариства з обмеженою відповідальністю «Креатив-Сервіс», м. Київ,

 до                                                   ТОВ "Науково-виробниче об"єднання "Інформаційні технології"

 про                                                   стягнення 16750,31 грн.

 за зустрічним  позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології», м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Креатив-Сервіс», м. Київ,  

про визнання договору оренди недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

29.10.2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Креатив-Сервіс» (надалі – ТОВ «Креатив-Сервіс», позивач за первісним позовом) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» (надалі – ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології», відповідач за первісним позовом) про стягнення 16 750,31 грн. заборгованості за договором оренди № 2 від 02.01.2009 року, а саме 14 080,00 грн. основного боргу, пені в розмірі 428,19 грн., 3 % річних в розмірі 364,75 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 877,37 грн.

19.11.2010 року ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» до господарського суду міста Києва подало зустрічну позовну заяву до ТОВ «Креатив-Сервіс» про визнання договору оренди № 2 від 02.01.2009 року недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.12.2010 року у справі № 1/370 первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» на користь ТОВ «Креатив-Сервіс» 14 080,00 грн. – основного боргу, 428,19 грн. – пені, 1 877,37 грн. – інфляційних втрат, 364,75 грн. – 3% річних, 167,51 грн. – державного мита, 236,00 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні зустрічного позову – відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, посилаючись на норми ст. ст. 525, 526, 626, 629, 638 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог за первісним позовом та відсутність правових підстав для задоволення вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсним договору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, 18.01.2011 року ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2010 року у справі № 1/370 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, скаржник посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, не прийняв до уваги, що сторони при укладанні договору не дійшли згоди з усіх істотних його умов, а при вирішенні зустрічної позовної вимоги невірно виклав норму ст. 284 Господарського кодексу України, внаслідок чого зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи та невірно застосував норми матеріального права.

28.01.2011 року до відділу документального забезпечення суду Київського апеляційного господарського суду надійшло доповнення до апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2010 року у справі № 1/370.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2011 року апеляційну скаргу було прийнято до апеляційного провадження, розгляд справи № 1/370 призначено в судове засідання на 14.02.2011 року за участю уповноважених представників сторін учасників спору.

11.02.2011 року до відділу документального забезпечення суду Київського апеляційного господарського суду від ТОВ «Креатив-Сервіс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач за первісним позовом просить суд відмовити ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» у задоволенні апеляційної скарги, а рішення місцевого господарського суду – залишити без змін.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 року, у зв’язку з хворобою судді Корсакової Г.В., склад колегії суддів по справі № 1/370 було змінено на наступний: головуючий суддя – Мальченко А.О., судді – Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

В судовому засіданні від 14.02.2011 року в розгляді апеляційної скарги ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» у справі № 1/370 було оголошено перерву до 21.02.2011 року.

В судових засіданнях представники скаржника вимоги, викладені в апеляційній скарзі та у доповненні до неї підтримали, вважають їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник позивача за первісним позовом в судових засіданнях апеляційного господарського суду заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

21.02.2011 року в судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 02.01.2009 року між ТОВ «Креатив-Сервіс» (в тексті договору – орендодавець) та ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» (в тексті договору – орендар) було укладено договір оренди № 2 (а.с.23-25), за умовами якого орендодавець зобов’язується передати орендареві, а орендар зобов’язується прийняти в строкове платне користування індивідуально визначене майно, зазначене у цьому договорі, а також сплачувати орендодавцеві плату за користування названим майном (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.4. договору метою використання майна орендарем є надання послуг колективного прийому телебачення.

Згідно пунктів 1.2.-1.3. договору об’єктом оренди є система колективного прийому телебачення («СКПТ»), яка включає в себе ефірні та супутникові телеантени, головну станцію, магістральну та розподільчу кабельну мережу, абонентські відводи. Загальна вартість майна на момент передачі становить 50 000,00 грн. Повний перелік майна, що передається за цим договором (надалі іменується «майно»), та визначення його ознак (склад, комплектація, тип, кількість та інші характеристики) містяться в додатку № 1 до цього договору.

Згідно п. 1.6. договору майно, яке є об’єктом оренди, належить на праві власності орендодавцю згідно договору купівлі-продажу № 1 від 15.09.2008 року.

Пунктом 2.1. цього договору сторони визначили, що вступ орендаря у користування майном настає одночасно із підписанням сторонами договору та акта приймання-передачі. Повернення майна орендодавцю здійснюється за аналогічним актом. Обов’язок щодо складання акта приймання-передачі з оренди покладається на орендаря (п. 2.5. договору).

У відповідності до п.2.2. договору, передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається орендодавець, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Пунктами 8.1.-8.2. договору сторони узгодили строк його дії, а саме, з 02.01.2009 року до 31.12.2009 року включно, строком на 12 місяців. Зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін.

Згідно п.п. 3.1.-3.2. договору орендна плата сплачується щомісяця шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця до 20 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунків-фактур у розмірі 5 280,00 грн. (з ПДВ).

Надані орендні послуги оформлюються актом виконаних робіт (наданих послуг), який підписується поважними представниками сторін і є підтвердженням відсутності претензій з боку орендодавця і орендаря, в строк до першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому послуги надавались. У разі користування майном протягом неповного календарного місяця в останньому місяці оренди, добова орендна плата за дні користування визначається на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування (п.п. 3.3., 3.5. договору).

Крім цього, умовами договору (п.п.5.1.1., 5.3.1. та 5.3.2. договору) обумовлено, що орендодавець зобов’язується передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором за актом приймання-передачі майна, який підписується не пізніше 3-х робочих днів з дати укладення договору, у стані, який забезпечує його нормальне функціонування та можливість використання такого майна за цільовим призначенням у відповідності до мети, визначеної у п. 1.4. цього договору; орендар зобов’язується використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору, своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п.п. 6.1.-6.1.1. договору у випадку порушення зобов’язання, що виникає з цього договору (надалі іменується «порушення договору»), сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

За затримку платежів на строк більше одного місяця орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в перший день прострочення, від суми прострочення платежу за кожен день прострочення (п. 6.3. договору).

За прострочення повернення майна орендар за кожний день прострочення сплачує орендодавцеві неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості майна, яка діяла в період прострочення, за кожен день прострочення (п. 6.6. договору).

Як свідчать матеріали справи, за актом приймання-передачі майна (СКПТ) в оренду від 02.01.2009 року (додаток № 2 до договору оренди № 2 від 02.01.2009 року) орендодавець передав, а орендар прийняв майно (СКПТ) в оренду в комплектації та складі, що в ньому перераховано (додаток № 1 до договору оренди № 2 від 02.01.2009 року) (а.с.25,26).

Водночас, п. 9.6. договору визначено, що додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід’ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені печатками.

З 21.04.2009 року сторони за взаємною згодою розірвали договір, керуючись при цьому п.8.2. договору.

Господарським судом першої інстанції було з’ясовано, що відповідач користувався майном позивача протягом чотирьох місяців в період з 02.01.2009 року по 20.04.2009 року. Поряд з цим, ні позивачем за первісним позовом, ні відповідачем за первісним позовом не були подані до матеріалів справи, в порядку ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, докази існування акту приймання-передачі майна (СКПТ) з оренди.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи факт надання позивачем за первісним позовом орендних послуг відповідачу за первісним позовом згідно договору оренди № 2 від 02.01.2009 року:

у січні 2009 року на суму 5 280,00 грн. (з ПДВ) за актом виконаних робіт (наданих послуг) від 30.01.2009 року (а.с.28);

у лютому 2009 року на суму 5 280,00 грн. (з ПДВ) за актом виконаних робіт (наданих послуг) від 27.02.2009 року (а.с.29);

у березні 2009 року на суму 5 280,00 грн. (з ПДВ) за актом виконаних робіт (наданих послуг) від 31.03.2009 року (а.с.30);

у квітні 2009 року (з 01.04.2009 року – по 20.04.2009 року) на суму 3 520,00 грн. (з ПДВ) за актом виконаних робіт (наданих послуг) від 20.04.2009 року (а.с.31).

Зазначені вище акти підписані сторонами та скріплені печатками товариств.

Відповідно до умов договору оренди №2 від 02.01.2009 року та актів виконаних робіт (наданих послуг) за цим договором, позивач за первісним позовом виставляв відповідачу за первісним позовом рахунки-фактури № 1 від 30.01.2009 року на суму 5 280,00 грн. (з ПДВ), № 2 від 27.02.2009 року на суму 5 280,00 грн. (з ПДВ), № 3 від 31.03.2009 року на суму 5 280,00 грн. (з ПДВ), № 4 від 20.04.2009 року на суму 3 520,00 грн. (з ПДВ) (а.с.32-35).

22.05.2009 року ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» було здійснено оплату на користь ТОВ «Креатив-Сервіс» за користування майном (СКПТ) за січень 2009 року по договору оренди № 2 від 02.01.2009 року у сумі 5 280,00 грн. (з ПДВ), що підтверджується наявною у матеріалах справи випискою по рахунку ТОВ «Креатив-Сервіс» від 22.05.2009 року (а.с.60). Таким чином, несплаченою відповідачем залишається заборгованість за період з лютого 2009 року по квітень 2009 року у розмірі 14 080,00 грн.

В ході розгляду справи, місцевим господарським судом встановлено, що 21.09.2010 року ТОВ «Креатив-Сервіс» направило на адресу ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» претензію № 8 про сплату орендної плати за договором оренди №2 від 02.01.2009 року, пені, пов’язаних з інфляцією втрат, трьох процентів річних від простроченої суми (а.с.37-41).

21.10.2010 року ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» надало ТОВ «Креатив-Сервіс» відповідь на претензію, зазначивши в ній, що у зв’язку з укладанням сторонами на тих же умовах, стосовно того ж майна договору оренди № 3 від 21.04.2009 року, попередній договір, тобто договір оренди № 2 від 02.01.2009р. втратив свою силу, а тому вимоги щодо сплати заборгованості за договором є безпідставними (а.с.44).

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України, ТОВ «Креатив-Сервіс» заявлено вимогу про сплату боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення з 20.02.2009 року по 30.09.2010 року у сумі 1 877,37 грн. та 3% річних з простроченої суми за період 3 20.02.2009 року по 29.10.2010 року, які за розрахунком ТОВ «Креатив-Сервіс» складають 364,75 грн.

Водночас, позивач за первісним позовом просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 428,19 грн. за період з 20.05.2009 року по 20.11.2009 року (що передбачено п. 6.3. договору).

ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології», заперечуючи вимоги первісного позову, звернулося до місцевого господарського суду з зустрічною позовною заявою, в якій вказує, що договір оренди № 2 від 02.01.2009 року, укладений між ТОВ «Креатив-Сервіс» та ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» повинен бути визнаний судом недійсним з тієї підстави, що такий було укладено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов спірного договору - не визначено вартість майна з урахуванням індексації та орендної плати з урахуванням індексації.

Разом з цим, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» зазначило, що суд першої інстанції задовольнив первісний позов у повному обсязі, не врахувавши того, що позивач за первісним позовом не надав документи на підтвердження права власності на майно, яке було об’єктом оренди згідно договору оренди № 2 від 02.01.2009 року, як доказ права на укладення договору оренди даного майна і як наслідок виникнення права на оплату за даним договором.

Проте, з такими доводами апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погодитися не може, виходячи з наступного.

В силу приписів статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору, що також відображено у статті 180 Господарського кодексу України.

Згідно статті 761 Цивільного кодексу України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем і відповідачем за первісним позовом виникли зобов’язання з договору оренди, згідно якого, в силу статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, укладення ТОВ «Креатив-Сервіс» з ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» договору оренди № 2 від 02.01.2009 року було спрямоване на отримання останнім права на користування майном (СКПТ), що в свою чергу, породжує обов'язок ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» сплачувати плату за користування орендованим майном.

Як встановлено колегією суддів апеляційного господарського суду та зазначено у п.1.6. договору, об’єкт оренди належить ТОВ «Креатив-Сервіс» на праві власності, на підставі договору купівлі-продажу № 1 від 15.09.2008 року.

Разом з цим, пунктом 9.7. договору визначено, що такий складений при повному розумінні його умов сторонами, що дає підстави вважати про вжиття орендарем дій щодо перевірки даних про власника орендованого майна.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що надана ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» у місцевому господарському суді копія договору оренди № 3 від 21.04.2009 року (а.с. 97-100) містить ідентичний пункт 1.6. договору відповідно до якого, майно, яке є об’єктом оренди, а саме система колективного прийому телебачення (СКПТ), належить на праві власності ТОВ «Креатив-Сервіс» згідно договору купівлі-продажу № 1 від 15.09.2008 року. Зазначена умова договору № 3 від 21.04.2009 року ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» при розгляді даної справи під сумнів не ставилась.

За наведених обставин, доводи відповідача за первісним позовом щодо сумнівів на підтвердження права власності у позивача за первісним позовом на переданий за договором № 2 від 02.01.2009 року об’єкт оренди спростовуються матеріалами справи. Крім того, відсутність у матеріалах справи договору купівлі-продажу, що підтверджує право власності позивача за первісним позовом на майно, яке є об’єктом оренди, не змінює прав та обов’язків орендаря відносно орендованого майна.

Вказане (у тому числі і підписання договору № 2 від 02.01.2009 року повноважними представниками обох сторін) дозволяє колегії суддів апеляційного господарського суду вважати договір таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак, зобов'язання сторін за цим договором повинні виконуватись належним чином та в повному обсязі, згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

При розгляді даної справи місцевим господарським судом з’ясовано, що договір оренди № 2 від 02.01.2009 року, укладений між ТОВ «Креатив-Сервіс» та ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології», було розірвано за згодою сторін з 21.04.2009 року.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, а саме, актом звірки розрахунків між сторонами договору оренди № 2 від 02.01.2009 року, підписаним представниками сторін 11.05.2010 року, ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» зобов’язання щодо оплати орендованого майна не виконало, у зв’язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед ТОВ «Креатив-Сервіс» у розмірі 14 080,00 грн. за період з лютого 2009 року по квітень 2009 року (а.с.36).

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, з відповідача за первісним позовом підлягає до стягнення на користь позивача за первісним позовом обґрунтовано визначена останнім сума основного боргу за несплату орендної плати за користування майном (СКПТ) за договором оренди № 2 від 02.01.2009 року у розмірі 14 080,00 грн.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність. У сфері господарювання, згідно частини 2 статті 217 та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором, тобто наведена норма є диспозитивною.

Статтею 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною 6 цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Крім цього, договірні відносини між платниками (зобов’язаними особами) та одержувачами грошових коштів (щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань) регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань». Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, встановленому за згодою сторін. А статтею 3 визначається верхня межа розміру пені у випадку, якщо вона передбачена договором: цей розмір обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, якщо договором встановлено пеню у певному розмірі, діє обмеження, встановлене вказаним Законом, - заборона перевищення подвійної облікової ставки Національного банку України.

Позивачем у позовній заяві заявлено стягнення з відповідача за первісним позовом пені на суму орендної плати за квітень 2009 року (за період з 20.05.2009 року по 20.11.2009 року включно) у сумі 428,19 грн.

Колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов’язання, розмір якої визначений ТОВ «Креатив-Сервіс» з урахуванням положень Закону України «Про відповідальність за неналежне виконання грошового зобов'язання» та п.6 статті 232 Господарського кодексу України та складає 428,19 грн. До такого висновку дійшов і місцевий господарський суд.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За даними державного комітету статистики України індекс інфляції в період з 20.02.2009 року по 30.09.2010 року в Україні становив: лютий місяць 2009 року – 101,5 %, березень місяць 2009 року – 101,4 %, квітень місяць 2009 року – 100,9 %, травень місяць 2009 року – 100,5 %, червень місяць 2009 року – 101,1 %, липень місяць 2009 року – 99,9 %, серпень місяць 2009 року – 99,8 %, вересень 2009 року – 100,8 %, жовтень 2009 року – 100,9 %, листопад 2009 року – 101,1 %, грудень 2009 року – 100,9 %, січень 2010 року – 101,8 %, лютий місяць 2010 року – 101,9 %, березень місяць 2010 року – 100,9 %, квітень місяць 2010 року – 99,7 %, травень місяць 2010 року – 99,4 %, червень місяць 2010 року – 99,6 %, липень місяць 2010 року – 99,8 %, серпень місяць 2010 року – 101,2 %, вересень 2010 року – 102,9 %.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про обґрунтованість заявленої позовної вимоги щодо стягнення з ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» 364,75 грн. - 3% річних за період 3 20.02.2009 року по 29.10.2010 року та 1 877,37 грн. – інфляційних втрат за період з 20.02.2009 року по 30.09.2010 року, нарахованих за неналежне виконання ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» грошового зобов’язання за укладеним сторонами договором, згідно з наданим позивачем за первісним позовом розрахунком.

З доводами апеляційної скарги про наявність передбачених статтями 203 та 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання договору оренди № 2 від 02.01.2009 року недійсним, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується, виходячи з наступного.

В апеляційній скарзі та доповненні до неї ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» зазначає, що договір оренди укладався сторонами без дотримання вимог, передбачених статтею 284 Господарського кодексу України, а саме, при його укладанні сторонами не було досягнуто згоди з таких істотних умов, як вартість майна з урахуванням індексації та орендна плата з урахуванням індексації, що тягне за собою як наслідок недійсність правочину.

Крім цього, апелянт вказує на необґрунтованість посилань місцевого господарського суду на норми глави 58 «Найм» Цивільного кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна» при розгляді спору між двома господарюючими суб’єктами. На думку апелянта застосування вказаних норм можливе виключно у випадках, коли такі правовідносини не врегульовані Господарським кодексом України.

Такі доводи колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Приписами частини 1 статті 284 Господарського кодексу України встановлено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Як вбачається з матеріалів справи №1/370, пунктом 1.2 договору оренди №2 від 02.01.2009 року сторони погодили вартість об’єкту оренди на момент його передачі в сумі 50 000,00 грн., а пунктами 3.1, 3.5 договору – розмір щомісячної плати за користування орендованим майном та розмір плати у разі користування таким протягом неповного календарного місяця, відповідно.

Таким чином, приймаючи рішення з даного спору, місцевий господарський суд  виходив з того, що оспорюваний договір містить усі істотні умови, необхідні для даної категорії договорів та погодження сторонами договору їх вартісних показників.  

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що частина 1 статті 6 Господарського суду України гарантує суб’єктам господарювання свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом, а пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України забезпечує учасникам цивільних відносин свободу договору.

Стаття 188 Господарського кодексу України передбачає порядок зміни та розірвання господарських договорів за ініціативою його сторін.

Системний аналіз наведених норм дає судовій колегії підстави вважати, що позивач за зустрічним позовом в ході виконання оспорюваного договору не був позбавлений можливості порушити питання, в порядку частини 2 статті 188 Господарського кодексу України, про внесення змін до умов договору оренди щодо вартості майна та орендної плати з урахуванням її індексації, та погодити закон, положення якого мали б застосовуватись в ході виконання даного договору.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, правомірно відхилив доводи позивача про недійсність договору оренди №2 від 02.01.2009 року, оскільки підстав вважати укладений сторонами договір таким, що не містить усіх необхідних істотних умов, не вбачається.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що зустрічна позовна заява не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

В силу частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2010 року у справі № 1/370 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

За таких обставин, апеляційна скарга ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2010 року у справі № 1/370 має бути залишеним без змін.

Керуючись статтями 43, 32, 33, 43,  99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об’єднання «Інформаційні технології» на рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2010 року у справі № 1/370 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2010 року у справі № 1/370 залишити без змін.

3.          Матеріали справи № 1/370 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді