У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.
Євграфової Є.П. Мартинюка В.І.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа Барська міська рада Вінницької області, про визнання права власності на частку квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 30 квітня 2010 року, додаткове рішення цього місцевого суду від 13 серпня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 12 жовтня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з названим позовом.
Зазначав, що рішенням Барського районного суду Вінницької області від 16 червня 2006 року задоволено його позов до ОСОБА_8 про стягнення боргу та стягнуто з відповідача на його користь 33684 грн. 33 коп. боргу за договором позики і судові витрати.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер.
За життя йому належала ј частинна квартири АДРЕСА_1. Спадщину після смерті ОСОБА_8 прийняла його дочка ОСОБА_7
Оскільки ОСОБА_7 повертати борг відмовляється, ОСОБА_6 просив суд виділити ј частинну спірної квартири, яку вона прийняла у спадщину в натурі та визнати за ним право власності на цю частину квартири.
10 лютого 2010 року ОСОБА_6 подав заяву у якій просив суд врахувати при вирішенні справи збільшення суми основного боргу за рахунок індексу інфляції з 33684 грн. 33 коп. до 58570 грн. 80 коп.
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 30 квітня 2010 року позов задоволено частково: за ОСОБА_6 визнано право власності на 20,48 % квартири АДРЕСА_1 із ј частини, яка належала померлому ОСОБА_8
Додатковим рішенням місцевого суду від 13 серпня 2010 року вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 12 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_7 посилається на неправильне застосування судами норм процесуального права та порушення норм матеріального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові.
Заперечуючи проти касаційної скарги, ОСОБА_6 вказує на те, що судові рішення, на його думку, є законними та обґрунтованими.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Частково задовольняючи позов, місцевий суд, із висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_7 прийнявши спадщину після смерті ОСОБА_8 відмовляється сплатити його борг перед ОСОБА_6, тому цей борг підлягає задоволенню за рахунок спадкового майна, шляхом передачі його у власність позивача відповідно до ч. 2 ст. 1282 ЦК України.
Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.
Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
При вирішенні справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням Барського районного суду Вінницької області від 16 червня 2006 року стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 33684 грн. 33 коп. боргу за договором позики.
Під час примусового виконання цього рішення було встановлено, що ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 серпня 2003 року належала ј частина квартири АДРЕСА_1 В зв’язку з цим ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8 про виділ частки із спільного майна в натурі.
Проте, ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер і провадження у зазначеній справі було закрито ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2008 року.
Спадщину після смерті ОСОБА_8 прийняла ОСОБА_7 звернувшись 10 грудня 2009 року до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
За загальним правилом право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ч. 2 ст. 41 Конституції України).
Відповідно до ч. 2 ст. 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.
У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Тобто за змістом цієї норми кредитор спадкодавця має право на задоволення своїх вимог за рахунок спадкового майна шляхом звернення стягнення на це майно в установленому законом порядку, а не визнання за ним права власності на спадкове майно.
Крім того, умови та порядок пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до його спадкоємців встановлені ст. 1281 ЦК України.
Так, ч. 2 цієї статті передбачено, що кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.
Згідно із ч. 4 ст. 1281 ЦК України кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Проте, місцевий суд на зазначені положення закону уваги не звернув та встановивши, що ОСОБА_7 прийнявши спадщину після смерті ОСОБА_8 відмовилась оплатити його борг, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання права власності на частину спірної квартири за позивачем, а також належним чином не перевірив заперечень відповідачки щодо пропуску позивачем строку на пред’явлення до неї вимоги про виконання зобов’язань її покійного батька та зазначених обставин не встановив.
Отже, суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 213 і 124 ЦПК України, не повністю визначився з характером спірних правовідносин, неправильно застосував норми матеріального права, не встановив обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення та не надав їм належної оцінки.
Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув і належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги відповідачки.
Таким чином, допущені судами при вирішені цієї справи порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення.
З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Барського районного суду Вінницької області від 30 квітня 2010 року, додаткове рішення цього місцевого суду від 13 серпня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 12 жовтня 2010 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик
Судді: В.П. Гончар
Т.П. Дербенцевої
Є.П. Євграфової
В.І. Мартинюк