АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-133/11                           Головуючий суду першої інстанції – Демінська О.І.          

Категорія    52                                 Суддя доповідач апеляційного суду – Шаманська Н.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

10 лютого 2011 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

          головуючого – Данилової О.О.,

          суддів – Лівінського І.В.,  Шаманської Н.О.,

          при секретарі -  Калашниковій А.М.,

          за участю: позивача  – ОСОБА_2,  представників відповідача  – Іванової Л.М., Педака А.А.,  

розглянувши у відкритому судовому  засіданні  в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою

Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 2  

          на рішення   Новоодеського районного суду  Миколаївської області   від  29 жовтня 2010 р.,  ухваленого за позовом

ОСОБА_2

 до

Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 2  

(далі -  МОПЛ № 2)

про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку  за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2009 р.  ОСОБА_2 звернувся з позовом до  МОПЛ № 2  про поновлення  порушених трудових прав.   

Позивач зазначав, що з 4 грудня 2003 р.  він  працював на посаді молодшої медичної  сестри  по догляду за хворими відділення № 8 МОПЛ № 2.

Наказом № 134-к від 29 вересня 2009 р. позивача звільнено з роботи за п.3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором чи Правилами внутрішнього трудового розпорядку.  

Посилаючись на  те, що ніяких порушень трудової дисципліни він не вчиняв, позивач просив  визнати незаконним наказ про його звільнення,  поновити його на раніш займаній посаді,  стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

          Рішенням  Новоодеського  районного суду Миколаївської області    від  29 жовтня 2010 р. позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ № 134-к від 29 вересня 2009 р.  Поновлено ОСОБА_2   на посаді  молодшої медичної сестри по догляду за хворими відділення № 8 МОПЛ № 2.  Стягнуто з МОПЛ № 2  на користь позивача 15881 грн. 16 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу 500 грн. моральної шкоди. Розподілені судові витрати.

В апеляційній скарзі МОПЛ № 2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи,   просили рішення суду скасувати та  ухвалити нове,  яким відмовити в задоволені позову.

Заслухавши суддю-доповідача,  пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню на підставі наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того,  що відсутні докази вини позивача у  залишенні пацієнтів без нагляду, а тому дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи накладено неправомірно.

Однак, з таким висновком суду колегія суддів погодитися не може виходячи з наступного.

Відповідно до   п. 3 ст. 40 КЗоТ України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника  раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.  

Судом встановлено, що згідно наказу  № 32-к від 5 грудня 2003 р. ОСОБА_2  був  прийнятий   на посаду молодшої медичної  сестри  по догляду за хворими відділення № 8 МОПЛ № 2.

Функціональними обов’язками  молодшої медичної сестри та впровадженням в лікарні гнучкого робочого часу  встановлено порядок прийняття та здачі чергування,   а також обов’язки під час  чергування.

Так, молодша медсестра по догляду за хворими психіатричної лікарні  під час чергування повинна знаходитись серед пацієнтів відділення  та не може відволікатися під час роботи від виконання службових обов’язків, спілкуватися зі сторонніми особами в справах, не пов’язаних зі справами служби, передоручати свою роботу іншим  (п. 2.4., 2.10, 2.10.4).

Впровадження в лікарні  такого порядку викликано особливостями контингенту хворих,  до яких за рішенням судів призначені  примусові заходи медичного характеру за скоєння особливо небезпечних діянь.

З матеріалів справи вбачається, що 17 вересня 2009 р. о 7.30 годині  ОСОБА_2  заступив на чергування, про що розписався  в журналі рапортів відділення № 8 МОПЛ № 2. Однак, о 7.35 годині позивач,  без будь-якої виробничої необхідності,   залишив наглядову палату, в якій знаходились  соціально-небезпечні хворі,  та вийшов на крильце відділення попалити.

Факт  залишення відділення  позивач не оспорював.

Доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не прийняв чергування   в матеріалах справи відсутні, а навпаки  факт знаходження позивача на чергуванні   підтверджується як його особистими поясненнями на ім’я головного лікаря від 17 вересня 2009 р., так поясненнями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6,  допитаних в судовому засіданні.

          Таким чином,  зазначені обставини свідчать про порушення позивачем своїх функціональних обов’язків.   

Враховуючи те, що до ОСОБА_2 раніш застосовувалась заходи дисциплінарного стягнення у вигляді догани, яку він не оскаржував,  відповідач  правомірно виніс наказ про звільнення позивача за п. 3 ст. 40 КЗпП України. Застосування відповідачем   саме такого дисциплінарного стягнення відповідає характеру  та важкості скоєного позивачем дисциплінарного проступку та є попередженням  будь-яких  порушень  в роботі  медичного закладу, які б  призвели до створення  небезпечних умов для  хворих.   

Порядок звільнення позивача за зазначеною нормою відповідачем не порушено.  

Оскільки  суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини та дійшов помилкового висновку про незаконність звільнення позивача за п. 3 ст. 40 КЗпП України,  рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позову на підставі вищезазначених обставин.  

          Керуючись ст. ст.  307, 309,  316  ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 2  задовольнити.

Рішення  Новоодеського районного суду Миколаївської області    від 29 жовтня  2010 р. скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволені позову ОСОБА_2 до Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за часу вимушеного прогулу та моральної шкоди – відмовити.

Рішення набирає законної  сили з моменту його  проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу  може бути оскаржено до суду  касаційної  інстанції.

Головуючий:

Судді: