Справа № 2-25/2011

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03 лютого 2011 року                                                                                                             м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого –судді Головко Л.І.

при секретарі Гречці С.Є.,

за участю позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

представника третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»про визнання недійсним договору застави, -

В С Т А Н О В И В :

09 червня 2010 року ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 звернулися до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області із вказаним позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”. Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що 21 листопада 2003 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем було укладено кредитний договір № NKO0G004049308. На забезпечення виконання цього договору між тими ж сторонами був укладений договір застави, за яким позивач передав у заставу належне йому на праві власності нерухоме майно –житловий будинок АДРЕСА_1 Укладення зазначеного договору застави порушило право малолітньої дитини –ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка була зареєстрована в цьому будинку. При укладені договору застави не було отримано дозволу органу опіки та піклування, що є порушенням прав дитини. Посилаючись на ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», позивачі просили визнати недійсним вказаний договір застави.

У судовому засіданні позивачі позов підтримали.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, пославшись на те, що при укладанні договору застави були дотримані усі вимоги укладення правочину. Позивач як власник майна, надав згоду на укладення договору, при цьому, про наявність у малолітньої ОСОБА_6, яка проживала за іншою адресою, прав на житло не повідомив. Крім іншого, просив застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи –органу опіки та піклування –в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного.

21 листопада 2003 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем було укладено кредитний договір № NKO0G004049308. На забезпечення виконання цього зобов’язання 21 листопада 2003 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем був укладений договір застави, за яким позивач передав у заставу належне йому на праві власності нерухоме майно –житловий будинок АДРЕСА_1

Вимагаючи визнати договір застави недійсним, позивачі посилалися на нормативні акти, яким, на їхню думку, не відповідають положення договору, а саме: Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей»та Закону України «Про охорону дитинства».

Між тим, дані посилання не можуть бути прийняті судом до уваги через наступне.

Дійсно, частиною 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що для вчинення будь-яких правочинів щодо  нерухомого  майна, право  власності  на  яке  або право користування яким мають діти,
необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування. Але вказаний закон набув чинності лише з 01.01.2006р., і, згідно із загальними правилами дії закону в часі, не має зворотної дії.   

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», органи опіки  та  піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових  прав  дітей  при  відчуженні  жилих приміщень та купівлі
нового житла. Разом із тим, як вбачається із матеріалів справи, на момент укладання спірного договору позивач ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, позивачка ОСОБА_5 –за адресою: АДРЕСА_3. Місцем проживання малолітньої ОСОБА_6, у відповідності з ч. 4 ст. 29 ЦК України, було місце проживання її батьків, або одного з них.

Таким чином, позивачами не надано жодного доказу на підтвердження наявності майнових прав малолітньої ОСОБА_6 на вказане вище нерухоме майно.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, ч.ч. 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України, а також, якщо його недійсність встановлена законом.     

За приписом ч.ч.1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Дані положення закону при укладенні договору застави були дотримані і не порушені.   

За встановлених під час розгляду справи обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору застави, оскільки він відповідає вимогам закону, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

Разом з тим, при вирішенні питання про можливість задоволення позовних вимог суд перш за все бере до уваги заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.    

Відповідно до ст. 257  ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Початок перебігу позовної давності, у відповідності з ч. 1 ст. 261  ЦК України, починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та пояснень позивачів, право на позов про визнання договору застави недійсним виникло в останніх в момент його вчинення, тобто 21 листопада 2003 року. Між тим, з позовом до суду вони звернулись лише 09 червня 2010 року, тобто після спливу позовної давності, при цьому причин поважності пропущення позовної давності суду не повідомлено, відповідних доказів не надано.    

З огляду на викладене та з урахуванням положень ч. 4 ст. 267  ЦК України,  сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем  до винесення рішення, є підставою для відмови у позові.    

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 61, 79, 209, 212-215 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»про визнання недійсним договору застави –відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: