Справа № 2-987/11

             Р І Ш Е Н Н Я

         І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 18 лютого 2011 року                                                                             м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді      Крамаренко І.А., при секретарі  Войтенко Г.В., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання майна спільною сумісною власністю та його розділ, -

                                                  ВСТАНОВИВ:

          Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту однією сімє'ю, визнання майна спільною сумісною власністю та його розділ, у якому зазначив наступне.

15 вересня 1995 року між ним та ОСОБА_4 укладено шлюб, який зареєстровано Орджонікідзевським відділом ЗАГС м. Запоріжжя, актовий запис №357. Від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказує, що через різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства з серпня 2008 року вони з відповідачкою припинили шлюбні стосунки, перестали вести спільне господарство і проживають окремо. Позивач зазначив, що до серпня 2008 року він з відповідачкою та їх дитиною жили в будинку по АДРЕСА_4 однією сім'єю, вели сумісне господарство, підтримували та піклувалися один одним. Оскільки позивач офіційно свій шлюб з відповідачкою не розривав, то вважав що вони перебувають у шлюбі, однак 26.10.2009 випадково дізнався, що відповідачка 26.03.2002 в Орджонікідзевському відділі РАГСу м. Запоріжжя отримала свідоцтво про розірвання шлюбу, актовий запис №108. Розірвання шлюбу було зареєстровано на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2002 року, яке ним було оскаржено в апеляційному порядку, проте зазначене рішення суду залишено без змін. У зв’язку із цим у нього виникла необхідність звернутися до суду з відповідною позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю. Позивач зазначив, що протягом часу сумісного проживання ним з відповідачкою було придбано наступне майно, яке є спільним, а саме: у 2003 році, квартиру АДРЕСА_1; у квітні 2007 року автомобіль НОМЕР_1; у лютому 2006 року автомобіль НОМЕР_2; 13 квітня 2006 року домоволодіння по АДРЕСА_4 у складі житлових будинків літ. літ. А, Л з господарськими будівлями та спорудами. Зазначив, що протягом їх з відповідачкою сумісного проживання квартира АДРЕСА_1, була переведена до нежитлового фонду з подальшою реконструкцією, у зв'язку з чим його вартість збільшилася і складає 800 000 (вісімсот тисяч) грн. На придбаному ним з відповідачкою домоволодінні проведено реконструкцію під час якої, придбаний за договором купівлі продажу будинок було знесено та на його місці збудовано новий будинок та інші господарські будівлі. Вказує, що згідно останньої інвентаризації, проведеної 16.02.2009, домоволодіння по АДРЕСА_4 складається з житлового будинку літ. Л з господарськими будівлями та спорудами, загальною інвентаризаційною вартістю складає 875 171 (вісімсот сімдесят п'ять тисяч сто сімдесят одна) грн. За твердженням позивача, на домоволодінні по АДРЕСА_4, ним за його з відповідачкою спільні кошти було створене нове майно, через що його вартість суттєво збільшилася і складає 2 000 000 (два мільйони грн.). Позивач вказує, що ніяких договорів щодо майна набутого ними під час проживання однією сім'єю вони з відповідачкою не укладали.

У звязку з вищевикладеним, просить суд встановити факт, що ОСОБА_3 проживав однією сім'єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з 26.03.2002року по серпень 2008року; розділити майно набуте ними під час сумісного проживання, яке є спільною власністю.

          У судовому засіданні позивачем та його представником було уточнено позовні вимоги, а пізніше зменшено позовні вимоги, а саме позивач просить суд встановити факт, що ОСОБА_3 проживав однією сім'єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з 26.03.2002року по серпень 2008року; розділити майно набуте ними під час сумісного проживання, яке є спільною власністі, визнати за позивачем право власності на ? домоволодіння по АДРЕСА_4, що складається з житлового будинку літ. Л площею 173, 6 кв. м.; ганку до будинку та альтанки літ. Н; бані літ. О; гаражу літ. П; навісу літ. М; ями зливної № 3, 12; замощення І; хвіртки № 11; паркану №10; визнати за ним право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача судові витрати.

          У судовому засіданні відповідач та її представник  проти позову заперечують і просять у його задоволенні відмовити.

Суду пояснили, що твердження позивача про сумісне з відповідачкою проживання та ведення сумісного господарства у проміжок часу з 26.03.2002 по серпень 2008 року є безпідставними. Підтвердили, що зважаючи на те, що від шлюбу відповідачка з позивачем мають сина ОСОБА_6, через деякий проміжок часу після розлучення вони налагодили стосунки та спілкувались. Однак після розлучення відповідачка проживала у квартирі АДРЕСА_3, яка належить на праві спільної власності їй та її матері ОСОБА_7 Позивач проживав у належній йому на праві власності квартирі АДРЕСА_5. На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі –продажу, реєстровий № 458, 13.04.2006 ОСОБА_4 придбала у власність домоволодіння АДРЕСА_4. Відповідно до рішення Запорізької міської ради від 27.06.2007 № 49/258, ОСОБА_4 було передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_4 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Відповідачка вказує, що даному будинку вона проживала разом із сином ОСОБА_6 Позивач відвідував ОСОБА_4 та сина, проте спільного побуту та господарства вони не вели, разом не проживали. Вказує, що всі витрати по утриманню будинку вона несла особисто.  Згідно домової книги для прописки громадян, які проживають у будинку АДРЕСА_4, у будинку зареєстровані лише ОСОБА_4 та її син ОСОБА_6 Позивач за даною адресою зареєстрований не був, оскільки постійно проживав у квартирі АДРЕСА_5. Відповідачка вказує, що на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.01.2010 ОСОБА_3 було виселено із житлового будинку літ. Л по АДРЕСА_4. При цьому судом встановлено, що на час придбання спірного будинку шлюбні стосунки між сторонами були припинені і тому ОСОБА_4 є єдиним власником цього будинку. Також суд встановив, що ОСОБА_3, шлюб між яким та ОСОБА_4 розірвано у 2002 році, без її згоди на те зайняв будинок по АДРЕСА_4 і проживає у ньому, чим чинить їй, власнику майна, перешкоди у здійсненні права власності та проживанні у цьому будинку. Також вказує, що у мотивувальній частині даного рішення зазначено наступне: доводи відповідача (ОСОБА_3), що жилий будинок був придбаний за його кошти, а позивач (ОСОБА_4) на час придбання будинку не працювала і тому не мала доходу, який би дав їй можливість придбати цей будинок, а також доводи, що відповідачем здійснено його капітальний ремонт, реконструкція та благоустрій судом до уваги не приймаються, так як ці доводи необґрунтовані і не доведені ніякими доказами. Доводи відповідача, що йому не було відомо про розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_4 у березні 2002 року і вони продовжували спільне проживання і ведення спільного господарства до 2008 року, також нічим не обґрунтовані і не доведені, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13.02.2002 про розірвання шлюбу ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26.01.2010 залишено без змін. Даним рішенням суду установлено, що сторони припинили шлюбні стосунки з 15.01.2002.

Відповідачка вказує, що з урахуванням того, що позивачем не підтверджено належними доказами проживання з нею однією сім’єю у розумінні ч. 2 ст. 3 СК України, підстави для поділу згідно ст. 74 СК України майна, яке придбавалось нею, ОСОБА_4 за власні кошти, відсутні. Також відповідачка вказує, що запропонований позивачем поділ майна, яке ніби - то є спільною власністю, не відповідає способам та порядку, що визначені ст. 71 Сімейного кодексу України. Просить у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши докази і матеріали справи у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15 вересня 1995 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено шлюб, який зареєстровано Орджонікідзевським відділом РАГС у м. Запоріжжі, актовий запис № 357. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13.02.2002 розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, сина ОСОБА_6 залишено на виховання матері. 26.03.2002 Орджонікідзевським відділом РАГСу м. Запоріжжя відповідачу видано свідоцтво про розірвання шлюбу, актовий запис № 108.

У відповідності до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. Згідно ст. 259 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

У відповідності до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 60 ЦПК України,  кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач стверджує, що проживав однією сім'єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з 26.03.2002 року по серпень 2008 року. Стверджує, що вони разом проживали у його квартирі АДРЕСА_5, а з 2006 року –у будинку АДРЕСА_4. Відповідачка вказані обставини заперечує, стверджує, що після розірвання шлюбу проживала у матері АДРЕСА_2, а з 2006 року проживала із сином у придбаному нею будинку АДРЕСА_4

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що особисто знає позивача та відповідачку, є хрещеною їх сина. Пояснила, що декілька разів на рік відвідувала їх, вони разом проводили свята та дні народження сина. Їй здалось, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали разом.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що особисто знає позивача та відповідачку з 2002 року, є діловим партнером ОСОБА_3 Пояснив, що проживає неподалік від будинку АДРЕСА_4. Також пояснив, що він з дружиною приходив до позивача та відповідачки додому, бачив їх разом. Позивач та відповідачка у свою чергу також приходили до нього додому, вони разом їздили на відпочинок.

У відповідності до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням приписів ст. 212 ЦПК України, суд не приймає у якості належних доказів на підтвердження факту спільного проживання позивача та відповідачки показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 Із показань даних свідків судом встановлено лише факт спілкування позивача та відповідачки, спільне дозвілля та відпочинок. Спільного проживання та ведення спільного господарства і побуту зазначені свідки не підтвердили. Крім цього, суд приймає до уваги пояснення відповідачки ОСОБА_4, яка пояснила суду, що із ОСОБА_10 вона спілкувалась переважно телефоном, у неї вдома остання бувала декілька разів. ОСОБА_11 є діловим партнером ОСОБА_3, до неї у будинок АДРЕСА_4 приходив лише тоді, коли ОСОБА_3 відвідував сина.  

За клопотанням позивача до матеріалів справи залучені фотографії, на яких позивач та відповідачка зображені разом на відпочинку. На зазначених фотографіях вказані дати 2005, 2006, 2007років. Зазначені докази суд також не приймає у якості належних на підтвердження факту спільного проживання позивача та відповідачки, оскільки вони знову ж таки підтверджують лише факт спільного відпочинку та дозвілля. Факт спільного виїзду на відпочинок відповідачка не заперечувала, пояснила суду, що виїздила на відпочинок із позивачем через небажання відпускати самого неповнолітнього сина. Пояснила суду, що вартість проїзду та відпочинку сплачувала за власні кошти.

Факт реєстрації відповідачки ОСОБА_4 у належній позивачу квартирі АДРЕСА_5 з 2002 по 2006 рік суд не вважає належним доказом існування спільного проживання сторін, ведення спільного побуту. Під час розгляду справи відповідачка пояснила, що зареєструвалась за вказаною адресою з дозволу позивача оскільки вона задля укладення договору іпотеки належної їй квартири АДРЕСА_3 а мала знятись із реєстрації разом із неповнолітнім сином та протягом десяти днів зареєструватись за іншою адресою. Знялась з реєстрації у належній позивачу квартирі АДРЕСА_5. України вона у 2006 році, після придбання будинку АДРЕСА_4 де і зареєструвалась разом із сином.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідачкою надано рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.01.2010, згідно якого ОСОБА_3 було виселено із належного відповідачці житлового будинку літ. Л по АДРЕСА_4. Згідно мотивувальної частини зазначеного рішення, під час розгляду справи суд встановив, що на час придбання спірного будинку шлюбні стосунки між сторонами були припинені і тому ОСОБА_4 є єдиним власником цього будинку. Також суд встановив, що ОСОБА_3, шлюб між яким та ОСОБА_4 розірвано у 2002 році, без її згоди на те зайняв будинок по АДРЕСА_4 і проживає у ньому, чим чинить їй, власнику майна, перешкоди у здійсненні права власності та проживанні у цьому будинку. У мотивувальній частині вказаного рішення зазначено наступне: доводи відповідача (ОСОБА_3), що жилий будинок був придбаний за його кошти, а позивач (ОСОБА_4) на час придбання будинку не працювала і тому не мала доходу, який би дав їй можливість придбати цей будинок, а також доводи, що відповідачем здійснено його капітальний ремонт, реконструкція та благоустрій судом до уваги не приймаються, так як ці доводи необґрунтовані і не доведені ніякими доказами. Доводи відповідача, що йому не було відомо про розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_4 у березні 2002 року і вони продовжували спільне проживання і ведення спільного господарства до 2008 року, також нічим не обґрунтовані і не доведені, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13.02.2002 про розірвання шлюбу ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26.01.2010 залишено без змін. Даним рішенням суду установлено, що сторони припинили шлюбні стосунки з 15.01.2002.

Згідно ст. 74 Сімейного кодексу України, коли жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Верховний Суд України у Постанові № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вказує, що при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. На підставі висновків, викладених у мотивувальній частині рішення, суд дійшов висновку, що після розірвання шлюбу сторони не проживали однією сім’єю та між ними  не склалися усталені відносини, притаманні подружжю. З цієї підстави суд приходить висновку про відсутність підстав для застосування норм ст. 74 СК України.

Оцінивши у сукупності докази та установлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про встановлення факту, що ОСОБА_3 проживав однією сім'єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з 26.03.2002 року по серпень 2008 року є необґрунтованими та не доведеними, у зв’язку з чим не підлягають  задоволенню.

Крім того, позовні вимоги  щодо  розділу майна набутого ними під час сумісного проживання однією сім'єю, яке є спільною власністю та про визнання за ОСОБА_3 права власності на частку майно, не підлягають задоволенню, у зв'язку з тим, що суду не доведено та судом не визнано факту проживання однією сім'єю та судом не визнано набуте майно спільною власністю.

Керуючись ст. ст.  10, 11, 57, 60, 61, 131, 212- 215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

              Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю та його розділ –залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області  через                    Орджонікідзевський районний суд м. Запорожжя шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення,  апеляційної скарги.

Суддя                                                                                І.А.Крамаренко