КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.03.2011 № 53/358
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Волчек Н.М.- дов. №406/2010 від 28.12.2010р.;
від відповідача: Сабітов С.В. – дов. №580D/2010 від 21.10.2010р.;
від третьої особи: не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПАТ "Страхова компанія "Універсальна"
на рішення Господарського суду м.Києва від 24.01.2011
у справі № 53/358 ( .....)
за позовом ЗАТ "Європейський страховий альянс"
до ПАТ "Страхова компанія "Універсальна"
третя особа відповідача ОСОБА_3
про стягнення 5461,64 грн.
ВСТАНОВИВ:
Закрите акціонерне товариство „Європейський страховий альянс” (далі – позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Страхова компанія “Універсальна” (далі – відповідач) шкоди в порядку регресу у розмірі 5 461,64 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач відмовляється в добровільному порядку сплатити страхове відшкодування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2010р. до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача було залучено ОСОБА_3 (далі – третя особа).
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що на дату, коли відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) договір страхування ВС/7593915 між відповідачем та третьою особою укладений не був, оскільки третьою особою не здійснено оплату страхової премії.
Третя особа в судові засідання до суду першої інстанції не з’явилася, відзиву на позов не надала, у зв’язку з чим справа розглядалась Господарським судом міста Києва відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2011р. у справі №53/358 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 4 951,64 грн. шкоди в порядку регресу, 92,48 грн. державного мита та 213,96 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2011р. у справі №53/358 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, відносно того, чи було на дату ДТП застраховано цивільно-правову відповідальність третьої особи, як власника транспортного засобу, відповідачем, що є передумовою для пред’явлення регресних вимог саме до відповідача, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, а саме: ст. ст. 979, 983 Цивільного кодексу України, ст. 16 Закону України „Про страхування”, ст. ст. 32-34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.03.2011р.
В судовому засіданні 16.03.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2011р. у справі №53/358 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
В судовому засіданні 16.03.2011р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Третя особа у судове засідання 16.03.2011р. не з’явилася, про причини нез’явлення суд не повідомила, будь-яких пояснень по суті спору та апеляційної скарги не надала, заяви або клопотання з цього приводу до суду не надходили.
Оскільки явка представників сторін та третьої особи у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін та третьої особи про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний господарський суд визнав можливим розглядати справу у відсутність третьої особи за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
18.07.2009р. в м. Києві по вул. Восьмого Березня, 7 сталась дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) (наїзд на транспортний засіб, що стоїть) за участю автомобіля “ВАЗ-21063” (д/н НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля “Шкода” (д/н НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_4, що підтверджується довідкою відділення ДАІ (том справи – 1, аркуші справи – 18-19).
Згідно з Постановою Оболонського районного суду м. Києва у справі №3-8556/2009р. від 01.09.2009р. ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.п.15.12 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи – 1, аркуш справи – 20).
Внаслідок ДТП зазнав пошкоджень автомобіль “Шкода” (д/н НОМЕР_2), який був застрахований у позивача на підставі договору страхування наземних транспортних засобів №1015974 від 05.08.2008р. (том справи – 1, аркуші справи – 12-14). Матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля “Шкода” (д/н НОМЕР_2) внаслідок пошкодження при ДТП, становить 5 461,64 грн., що підтверджується звітом №32/0308/09 від 04.08.2009р. про визначення вартості матеріального збитку (том справи – 1, аркуші справи – 31-38).
Відповідно до страхового акту №2355/09/50/ТР25/00/2 від 26.08.2009р. було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 5 935,00 грн., яка виплачена позивачем, що підтверджується платіжним дорученням №13088 від 12.10.2009р. (том справи – 1, аркуші справи – 29-30).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Оскільки транспортний засіб, яким керував винуватець ДТП, застрахований відповідачем за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВС/7593915 (том справи – 1, аркуш справи – 54), позивач звернувся з позовом про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу саме до відповідача.
Господарський суд міста Києва задовольнив позов частково, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та доведеними лише в частині стягнення з відповідача 4 951,64 грн. страхового відшкодування.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими, з наступних підстав.
Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.
Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.
В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВС/7593915 відповідачем застрахований транспортний засіб, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія ОСОБА_5 встановлена постановою Оболонського районного суду міста Києва у справі №3-8556/2009р. від 01.09.2009р.
Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу “ВАЗ-21063” (д/н НОМЕР_1) будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №ВС/7593915), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля “Шкода” (д/н НОМЕР_2) відповідно до положень Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВС/7593915), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування №1015974 від 05.08.2008р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що на дату ДПТ між відповідачем та третьою особою договір є неукладеним, оскільки третя особа не здійснила страховий платіж, не може бути прийнято судом до уваги у зв’язку з тим, що в графі 7 полісу №ВС/7593915 чітко зазначено про сплату суми страхової премії в розмірі 372,52 грн. ще 17.07.2009р., тоді як ДТП мало місце 18.07.2009р. (том справи – 1, аркуш справи – 54).
Окрім того, на запит Господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі – МТСБУ) надійшов лист №220/9/77-11 від 22.11.2010р. (том справи – 1, аркуш справи – 64), в якому зазначено про те, згідно з інформацією централізованої бази даних МТСБУ, яка формується на підставі відомостей, отриманих від страховиків-членів МТСБУ, договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВС/7593915 укладено між відповідачем та третьою особою і він є дійсним з 18.07.2009р. по 17.07.2010р.
Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВС/7593915) передбачено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну у розмірі 25 000 грн., франшиза – 510,00 грн.
Відповідно до ст. 29 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з претензією про виплату страхового відшкодування (№7090 від 03.12.2009р.), до якої були додані усі необхідні документи для здійснення такої виплати. Однак, у встановленому порядку та строки відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування.
В п.12.1 ст. 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 (два) відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Позивачем пред’явлено вимогу про стягнення в порядку регресу з відповідача, як страховика, яким застраховано відповідальність винної особи, 5 461,64 грн.
Згідно з п.2 полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВС/7593915, укладеного між відповідачем та ОСОБА_3, сума франшизи, на яку повинно зменшитися страхове відшкодування за згаданим полісом складає 510,00 грн. (25 500 * 2%).
Як вірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, розмір збитків розраховується, виходячи із вартості матеріального збитку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, ліміту відповідальності та за вирахуванням суми франшизи. Натомість, з матеріалів справи вбачається, що із загальної суми страхового відшкодування, заявленого позивачем до стягнення, не було вираховано суму франшизи у розмірі 510,00 грн., у зв’язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає страхове відшкодування у сумі 4 951,64 грн. (5 461,64 грн. – 510,00 грн. = 4 951,64 грн.).
Оскільки за зверненням позивача відповідач виплати страхового відшкодування в порядку регресу не здійснив, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 4 951,64 грн.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Однак, в порушення вищенаведених правових норм, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.
Відносно посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Натомість за результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Страхова компанія „Універсальна” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2011р. у справі №53/358 – без змін.
2. Матеріали справи №53/358 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді
18.03.11 (відправлено)