ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2-а-3018/10/0270
Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.
Суддя-доповідач: Боровицький О.А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" лютого 2011 р. м. Вінниця
Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого-судді: Боровицького Олександра Андрійовича
суддів: Гонтарука Віктора Миколайовича, Драчук Тетяни Олександрівни
при секретарі: Зелінській Ірині Василівні
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_2
відповідача: Гук Ольги Григорівни
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного департаменту України з питань виконання покарань на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09.12.10 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державного департаменту України з питань виконання покарань про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , -
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_4 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного департаменту України з питань виконання покарань про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, ятягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги мотивовані, зокрема, тим, що наказ про звільнення винесено під час перебування позивача на лікарняному; змін в організації виробництва і праці, перепрофілювання установи, скорочення чисельності або штату, що стало підставою для звільнення, фактично не відбулось; звільнення у зв’язку із скороченням штату відбулось без пропонування іншої посади за наявності в штаті таких посад.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року позов задоволено в повному обсязі, а саме: - визнано незаконним та скасовано наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань № 63 о/с від 9 червня 2010 року; - поновлено ОСОБА_4 на роботі в централізованому апараті Державного департаменту України з питань виконання покарань на посаді заступника директора департаменту-начальника управління соціально-виховної, психологічної роботи та міжнародних і громадських зв’язків департаменту з гуманітарних питань та охорони здоров’я Державного департаменту України з питань виконання покарань з 09.06.2010 року; - присуджено з Державного департаменту України з питань виконання покарань на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 червня 2010 року по 09 грудня 2010 року.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі. Апелянт вказує на те, що оскаржувана постанова винесена суб'єктивно, одностроронньо, незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Представник позивача до суду з’явився, підтримав письмові заперечення на апеляційну скаргу (вх. №395 від 26.01.2011 року), просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін.
Представник відповідача апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав викладених в апеляційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань № 63 о/с від 9 червня 2010 року прийнято не на підставі законів України; не обгрунтовано; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення. Окрім того, судом першої інстанції взято до уваги те, що оскаржуваний наказ видано під час перебування позивача на лікарняному.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22 жовтня 2009 року наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 69 о/с ОСОБА_4 призначений на посаду заступника директора департаменту –начальника управління соціально-виховної, психологічної роботи та міжнародних і громадських зв’язків департаменту з гуманітарних питань та охорони здоров’я.
Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 26.02.2010 року за № 61 затверджено перелік змін у штаті центрального апарату Держдепартаменту. Зокрема, даним наказом передбачено, що на посаду заступника директора департаменту - начальника управління соціально-виховної, психологічної роботи та міжнародних і громадських зв'язків департаменту з гуманітарних питань та охорони здоров'я призначаються особи начальницького складу.
На підставі вказаного наказу, 02 квітня 2010 року позивача попереджено, що в зв’язку зі змінами в організації праці, згідно з статтями 32 і 49-2 КЗпП України, можливе наступне звільнення із займаної посади за статтею 36 пунктом 6 або пунктом 1 статті 40 КЗпП України через 2 (два) місяці після ознайомлення з цим попередженням або відмови від призначення на одну із запропонованих посад. З вказаним попередженням позивача ознайомлено під розпис 02.04.2010 року.
09.06.2010 року ОСОБА_4 заступника директора департаменту –начальника управління соціально-виховної, психологічної роботи та міжнародних і громадських зв’язків центрального апарату державного департаменту України з питань виконання покарань наказом за № 63 о/с звільнено за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (через скорочення штату). Підставою для звільнення зазначено наказ № 61 від 26.02.2010 року.
Відповідно до пункту 1 частини1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу не запропоновано іншу посаду та не вчинено дій щодо його подальшого переміщення по службі.
Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що законодавець не допускає розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період тимчасової непрацездатності працівника, з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Аналогічна позиція щодо неприпустимості звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності викладена в Аналітичній довідці Вищого адміністративного суду України “Про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу її проходження, звільнення з публічної служби” від 01.02.2009 року.
З огляду на вищевикладене, апеляційна інстанція погоджується з висновками Вінницького окружного адміністративного суду щодо необхідності поновлення позивача на попередній посаді та скасування Наказу №63 о/с від 09.06.2010 року.
Крім того, прийшовши до висновку про незаконність звільнення ОСОБА_4 з займаної посади, суд першої інстанції правомірно стягнув на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Так, відповідно до положень КЗпП України, у день звільнення працівнику має бути видана належно оформлена трудова книжка та копія наказу про звільнення, а також виплачені всі належні йому суми.
В разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки (частина четверта статті 235 КЗпП).
Доводи апеляційної скарги представника Державного департаменту України з питань виконання покарань не грунтуються на вимогах трудового законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з’ясував обставини справи, які підтверджуються доказами дослідженими в судовому засіданні, дав належний правовий аналіз позовним вимогам, висновки щодо обгрунтованості яких виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Поряд з наведеним слід зазначити, що колегія суддів погоджується з доводами апелянта, стосовно неправильного застосування судом першої інстанції норм Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, адже позивач призначений на посаду державного службовця, а відтак норми даного Положення на нього не поширюється. Однак, застосування судом норм зазначеного Положення, зважаючи на вищевикладені порушення трудового законодавства, не може бути підставою для скасування постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року.
Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційна скарга Державного департаменту України з питань виконання покарань – залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції –без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Державного департаменту України з питань виконання покарань –залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного департаменту України з питань виконання покарань про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 07.02.11 року.
Головуючий суддя Боровицький Олександр Андрійович
Судді Гонтарук Віктор Миколайович
Драчук Тетяна Олександрівна